"Катлєти", "піражкі" і "салат Калхоз"

Юрій Винничук

На ресторан у самому серці Парижу під назвою "Україна" звернула мою увагу колишня львів'янка Ліана Панасевич, яка живе у Парижі. Уперше вона почула про цей заклад від своїх французьких друзів, які завітавши туди, були дещо ошелешені, скуштувавши грецький салат і почувши російську музику. Вдруге – коли натрапила на рекламу ресторану у часописі "Українське слово". "О, ми там їли салат Калхоз і "пірогі", – розповідав французькою редактор, син українських емігрантів. – А меню там лише французькою та російською мовами. І є "закускі".

Відтак Ліана, запідозривши щось геть ненормальне, набрала номер. На її запитання, чому заклад з такою назвою не спромігся зробити українського перекладу меню чи бодай подати оригінальні назви поруч з французькими, їй відповіли щиро і коротко: "А мы че, на всех языках писать будем что ли?"

Але ж якщо російською написали, то чому б ще й українською не написати? Адже ресторан все таки "Україна", а не "Санкт-Петербург".

Та знайшовши в інтернеті сторінку resto-ukraine.com, можна і не таке довідатися! Ресторан пропонує ще й "піражкі", "гуляш Казакі – широко відомий на півдні України (?)" й "курку Строганоф по-українськи". Якщо "піражкі" чи то пак пироги ще куди не йшло, то угорський гуляш ні в кут, ні в двері. А м'ясо Строганоф досі готували з яловичини, допускалася і свинина, але – курка? І до чого тут українська кухня?

А що далі? А далі: "Галубці – типова українська страва, капуста фарширована яловичиною та рисом. Подається зі сметаною, листям салату та традиційно звареною гречкою (тут і далі подаю меню у перекладі Ліани Панасевич)". Воно, канєшно, "галубці" голубцям не друзі, але все одно дивує, до чого тут гарнір? Та ще й гречка, якщо всередині рис? Та й не лише рисом начиняли голубці, але й пшоном або гречкою.

За "галубцями" весело чимчикує "катлєта Пожарскій – улюблена страва царя Александра I-го". Не маю нічого проти, бо страва походить з російської кухні, виникла на початку XIX ст. і не має жодного стосунку до князя Пожарського. Вперше зготував її корчмар Пожарський, в якого затримався чи то Александр, чи то Ніколай І. Цареві мелені шницельки засмакували і він наказав їх ввести до двірцевого меню. Про ці котлети згадує навіть Пушкін, який ласував ними у Торжку. Але знову ж таки: до чого тут Україна?

Не має стосунку до української кухні і "катлєта Кієвская – скарб української кухні", бо страва ця належить до єврейської кухні. "Борщ Весняний, він же зелений – традиційний суп на базі щавлю". Але на сайті чомусь він має яскраво-червоний колір. А як вам "салат Калхоз" з тертої маринованої моркви? Це вже скоріше до корейської кухні належить.

Не обійшовся ресторан "Україна" і без найпопулярнішого (і найшкідливішого) на постсовєтських теренах салату олів'є. Але ресторатори і тут включили фантазію: "Олів'є селянський, дуже популярний в Україні салат з картоплі, моркви, огірочків, ковбаси, майонезу та листя салату (?)". після цього уже й не дивуєшся, що бідолашні вареники перетворилися на "варенікі традиційні", а "подаються зі сметаною, смаженою цибулею та... "маринованими грибами і листями салату(!)".

А що у нас на десерт? "Ватрушка"!!! Оце так! А на знимці щось на зразок сирника. Ситуацію рятує хіба що пиріг "Струдель український, закручений, з маком". Нарешті щось і справді українське, тільки ж у нас воно струделем ніколи не називалося, а лише маківником. Але й на цьому дякую. Та тішитися довелося не довго, бо якщо поцікавитися, з чим би той струдель спожити, то знову отримуєш порцію ошелешення. Бо, виясняється, українці п'ють чай з таким простим і надто невибагливим десертом – "мармеладками". Ба й справді: навіщо там витрачати час на усілякі пляцки й перекладанці, медівники й вергуни, баби і пампухи?

А на Великдень в Україні малюють писанки і викладають їх навколо хліба на святковому столі, але не їдять, бо ті писанки вимагають багато праці і часу, тому ними лише любуються. Але це правда лише часткова, бо якщо яйця розписані візерунками, їдять рідко, то яйця мальовані однією барвою їдять завжди. Ще й перед тим цокаються і цілуються.

Але що тут дивуватися! Господарями ресторану є вихідці із сонячного Узбекистану і майже поруч мають ще й дві чайхани з однаковою назвою "Бухара". Правда, рідну країну вони нічим не образили: у меню назви узбецькі, а не російські.

Дивує, що на увесь цей маразм нема жодної реакції з боку українського посольства та української громади.

Одного разу в Болгарії я, натрапивши у меню на "русскій борщ", зробив зауваження, що "русскій борщ" – це все одно, що "турецька баніца". За якийсь час вони замінили на "український". А тут, бачу, що український Париж спить і не рипається. А між іншим у паризькому консуляті є й аташе з культурних справ. Міг би й поцікавитися у дотепних узбеків, що то все означає.

Ліана Панасович надіслала мені також відгук, що його залишила якась щира французька душа після відвідування ресторану "Україна": "Що можна сказати про ресторан "Україна", де навіть меню на російській і російський шансон? Тут на українське претендує лише декор".

А по телефону на своє зауваження почула: "А чево вам стыдно? Какая вам разница на каком языке написано?" А й справді кака?