Кілька слів про опозицію

Кость Бондаренко
Виникає закономірне питання: наскільки конструктивною є опозиція? Щоб не виявилося, що всі розмови про захист інтересів простого народу – ні що інше, як захист інтересів бюрократії та російських інтересів.

Чи існує в Україні опозиція? Хто в Україні є опозицією? Тимошенко? Яценюк? Тягнибок? І кого можна вважати опозицією?

Визначень опозиції сучасна політологія дає чимало. У нас прийнято вважати, що опозиція – це «не-влада», антиподи влади. Тобто, якщо партія не бере участі в управлінні державою, то вона – в опозиції. Тоді виникає слушне питання: 90% партій-одноденок, партій імені однієї людини, партій, зареєстрованих «на продаж», партій, які ніколи й не можуть претендувати на владу – вони що, теж опозиційні?

Вводимо ще одну ознаку: опозиція повинна брати участь у виборах і користуватися довірою достатньої кількості виборців, аби мати підстави висунути претензії на здійснення влади. У такому випадку лівійські повстанці, яких гордо іменують опозицією до режиму Каддафі, - ніякі не опозиціонери. Адже вони не брати участі у виборах і тим більше їх не вигравали. «Фронт змін» Арсена Яценюка – це теж лише заявка на опозицію, але не повноцінна опозиція.

Очевидно, має бути ще й третя складова: опозиція повинна не просто мати окрему організаційну структуру, відмінну від владної, не просто претендувати на владу, а ще й виступити з чіткою і аргументованою програмою дій, альтернативною до програми дій влади. Опозиція повинна бути носієм альтернативної тактики (гірше, коли стратегії) розвитку держави. Альтернативної етики.

Чи є альтернативна концепція у тих, хто іменує себе опозицією? Принаймні, наразі можна засумніватися в наявності артикульованих альтернативних принципів. Опозиція мало чим відрізняється від влади у моральному плані. Не можна сьогодні сказати, що опозиція є носієм виключно європейських цінностей. Не можна сказати, що опозиція – проєвропейська, на відміну від проросійської влади. Більше того – влада сьогодні демонструє більшу прихильність до Європи, а опозиція дедалі частіше заглядає вбік Росії, сподіваючись на підтримку. Опозиція не національно орієнтована – на противагу космополітичній владі. Опозиція не символ чистоти та безкорисності. Опозиція не демонструє прихильності демократії більшої, аніж влада. Тобто, опозиція, ставши владою, обов'язково повторила би значну частину кроків Януковича – з Харківськими домовленостями включно.

Опозиція, яка розглядає владу не як засіб втілення нових ідей та ідеалів, а як абсолютну мету, є не опозицією, а фрондою. Саме так у ранньоновочасній історії називали групи аристократів, які групувалися довкола альтернативного кандидата на престол. У разі їх успіху в країні нічого би не змінилося – окрім особи короля. Тому про опозицію в Україні говорити не доводиться.

Хоча – є дві речі, які вирізняють сьогоднішню опозицію від влади. Давайте дивитися в корінь.

Перше: влада виступає з пропозицією широкомасштабних реформ та модернізації країни. Опозиція, не пропонуючи свої варіанти, гостро критикує владу – при цьому атака ти в самому процесі йде не на ті чи інші моменти реформування, а на реформи в цілому. Народовольці у другій половині ХІХ століття, починаючи з критики реформ у Росії і вважаючи себе прогресивною силою, протиставилися реформам і об'єдналися у фактично спільний анти реформаторський фронт з найреакційнішою частиною дворянства. Крайнощі завжди збігаються.

Сьогодні опозиція, критикуючи реформи і модернізацію, фактично солідаризується із найреакційнішою частиною номенклатури – тієї номенклатури, яка щорічно розбирає по своїх кишенях, переводить у тінь і споживає до 6 мільярдів гривень. І – цілком можливо – саме ці гроші на наступних виборах працюватимуть у виборчих бюджетах опозиційних сил: корумпованій бюрократії необхідні ті політики, які можуть повернути старі схеми та привілеї. А їх можливо повернути, лише зупинивши реформи.

Друге: опозиція вже відкрито закликає Європейський Союз повернутися спиною до України, не підписувати з Україною жодних угод та відмовитися від Зони вільної торгівлі з Україною. Опозиційні діячі чудово розуміють, що з 1 січня 2012 року має запрацювати Митний союз Росії, Білорусі і Казахстану, до якого російське керівництво посилено тягне Україну. У грудні Брюссель має вирішити долю стосунків з Україною. Зрив переговорів з ЄС майже автоматично штовхає нас у Митний союз. На цьому фоні заклики до євро парламентарів бойкотувати Україну на тій підставі, що Юлія Тимошенко потрапила під суд, виглядають як відвертий елемент великої геополітичної гри.

Тому з цих двох аргументів виникає закономірне питання: наскільки конструктивною є опозиція? Наскільки вона відповідає духу часу? Наскільки опозиція є прогресивною?

Можливо, опозиціонерам варто задуматися, щоб потім не виявилося, що всі розмови про захист інтересів простого народу (яким так люблять прикриватися політики як з провладного, так і з опозиційного таборів) – ні що інше, як захист інтересів бюрократії та російських інтересів.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
  • ева ева 16 вересня, 14:31 Згоден 11 Не згоден 0 Передергиваете факты и откровенно врете Константин.1. То что делает нынешняя власть не -реформы Не бывает реформ за счет беднейших в пользу богатых. 2.Коррупция в Украине начинается с Межигорья и пр. ворованых земельных участков.3.Срыв переговоров с Европой провоцирует сама нынешняя власть своими действиями. И последнее Константин - Ваша лапша на наши уши уже не вешается.... відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції