Історія з грифом "Секретно"

© Радіо Свобода
Аби пролити світло на історичні документи з архівів, розповісти на їхній основі історії людей, започатковуємо серію публікацій під назвою "Історія під грифом "Секретно".

Вже кілька тижнів в Україні тривають гарячі дискусії про те, чи може інформація про події минулого бути таємною. Своє слово сказали професійні історики з України і закордону та ширші кола громадськості. Протестні акції, заяви і звернення врешті змусили й нову владу висловити свою позицію щодо цієї проблеми. Спочатку вустами керівників своєї адміністрації, а відтак і сам президент Янукович заявив: "Я проти того, щоб закривали історію і щоб політики робили на цьому спекуляції". Обнадійливу для українських істориків заяву зіпсували наступні обіцянки президента "розсекретити" вже давно розсекречені документи про Голодомор. Тож яким насправді буде ставлення нової влади до відкриття правди про наше минуле і чи не закінчиться воно черговий раз порожніми обіцянками, покаже час.

Проте вже сьогодні можна зробити певні висновки з так званої "справи істориків". Перший оптимістичний — громадянське суспільство в Україні здатне організуватися й відстоювати власні інтереси, незважаючи на часом брутальний тиск влади. Другий висновок песимістичний — українці ще надто мало уявляють собі, що містять у собі архіви колишнього КГБ, яку інформацію там можна віднайти і наскільки вона є важливою для розуміння нашого минулого. Крім того, їм практично невідомий досвід роботи з аналогічними архівами в сусідніх нам країнах Східної Європи. Тому й досі з'являються завзяті дискусії про те, які потрясіння може викликати відкриття архівної інформації, а дехто навіть лякає суцільними вендетами, що можуть перерости у громадянську війну.

Тож аби пролити світло на те, які саме історичні документи зберігаються в архівах української спецслужби, розповісти на їхній основі історії людей, що піднялися на боротьбу проти тоталітарного режиму й потрапили під жорна його репресій, показати, як нищилося і переписувалося наше минуле, започатковуємо серію публікацій під назвою "Історія під грифом "Секретно". Жоден з матеріалів, про які йтиметься, не містить інформації, що може вважатися державною таємницею, адже поширення правди про наше минуле не може нанести шкоди національним інтересам України. Нанесені на них грифи "Секретно" і "Совершенно секретно" не відповідають визначеним українським законодавством грифам "Таємно" і "Цілком таємно", а тому є лише нагадуванням про епоху, коли від нас намагалися приховати історію, а не підставою для продовження цієї ганебної практики.

Першу статтю присвячено не конкретній особі чи події, а загальному оглядові історичних документів, що містяться у сховищі української спецслужби. Отже, сподіваюся, вдасться сформувати об'єктивне бачення на ці матеріали і позбавити багатьох зацікавлених від невиправданих очікувань щодо них. Відразу скажу, що ті, хто переконаний, що цей архів є великим зібранням компромату на "всіх і вся", будуть розчаровані. Інші ж, що справді шукатимуть правди про наше минуле, зможуть зробити безліч відкриттів.

Отож для початку познайомимося з установою, про яку йдеться. Офіційна назва архіву — Галузевий державний архів Служби безпеки України, адреса: Київ, вул. Золотоворітська, 7. Назва, як бачимо, не особливо вдала — з неї виходить, що тут містяться матеріали, які створені СБУ та стосуються саме її діяльності. Натомість маємо справу з документами карально-репресивних органів радянського періоду ЧК, ГПУ, НКВД, МГБ, КГБ. У країнах, які активно проводили політику подолання тоталітарного минулого, такі матеріали вже давно виділено в окремі архіви чи передано в інститути національної пам'яті. Україна ж у цьому відношенні досі складає компанію таким "передовим" демократичним державам, як Росія, Білорусія, Казахстан.

Специфікою України у цьому випадку залишається, на жаль, притаманна і в багатьох інших сферах недовершеність певних починань. Ще у вересні 1991 року розпочато передачу документів архіву в обласні державні архіви. Протягом кількох років передано понад 1,5 мільйона справ, але згодом ця робота з незрозумілих причин зупинилася. Не увінчалися успіхом і спроби створення окремого архіву, здійснені в 2008—2010 роках, Верховною радою не було прийнято потрібного для цього закону, Кабінет міністрів не спромігся на необхідну постанову. Тож основний масив документів залишився у віданні теперішньої спецслужби, і, як показують останні події, перетворився у заручника політичної ситуації в країні.

Надзвичайна важливість матеріалів архіву зумовлюється вже їх походженням. Особливістю тоталітарних режимів є прагнення їхніх функціонерів контролювати всі сфери життя людини, а для цього їм потрібно було знати про неї все. Ці завдання покладалися на карально-репресивні органи. Результатом діяльності стала величезна кількість зібраних свідчень, спостережень, таємних повідомлень, компрометуючої інформації про осіб, що стали об'єктом зацікавлень спецслужб режиму чи інформації про діяльність опозиційних організацій. З іншого боку, ці органи залишили після себе не меншу кількість приписів, розпоряджень, вказівок, які мали забезпечити їхню діяльність та життєздатність самого режиму. Вся ця інформація зосереджувалася у спеціальних архівосховищах, доступ до яких особливо ретельно обмежувався. Архіви карально-репресивної системи були серцевиною функціонування тоталітарного механізму.

Тому на сьогодні найцінніші матеріали про функціонування радянського тоталітарного режиму містять не збірки документів комуністичної партії, що керувала державою, а саме архіви комуністичних органів безпеки. Якщо документи партії подають часто прикрашену, ідеологічно витриману інформацію, то в документах ЧК-ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ вона подається з граничною відвертістю та навіть цинічністю. Стражі режиму не дозволяли собі "запудрювати мізки", так як від чіткого бачення ситуації залежала можливість швидко і ефективно корелювати її.

Хронологічно матеріали ГДА СБУ охоплюють період від 1918 року (часу створення сумнозвісного ЧК) до останніх днів існування Радянського Союзу у 1991 році. Крізь призму цих документів можна оглянути "зсередини" весь радянський період історії України, дати відповіді на сотні питань про минуле, які досі гаряче дискутуються в суспільстві. Тож не дивно, що в часи СРСР доступ до цих документів був практично неможливим. Дивує, що за радянськими грифами цю інформацію намагаються приховати сучасні можновладці, які, напевно, забули, що є керівниками незалежної української держави, а не УРСР.

Весь масив історичних документів архіву СБУ (а це понад 800 тисяч справ, окремі справи містять по кілька десятків томів) згрупований за фондами, що об'єднують матеріали за видами і темами. Найбільшим є масив кримінальних справ — сотні тисяч свідчень про жертв масових політичних репресій 1920—1950-х років, наступного витка терору проти інакодумців у 1960—1980-х. Перелік прізвищ діячів української історії, щодо яких наявні кримінальні справи, зайняв би кілька сторінок, тож назву лише найвідоміших із різних періодів — Юрій Тютюнник, Сергій Єфремов, Микола Куліш, Василь Кук, Катерина Зарицька, Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл. Ці документи чи не найкраще показують масовість антирадянського опору в країні і те, що режим протягом всього часу існування СРСР тримався на насильстві супроти своїх громадян.

Наслідком такої боротьби стала також величезна кількість конфіскованих документів організацій та окремих осіб, що боролися проти режиму, починаючи від матеріалів повстанських загонів Центральної і Південної України 1920-х років і закінчуючи документами Народного руху України кінця 1980-х — початку 1990-х. Серед цих конфіскатів — унікальна колекція документів ОУН та УПА, про яку йтиметься окремо в наступній статті.

Безпосередньо про роботу органів безпеки СРСР розповідають тисячі нормативно-розпорядчих документів, інформаційно-аналітичні записки, створені для вищих органів влади, в яких містяться узагальнені відомості щодо державно-політичного, соціально-економічного, культурного й духовного життя України, громадсько-політичної діяльності закордонних українців, статистичні зведення про результати роботи карально-репресивної системи. Серед цієї групи документів є агентурні справи, що містять інформацію про співпрацю певних осіб з органами безпеки СРСР. Втім таких документів дуже небагато — лише кілька відсотків від загальної кількості.

Небагато залишилося й іншого роду справ — оперативно-розшукових, або справ-формулярів, що містять зібрану КГБ інформацію про особу чи груп осіб, що викликала зацікавлення спецслужб. Саме в цих документах можна віднайти матеріали підслуховування, зовнішнього спостереження, доноси, матеріали перлюстрації листування. Тобто документи, які чи не найкраще відображають грубе втручання спецслужб у приватне чи творче життя окремих осіб, їх фізичне і духовне ламання.

Серед оперативно-розшукових справи на ключових осіб культурної та політичної історії України минулого століття — Михайла Грушевського, Миколу Бажана, Андрія Малишка, Володимира Сосюру, Павла Тичину, Максима Рильського, Юрія Яновського, Остапа Вишню, Олександра Довженка Дмитра Клячківського, Романа Шухевича, Василя Кука, групова справа на провід ОУН в Україні "Берлога" та багато інших. Ще донедавна ніхто крім співробітників архіву й не знав про існування цих документів, щойно в 2009 році опубліковану справу-формуляр на Миколу Хвильового, розпочато підготовку до друку справи Олександра Довженка.

Тож, як бачимо, в архіві збереглася велика кількість унікальних документів, без яких неможливе цілісне розуміння історії України ХХ століття. Проте архів був не лише місцем, де їх ховали від стороннього ока, але й місцем, де їх знищували. Великі чистки архіву з метою приховування слідів злочинів режиму відбулися в 1944, 1953, 1954 роках. Одна з останніх і наймасштабніших відбулася влітку 1990 року. Тоді найбільше нищили документи 1960—1980-х, в яких могла міститися компрометуюча інформація про тодішніх співробітників. Саме тоді було знищено багатотомну оперативно-розшукову справу "Блок" про боротьбу із дисидентами в Україні. Від неї залишилися лише доповідні КГБ на ім'я Щербицького, складені на основі її матеріалів.

Багато з документів, про які йшлося, вже доступні для всіх охочих у вигляді книжкових публікацій або електронних копій. Їх використовують у своїх роботах історики, журналісти, письменники. У 2009 році Галузевий державний архів СБУ спільно з Харківською правозахисною групою підготував і видав унікальний путівник по архіву, який розповідає про матеріали, що можна в ньому знайти.

Тож маємо вже цілий ряд незворотних змін, які свідчать, що знову заховати історію під грифами не вдасться. Запорукою цьому буде наша наполегливість у відстоюванні права на доступ до інформації і невгамовне бажання знати правду про минуле.

________________________________

Читайте також:

Чекісти захопили Володимирську, 33

Це не сталося швидко й раптово. Не було ніякого штурму, перестрілок, хоч, здається, не обійшлося без заручників і ймовірною залишається велика кількість жертв.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
Вибір редакції