Коли "дуби... розпускають скроні"

УНІАН

Юрій Винничук

Та й що з того, коли від Єгипту маємо піраміди, малярство і літературу, а від Трипілля самі черепки? Факт залишається фактом: жодної культурної пам'ятки, рівноцінної античній, ми у спадок від трипільців не дістали. Тому всяке патякання про те, що греків і римлян ще не було, а ми вже були, велике безглуздя.

Хоча наш великий патріот Віктор Ющенко за Трипілля і на барикади піде. З лікарнею майбутнього якось не пофортунило, але музей на одному окремому обійсті таки організував. Є куди закордонних гостей привести і на вуха спагеті повішати.

В Україні маємо засилля розмаїтих сект, які всі до однієї прийшли з Америки. Держава на них жодної уваги не звертає, СБУ теж, хоча руйнація душ іде тоталітарна. Комуністи успішно у більшості совєтських людей вихолостили віру, а місце пустки зайняли секти.

Важко второпати логіку тих людей, які не тільки з роззявленими ротами сприймають словесну маячню африканського проповідника, а ще й влізають у фінансові піраміди.

Лужков колись одну річ добру зробив: заборонив будь-яким сектам оселятися у Москві. У нас же все навпаки. Вони агресивно атакують на вулицях, стукають тобі в двері, надсилають свою макулатуру поштою.

Рун-віра, яку намагаються пов'язати з Трипіллям, така ж секта, як і всі інші, але, на щастя, не тоталітарна й не агресивна, бо й не має такої потужної фінансової підтримки, організована куди гірше від, скажімо, Свідків Єгови, у неї обмаль періодичних видань, вона не має фахових проповідників, а в її обрядах і святах панує цілковитий безлад.

Але й вона прийшла з Америки. Вигадав її такий собі дядько з Полтавщини Лев Силенко, сам склепав молитви, вибрав собі з язичницької епохи богів, до яких, на його думку, слід молитися, і збаламутив невелику частину діаспори. Переважно якраз ту, яка втекла з СССР під час війни, тобто – вчорашніх атеїстів.

З діаспори язичницька пошесть примандрувала і до нас і знайшла свій вдячний ґрунт. Адже після стількох років безвір'я та гонінь на релігію чимало людей опинилилося на роздоріжжі: йти до церкви чи не йти, а якщо йти, то до якої?

Рун-віра не спирається на жодні традиції, бо вони до нас або не дійшли, або дійшли вже у християнізованій формі. Чим можуть пишатися рунвірці? Більшість наших князів, усі королі, гетьмани й полководці були християнами.

На чому будувати патріотизм? На фантазійних трипільських історіях? Силенко вибудував свою "Мага-віру", спираючись на "Велесову книгу", яка була у свою чергу змістифікована ученим-любителем Юрієм Миролюбовим. У цьому легко переконатися, прочитавши його інші твори, адже це не єдина його містифікація.

Помітивши рун-вірців на книжкових ярмарках, які пропагують якісь "новітні" прочитання "Велесової книги", я запитую: "А ви твори Миролюбова читали?" Ні. То про що можна з такими "науковцями" розмовляти?

Адже у його творах, які між іншим є в Інтернеті, можна прослідкувати увесь шлях до геніального "відкриття" "Велесової книги", бо ще до її появи Миролюбов опублікував фольклорні записи зі свого села на Кубані, які теж були містифіковані.

І от ті записи на диво збіглися з відкритими пізніше священними текстами Велеса. Чи можливо таке? Чи можливо, щоб у одному якомусь селі були записані думи й легенди, варіанти яких не були б зафіксовані в інших селах? Фольклористика такого унікуму не знає.

Нема жодного сенсу вигадувати якусь нову релігію, коли маємо християнство, яке увібрало всі наші давні обряди, всі традиції і всіх язичницьких богів в óбразі християнських святих. Ми маємо величні храми, дивовижні ікони, багатющу християнську літературу, а що, крім черепків, можуть протиставити цьому трипільці?

Давні молитви, церковні пісні, коляди й щедрівки, які українцям знані вже понад тисячу літ, просякли такою потужною вірою, що жодні інші молитви, нашвидкуруч склепані, рівнятися з ними своїм впливом і силою не можуть.

Рунвірці видали купу примітивних книжечок, які за своєю якістю і літературною цінністю недалеко втекли від якої-небудь "Сторожової вежі", яку вам тицяють на вулиці підозрілі типи. Такий же дебільний стиль, розрахованих на недоумків, такі ж убивчі ілюстрації.

Це взагалі не має стосунку до літератури, а тільки до графоманії. Автори цих книжечок прибрали собі навіть нові імена. Був яким-небудь Едіком чи Сірожою, а став – Світозаром, була Гапка – стала Світослава.

Ну, може Світослава Лисенко з джорджтавнського університету (США) була не Гапкою, а Мері, але це не суттєво. Суттєвим є те, що вона пише. Отже, трипільці-орії вишивали по наших просторах ще 5-7 тисяч років тому, а не три з половиною, як то вчені твердять.

І зовсім не були дикунами. Навіть стародавні греки, євреї і римляни значно молодші за наших трипільців. І це брехня, що нам греки, везучи цитрини, ще й привезли культуру з Візантії.

"Вони не могли принести нам того, чого не мали", – справедливо твердить (прибиральниця? консьєржка? ліфтерка? кухар?) джорджтавнського університету. – Не над берегами ріки Ніл, не над берегами Тигру і Євфрату (Месопотамія), а над берегами приток Дніпра почалася культура і цивілізація білої людини".

Шкода, що авторка передмови до книжечки "Легенди Трипілля" не навела при цьому прикладів цієї таємничої культури. Не знаю, чи справили наші глечики враження на давніх греків, але давньогрецька філософія і література якось на трипільській культурі зовсім не відбилася.

Зате у "Легендах Трипілля" можна дізнатися, що трипільці нічим особливим від нас, українців, не відрізнялися. І вуса носили, й оселедці, ще й художник-примітивіст вбрав їх у барвисту одежу, хоча навіть у середніх віках українці носили домоткане нефарбоване вбрання.

А ще трипільці "із солодкою приємністю перемагали незручності... і з радістю долали перешкоди". Та й спортивні змагання раніше за греків започаткували, і японців з їхнім карате випередили, опонувавши мистецтво "володіння своїм тілом, координації у просторі, самозахисту".

А знаєте, коли трипільці спортом займалися? На Купала. Досі ми знали, що на Купала наші предки наголяса в ріках купалися, через вогонь стрибали і по кущах цюпцялися. Неправда. Купала – це "свято молодості, спорту, краси, народної бадьорості, духовної нескоримості".

А волхв Радогост, який не тільки "урочисто промовляє до молоді і піднятою рукою благословляє початок змагань", а й "піднятою рукою благословляє початок зібрання", нагороджує вояків "родовою відзнакою "За Хоробрість".

Час від часу старійшини трипільців влаштовують збори для "розв'язання важливих питань". А відбуваються вони, як і колишні партійні:

"Один із старійшин Любомир по порядку зачитує питання, інші почергово висловлюють свою думку, і в кінці приймається рішення, як вчинити у тому чи іншому випадку... Після обговорення декількох менш важливих питань, переходять до важливішого... Після обговорення прийняли рішення... Волхв Радогост закриває зібрання..."

Ну, чим тобі не голова колгоспу "Червоне Трипілля"?

Мало того! Трипільці володіли й надприродними здібностями: "Білослав із Сонцедаром телепатично (!!!) отримали звістку від волхва Радогоста: на окраїни Трипільських земель напали воїни-латини".

І тут маємо ще одне епохальне відкриття: виявляться, Римська імперія існувала вже в 5-му тисячолітті до н. е., коли й відбуваються події книжки. А дурні історики починають історію Риму щойно з першого тисячоліття до н. е. Та що там римляни! Тоді вже й греки були, і варяги!!!

А які цікавинки чекають читача на кожній сторінці! Наприклад, Білослав вдягає на себе "збрую ратну". Вирішив конем стати чи то пак кентавром? А ще він "узяв меч та спис в одну руку". Напевно, рука в нього була, як лопата. А от яким чином "дуби... розпускають скроні" я так і не зміг уявити.

А ще тут розповідається, як трипільці прийшли в дрімучу, відсталу Індію і принесли їм нашу багатющу культуру. В тому числі, мабуть, і "Кама сутру".

У той час, як у нас пропагандою язичницького культу і книги Велеса займаються блазні, у Росії цим займається весела компанія ФСБ.

Древні РОСІЯНИ, виявляється, були аріями і гіперборейцями,і теж несли культуру в Індію, а богами у них були не тільки фантоми з "Велесової книги" типу "тата Оря і мами Лель", а й індійські та скандинавські боги.

Що й казати: мудрість має межі, а дурість безмежна. І нема на те ради.

__________________________________________________________________________________

УНІАН

Юрій Винничук

Міліція зі збродом

Більшість громадян України не довіряє міліції. Така невмолима статистика. І для неї, на жаль, є усі підстави, бо міліція тісно співпрацює з бандитами, по вуха загрузла в рекет, корупцію, в бізнес на наркоторгівлі й проституції.