Кремль не помітив "вікторіанськоі" ротації

Телекритика

Олександр Михельсон

От, скажімо, днями Президент Віктор Янукович вкотре (увосьме, здається?) злітав до Москви, де провів купу переговорів зі своїм російським колегою. Зустріч правителів відбувалася в оточенні величезного почту міністрів та інших чиновників; дивного в цьому нічого немає, все-таки головні питання стосувалися такої культової теми, як енергоносії. Культовість цю старанно відобразили й ті самісінькі новини: високі сторони», "кількагодинні переговори", "підписано низку документів" - усе як треба. Насправді ж вийшов, як говорить все той же мудрий народ, "пшик".

Наприклад, газ. Про газ новини повідомили, що створення спільного підприємства НАК "Нафтогаз" і "Газпрому" поки що відкладається. Відкладається й відкладається, махнув рукою обиватель – тут своїх проблем вистачає.

А між тим, з нечисленних газет, які "новинами" не назвеш, але які зате дійсно пишуть про ліс, а не про окремі дерева, стало відомо, що "Газпром" вимагає, щоб Україна швиденько віддала Дмитрові Фірташу 11 мільярдів кубометрів газу, колись відібраного в нього урядом Юлії Тимошенко. Тоді цю оборудку благословив сам же "Газпром", і все його влаштовувало – а от тепер наполягає, що ні, не все було слава Богу.

Відомо стало і про те, що Київ уклінно просив Москву гарантувати прокачування через українську "трубу" хоча б 100 мільярдів "кубів" газу на рік. Але Москва цього не хоче навіть чути. Чому – відомо теж: після добудови "Північного" та "Південного" газопотоків російського газу просто не вистачить на них, та ще й на українську ГТС. Про це "Газпром" нещодавно попередив, наприклад, Словаччину, до якої паливо постачається саме через Україну.

Україну "Газпром" ні про що не попереджає. Україну вже давно попереджали експерти. І не тільки Україну, а й усю Європу, яку, в разі добудови газогонів через Балтійське і Чорне моря, Кремль зможе шантажувати відключенням газу не всю цілком (що вже сталося в січні минулого року), а по частинах. Що, безумовно, надзвичайно сприятиме і "вставанню Росії з колін", і максимізації прибутків цілком конкретних товаришів з холодними головами й гарячими серцями, які з усіх сил тримаються чистими руками за брудні, але такі приємні трубопроводи.

Як у цьому контексті називаються численні заяви представників "Газпрому" та російського уряду про те, що обхідні газогони "не спрямовані проти інтересів України"? Мабуть, бізнесом. А як називаються заклинання високочолих представників Партії регіонів, які ще під час останньої президентської кампанії камлали на всіх закутках про те, що обхідні труби будуються чисто через "антиросійського" Ющенка, а от варто прийти до влади любому Віктору Федоровичу, і все швидко піде на лад? Ні, можливо, це теж усього лиш бізнес – але дивний це бізнес, якщо підрубає трубу, чи то пак, гілку, на якій сам же й сидить.

Ющенко-"Леопольд", як охарактеризував тоді ще майбутнього третього Президента тоді ще майбутній четвертий, виявився таки правий, коли наприкінці свого правління казав, що іноді краще обігрівати хати соломою, ніж поступатися принципами. Скільки гнилої соломи тоді натрусили на сиву голову Віктора Андрійовича, а він усього лише в притаманній йому неоковирній манері сказав цілком "оковирну" річ - що той, хто міняє свободу вибору на ковбасу, лишається і без тієї, і без іншої. Натомість російські товариші скрізь, і в газових справах теж, ніколи не шкодують "ковбаси", аби лише мати свободу рук.

Адже ясно, що замість добудови двох "Потоків" можна було вкласти вдвадцятеро менші гроші в модернізацію українськї ГТС – причому ще й узявши добру половину цих грошей у старенької Європи. Навіть якби припустити, що Україна "крала б газ, як за Ющенка" (для довідки – під час кризи 2009 року "вкрадено" було газу на чверть менше, ніж "Нафтогаз" мусив віддати на підтримку роботи ГТС, щоб не припиняти постачань до Європи, поки вони ще були), всі все одно були б щасливі. Кожен мав би своє: "Газпром" - великі гроші за газ, Україна – невеликі гроші за транзит, Європа – стабільні газові постачання за відносно прийнятними цінами, і кожні дві сторони контролювали б третю. От тільки біда, капіталізм ні ділитися, ні контролюватись не любить, а пострадянський капіталізм – і поготів.

Тому, як чесно сказав ще наприкінці минулого року Владімір Путін, обхідні газогони потрібні, щоб "країни-транзитери не шантажували своїми транзитними можливостями". От коли шантажує постачальник – це просто бізнес, як і тоді, коли він спочатку пропонує всілякі схеми через йому ж підконтрольного Фірташа, а потім гнівно вимагає за це заплатити.

Чинна українська влада, до речі, це вже зрозуміла. Що помітно хоча б з її непоступливості, наскільки можна судити, під час п'ятничних переговорів у Москві. Може, якби зрозуміли раніше, то й флот не міняли б на ефемерну "знижку" в ціні на газ, котру росіяни можуть скасувати будь-якої миті.

Ну та це вже – минувщина. Тепер же лишається чекати, коли все нарешті зрозуміють і "маленькі українці" - особливо ті з них, що досі вірять не те щоб у "братерські", а хоча б у "взаємовигідні" відносини між сестринськими державами. Зрозуміють, що виграє завжди той, хто вміє пожертвувати тимчасовою вигодою заради великого кушу. Як керманичі Росії, що продовжують викидати десятки мільярдів доларів (утім, не своїх) на обхідні труби, бо знають, що за результатом можуть отримати значно більше. Зокрема, за рахунок українців, яким, гаразд уже, можна буде лишити трохи соломи на опалення хатин.

______________________________________

Телекритика

Олександр Михельсон

Щасливе число Януковича

Кожна політична команда, прийшовши до влади, готується не так до нових виборів, як до переписування виборчих правил. Поточна влада досягла в цьому значних успіхів.