Коли хочеться свіжого гімна

Юрій Винничук© УНІАН
Важливо, щоб гімн мав свою сакральну історію, традицію виконання, і головне – аби творцями гімну були справжні подвижники. Чи має моральне право писати новий гімн поет-колаборант, який аж до 1989 року невтомно кляв-проклинав буржуазних націоналістів?

Творча інтелігенція Дніпропетровська вирішила замінити текст Державного Гімну України новим варіантом. З цією метою навіть конкурс організували. Правда та творча інтелігенція відома хіба в самому Дніпропетровську. Але нічого, якась художниця вже нашкрябала власний варіант, який починається словами:

Всім нам браття-українці посміхнулась доля.
Здобули ми в Україні вистраждану волю.


Так що скоро отримаємо варіанти гімну не тільки від художниць, а й від свинарок, доярок і начальників жеків.

Але треба сказати, що затія ця не нова. На початку 90-тих Дмитро Павличко теж взявся творити новий варіант гімну, за що й удостоївся карикатури в „Post-Поступі” і титулу гімнотворець. Однак ініціатива поета зійшла на пси, щоб відродитися вже у 2000 році. Тоді навіть Верховна Рада оголосила конкурс на написання нового гімну. І знову відзначився невтомний Павличко – він подав на конкурс аж два тексти – один другого гімніший.

Дурний приклад заразливий, і народ просто таки масово кинувся пекти гімни, як пиріжки. В результаті цього всенародного здвигу Рада отримала кілька тисяч віршомазій від усіх прошарків населення. Шкода, що цей скарб не було видано грубезною книжкою, аби уся нація могла тішитися тими гімнами.

Але й ця затія луснула, хоча у парламенті ніколи не бракувало охочих попорпатися у гімні. Врешті решт поміняли „Ще не вмерла Україна” на „Ще не вмерли України Ні слава, ні воля” і ампутували строфу, в якій ішлося про москалів.

Та це не задовольнило полум’яну Інну Богословську, яка вважає, що слова “згинуть наші воріженьки” не відповідають миролюбному менталітету українців. Мабуть, слід ці слова замінити іншими, наприклад: „не загинуть воріженьки”. І тут я навіть бачу здоровий глузд, бо як приказка каже, щука для того, аби карась не дрімав. Ото щоб наш народ ніколи не поринав у заспокійливий сон, мусимо ворогів своїх плекати і заохочувати на нові тузли, газові шантажі та зміїні острови. Нація тоді відразу прокидається і починає громити ворога гнівними віршованими есемесками, написами на парканах, на стінах, у туалетах і на снігу.

А ще Богословська заявила, що й герб її не задовольняє, бо там козак із мушкетом, а Україна – єдина в світі держава, яка відмовилася від ядерної зброї! Авжеж, ядерний мушкет – це страшна загроза для цивілізованого світу. Богословську підтримали комуністи, яких дуже нервує, що над тризубом зображено корону, бо Україна буцім ніколи не була королівством. Відразу видно, яку історію ті комуністи вивчали, бо хоч уся Україна й не була королівством, то була ним Галицько-Волинська держава. Окремих київських князів у Європі називали королями, а Володимира Великого – базилевсом, себто імператором.

Тому у тому варіанті державного герба, який запропонували Ганна Герман і Оксана Білозір, мушкетом і короною навіть не пахне, зате пахне пшеничною соломою, калиною і Союзом нерушимим.

Дискусія про корону викликала нове немале збудження Дмитра Павличка, який закликав зібрати кошти на відтворення корони Данила Галицького. Минуло кілька років і ось – уже є корона. Що тепер з нею робити, ніхто не знає. Але я так собі гадаю, що спинятися на цьому не варто і слід також зібрати кошти на меч Святослава, гуслі Бояна, шлюбну сукню княгині Ольги, щит князя Олега, якого він прибив на воротах Константинополя, шаблю Богуна, каламар Сковороди і Франкову кузню.

Таким чином затія дніпропетровської інтелігенції далеко не нова, але не менш безглузда. Коментуючи її у пресі, викладач-психолог з Інституту МВС України Лариса Малинович заявила, що багато слів гімну для східняків є просто незрозумілими, „адже вони діалектні і притаманні більше Заходу. Адже сам Вербицький був уродженцем Лемківщини”. Пані психолог, видно, рускоязична, коли вона тих слів не розуміє. Бо при чому тут композитор Вербицький, якщо слова написав східняк Чубинський?

Просто треба знати, що більшість національних гімнів у світі, які творилися у ХVІІІ-ХІХ сторіччях, давно морально застаріли, окремі вислови в текстах неактуальні або й незрозумілі сучасному поколінню. На Вікіпедії можна ознайомитися з текстами різних національних гімнів і переконатися, що тексти ці дуже прості і конкретні, а більшість із них – примітивна графоманія. Але рідко кому спадало на думку редагувати національний гімн, а ще рідше використовувати сучасні тексти. Румуни, скажімо, затвердили свій гімн щойно у 1989 році, але текст взяли з 1848-го.

Тобто важливо було при цьому, щоб гімн мав свою сакральну історію, традицію виконання, і головне – аби творцями гімну були справжні подвижники. І учений та поет Чубинський, і композитор Вербицький на титул подвижника цілком заслуговують. Чи має моральне право писати новий гімн поет-колаборант, який аж до 1989 року невтомно кляв-проклинав буржуазних націоналістів? Чи мають право посягати на святиню представники інтелігенції, яку турбують слова гімну, але не турбує безглузда назва рідного міста?

Прапор, герб і гімн – це священне і непорушне ціле. Люди за них сідали у тюрми і вмирали з гімном на вустах чи то під кулями німців, чи то під кулями більшовиків. Як я вже казав, національні гімни не вирізняються особливим поетизмом і глибиною думки. Але наш гімн написаний цілком у традиціях української пісні, ба навіть у стилі раннього Шевченка, недарма у давніх виданнях Кобзаря можна зустріти ці слова. І до речі Вербицький, пишучи музику, думав, що пише її на слова Шевченка.

Ми можемо пишатися тим, що маємо воістину народний гімн. Росія, скажімо, такого гімну не має. У неї був спочатку царський гімн, потім сталінський, за Єльцина знову царський, але без слів, а за Путіна знову відредагований сталінський. Не мають вони також ані народного прапора, ані герба. Тим часом у нас пісень, яких прийнято слухати навстоячки, кілька.

У Польщі теж інколи кплять зі свого гімну, де є слова, які подекуди невідомо що означають для сучасного поляка. Їхній гімн, який починається схожими словами з нашим, був написаний ще у 1797 році, як маршова пісня польських легіонів в Італії. Хочу навести його дослівний переклад, щоб читачі переконалися, наскільки він далекий від сьогоднішнього часу, а однак для кожного поляка святий.

Іще Польща не згинула,
Коли ми живемо.
Що нам чужа сила взяла,
Шаблею відберемо.

Приспів: Марш, марш, Домбровський,
З землі італійської до Польщі!
За твоїм проводом
Злучимось з народом.

Пройдем Віслу, пройдем Варту,
Будем поляками,
Дав нам приклад Бонапарт,
Як звитяжити маємо.

Як Чарнецький до Познаня
По шведській навалі,
Для вітчизни порятунку
Вернемось по морю.

Каже тато своїй Басі
Цілий заплаканий:
Слухай-но – то певно наші
Б'ють у барабани.

Тут фактично окрім першої строфи усе звучить як анахронізм. А остання строфа взагалі кумедна і пасує більше до якоїсь мазурки, а не до гімну.

Додам, що у словацькому гімні висловлюється надія на те, що „словаки оживуть”. Теж можна дорікнути: а що – хіба досі не ожили? Але слова писалися не творчою інтелігенцією, не доярками і не депутатами, тому ніхто на них і не посягає.

_______________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Якщо Маша – то це форма не наша

Не везе, не везе нам з жінками-політиками. Провідна революціонерка зі „Свободи” Ірина Фаріон озброївшись плакатом, на якому виписано, як мають правильно звучати українські імена, рушила на дитячі садки. Похід старанно фіксували телекамери. Щоб знав народ, які мужні бої веде „Свобода” за рідну солов’їну.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 32
Вибір редакції