Колір свободи

Сергій Жадан

Я тоді ще подумав – ну, все вірно, він графік, він бачить усе саме так. Можливо, з точки зору професійного художника дійсно змінилось не так багато. Але ось нещодавно гортав альбом, присвячений Харкову й випущений 1986 року, і ловив себе на думці, що дивлюсь на інше місто.

Не в тому сенсі, що 1986 року все виглядало значно привабливіше, чи навпаки. Ясна річ, що парадні фота для того й робляться, аби прикрашати нашу соціалістичну (чи, як варіант, капіталістичну) дійсність.

Але тим не менше – ще двадцять п'ять років тому це місто мало зовсім інші кольори. По-перше, зрозуміло, було значно менше реклами. Вона, звісно, була, проте виглядала доволі цнотливо та непереконливо.

Так – поодинокі вивіски біля центрального універмагу з рекламою заводу "ФЕД" чи велосипедного заводу. Але їх і рекламувати було не потрібно – що може бути краще за велосипеди "Україна"? Або попередження на кшталт "Про витікання газу дзвонити 04".

Ну, і плюс партійна символіка. На вулицях, магазинах і трамваях (в цьому сенсі справді мало що змінилось – теперішня партія влади так само охоче розмальовує громадський транспорт своїми кольорами та гаслами).

Але навіть враховуючи повсюдні портрети Ілліча, не можна не визнати, що 1986 року харківські будинки можна було розглядати з точки зору архітектури, знаходячи пропорції й орнаменти, прикраси та строгу суворість ліній.

Час змінив усе. Можливо, перш за все він змінив будинки. Звісно, вони постаріли й здали. Зрозуміло, що їм дісталося більше за інших. Увесь цей пластик і метал, переробки й перебудови, велике переселення та зміна профілю – після такого підеш тріщинами й посиплешся дореволюційною цеглою.

І головне – реклама. Навіть не сам факт її присутності (двигун торгівлі, хто ж проти). Я говорю про кольори. Вони ріжуть око і привертають увагу (ну, все вірно – так і має бути), вони закривають собою стіни будинків, за ними не бачиш міста, в якому знаходишся.

Нам випало жити в час строкатих кольорів і неглибокого наповнення, барвистих етикеток і жахливої мішанини відтінків – в архітектурі, дизайні та моді. Ми будемо згадувати ці роки, як роки кривавого макіяжу й рожевих тенденцій в одязі співвітчизниць.

Коли-небудь, за двадцять років, ми будемо розглядати з нашими онуками альбоми та вітальні листівки двадцятирічної давнини, пояснюючи їм, що значать ці пофарбовані в бузкові та помаранчеві кольори шматки модернових будинків, що за фірми засідали там, в цих пофарбованих шматках яскравості й позитиву, що саме знаходилось на цій території радості й екстазу, чим керувалися люди, добираючи для інтер'єру саме такі кольори.

Все це можна, звісно, буде списати на печальні пострадянські реалії – мовляв, нам усім у дитинстві бракувало сонця, бракувало яскравих фарб, нас оточувала сіре тло довколишніх реалій, саме тому ми купували автівки й робили зачіски такого кольору, саме з цієї причини ми так жорстоко поводились із усією цією архітектурою, саме так ми витісняли зі своєї свідомості спогади про радянську систему торгівлі та розподілення.

"Буття визначає свідомість, як говорив Карл Маркс", - будемо їм пояснювати. А коли вони перепитають, хто такий Карл Маркс, ненав'язливо переведемо розмову на щось стороннє.

Хоча, розумію – все це стосується речей поверхових, сьогоденних. Можливо, вже за деякий час ніхто і не згадає про кольоровий хаос наших днів.

Тим більше, не все так погано – взимку вся ця строкатість так чи інакше зникає під снігом, а влітку ховається за зеленню. А ось що робити восени?

__________________________________________________________________________________

ТСН.ua

Сергій Жадан

Все спочатку

Увечері нарешті починає йти сніг. Місто раптово повертає собі всю свою святковість. За вікном раптом запалюється й світиться всіма своїми вікнами нова багатоповерхівка