Контрабандисти

Сергій Жадан
Насправді, складно засуджувати співгромадян за бажання вижити в країні, де про них дбають хіба що польські митники, лишаючи "непоміченою" частину контрабанди.

І хоча все в цьому світі і в цій країні рухається й видозмінюється, трансформується й набуває нових форм та виявів, є речі, котрі підкуповують і заворожують своєю застиглістю, стабільністю й непорушністю.

Скажімо, контрабанда тютюну на українсько-польському кордоні. Здається, давно слід було б звикнути до цих дрібних приватних перевізників радості, котрі курсують прикордонними районами, наповнюючи шенгенську зону сумнівної якості крамом, а ось ні – тема видається просто невичерпною, як невичерпною є фантазія вітчизняних контрабандистів, що воюють із цілим світом за свої відсотки з продажів.

Скільки разів доводилося стикатися з цими відчайдушними порушниками митного режиму. Скільки разів доводилося спостерігати, як пильні польські прикордонники розбирають вагон, у якому ти їдеш, ніби конструктор лего, вигрібаючи з нього тютюнові гори. Скільки разів траплялось переживати шмон у рейсових автобусах і приватних автомобілях! Скільки слів обурення  та висловлювань сорому за свою батьківщину випадало чути з уст співвітчизників, на голови яких сипалися згори блоки сигарет!

В цілому подорожні, котрі перетинають кордон із Польщею, поділяються на дві категорії – одні провозять контрабанду, інших це обурює. І розсудити їх може лише справедливий польський митник, котрий обов’язково вилучить зайве, проте так само обов’язково залишить необхідне для продовження цього химерного бізнесу.

Насправді, складно засуджувати співгромадян за бажання вижити в країні, де про них дбають хіба що польські митники, лишаючи "непоміченою" частину контрабанди. Складно когось засуджувати за намагання переграти цю державу, яка зі свого боку намагається переграти нас, користуючись усіма можливими та неможливими засобами. Не те, щоби я співав тут оди контрабандистам, проте чесне слово – вони викликають куди більше симпатій за тих таки українських прикордонників, оскільки хоча б намагаються приховувати свої злочинні наміри. Тим більше, увесь цей прикордонний креатив справді здатен викликати якщо не підтримку, то принаймні зацікавлення. А хто зі мною не згоден – хай далі висловлює обурення і переживає сум’яття та почуття сорому.

Так чи інакше – ми потрапили до цієї транзитної зони, і мусимо давати собі раду з усіма цими кордонами та переїздами, обмеженнями та контролем, з необхідністю доводити своє право на в’їзд та обов’язок на виїзд. Ми приречені лишатись у цьому дивному затемненому відстійнику, в якому можна переховувати будь-яку кількість контрабандного товару, вивозячи його час від часу на сусідні території. Нам нікуди не подітися з цієї країни, з широкими залізничними коліями та обмеженими можливостями для самореалізації. І хто ми такі, аби засуджувати когось за намагання фінансово намахати холодну й невідрегульовану державну машину?

Тим більше, все це кожного разу супроводжується дивовижними зустрічами та діалогами. Ось, скажімо, цього разу, до нас у купе, вже перед самим кордоном, забігла жвава жіночка й мовчи сунула в руки друзям-музикантам пляшку алкоголю, після чого почала спритно розпихувати кутками свої блоки. Навіть попросила допомогти їй. А вже на самому кордоні зникла в вагонних сутінках, гублячи по дорозі пачки якихось психоделічних за своїм виглядом та наповненням цигарок "Мінск", чий дизайн відверто нагадував дизайн "Мальборо", а назва нагадувала хіба що про останні заяви білоруського президента на адресу української влади.

І скільки не копались поляки в вагонному начинні, скільки не натравлювали свого пса на наші речі, скільки не зазирали в темні шпарки й потаємні сховки, так нічого й не знайшли. Принаймні, в нашому вагоні, де провідники завчасно посипали все хлоркою, псуючи вченому псу нюх, апетит та карму. А коли кордон було безболісно подолано, і надійшов час збирати каміння, жіночка повернулась і спритно повитягувала всі приховані скарби. І провідники теж повитягували всі свої скарби. І кожен залишився при своїх фінансових інтересах та геополітичних переконаннях, навіть не намагаючись щось комусь пояснити чи когось у чомусь переконати.

Вже на передмістях Познані з дверей вагону полетіли великі чорні пакунки з сигаретами, важко скочуючись залізничним насипом у густу зелень, де на них уже чекали посередники. А коли потяг підтягнувся на залізничний вокзал, задоволена провідниця безтурботно сказала таке:

- О, Познань. Такая гадость эта Познань. Зимой здесь ломаются локомотивы, летом – дождь.

І в цей час справді пішов дощ.

__________________________________________________________________________________

Читайте також:

Авіація

Це для іноземців тут відчиняється повітряна брама країни, головні небесні ворота дивної держави. А для місцевих це лише велика транзитна діра, крізь яку влітають і вилітають сріблясті птахи західної та вітчизняної авіації, ховаючи в своїх об'ємних черевах галасливу різномовну публіку...

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 3
  • Юльця Юльця 28 травня, 18:25 Згоден 0 Не згоден 0 а мені колись така сама жвава жіночка всунула сигарети на кордоні Білорусія-Литва =) а на кордоні Краковець останній раз чекали 13 годин, через чергу автобусів (зате вперше не перевіряли зовсім речі). у автобусі показували "доярку з хацапетівки" - такий собі інтелектуальне насильство з зупинкою на перетині кордонів.... відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції