Куди ти будеш повертатись?

Сергій Жадан© ТСН.ua
Еміграція - це завжди спроба сумістити несумісні речі – твоє минуле з твоїм сьогоденням, твої спогади з твоїми сподіваннями, твою пам'ять із твоїми страхами.

Мабуть, це якась тимчасова річ, яка обов'язково минеться, відійде з часом, заступиться чимось іншим. Але так чи інакше – чомусь саме цього року доводилось постійно чути про бажання виїхати, залишити країну, кинути проблеми, котрі не мають вирішення, зайнятись чимось іншим – в іншій країні, за інших умов, поміж інших людей.

Підозрюю, що всі ці розмови в більшості випадків розмовами й лишилися, навряд чи в країні за останні десять місяців суттєво зріс рівень міграції, та й куди він міг зрости – кожен третій українець і так живе за кордоном.

Найсумніше, що говорять про це люди переважно молоді, котрі справді ще мають можливість змінити для себе все, почати життя спочатку. І навіть якщо все це обмежиться лише розпачливими погрозами та безнадійним плануванням майбутнього, все-одно – такі розмови лишають відчуття незатишку, спротиву, котрий виглядає, втім, не завжди доречно й доволі непереконливо. Зрештою, яка різниця де жити, звідки виїжджати й куди рухатись.

Світ безмежний і невичерпний, географія є поняттям внутрішнім та індивідуальним, і кого сьогодні можуть стримати кордони та міграційні служби? Все так, ніщо не може зупинити тебе в твоєму прагненні правити обставини під себе, під своє розуміння та свої відчуття.

Еміграція – явище старе, як світ, і як світ недосконале, воно приваблює своєю невідомістю й приголомшує своєю оманливістю, коли всі твої вчорашні перспективи та гарантії раптом перетворюються на гірке безпритульне марево, посеред якого ти марно намагаєшся вибратись на світло й тепло. Тому варто тричі подумати, перш ніж зважитись, подумати не так про те, що можливо отримаєш, як про те, що безнадійно втратиш. Адже будь-яку еміграцію можна розглядати не лише як захопливий процес надбання та примноження, але і як безкінечну низку втрат та прощань.

Що може чекати тебе потому? Навіть у випадку щасливого прибуття до далеких берегів і подолання всіх можливих бюрократичних пасток, еміграція це завжди спроба сумістити речі, такі несумісні – твоє минуле з твоїм сьогоденням, твої спогади з твоїми сподіваннями, твою пам'ять із твоїми страхами й невпевненістю.

Хоча, можливо, я все це вигадую, і жодним подібним поєднанням ніхто насправді не переймається, але скільки доводилось мати справу з емігрантами, з вигнанцями, біженцями та переселенцями, найперше в очі завжди кидалось це їхнє намагання поєднати в межах одного досвіду кілька біографій, ніби спроба скласти до однієї валізи цілу гору власного зужитого одягу, котрий так набридло носити й котрого так шкода позбутись. Тому й тягаєш за собою увесь свій нехитрий скарб, цю тяжку ношу всіх своїх звичок, знань та упереджень, намагаючись мати їх усі при собі, просто так, без жодної потреби, на всяк випадок.

Українців за кордоном дійсно так багато, що їм перестаєш дивуватись, проте не перестаєш тішитись. Особливо, коли зустрічаєш їх не вперше. Скажімо, вперше у Філадельфії я був чотирнадцять років тому, взимку 96-го. Тоді трапилось побачити стількох українців, що мимоволі виникали сумніви – а чи залишились у цьому місті бодай якісь афроамериканці чи ірландці? І чи говорять вони в такому разі українською?

І ось минулого тижня все це якось підозріло повторилось, пішло по колу – те саме місто, ті самі українські квартали, церкви та школа, той самий "Український клуб". Здається, навіть ті самі відвідувачі при барі, проспиртовані й загартовані вигнанням та якоюсь невидимою і невиговореною ідеєю тримання разом на чужій території.

Не знаю, можливо це і є національна ідея. Сто тисяч українців, солоні океанські хвилі еміграції, земля й пісок на зубах, мов після кораблетрощі, стійке й запекле бажання продертись крізь час і простір, досягнувши відчуття рівноваги й відчуття Батьківщини, які дуже часто є тотожними. І раптове гостре усвідомлення можливості будь-якої миті повернутись додому, можливості, яка в тебе завжди є, а ось вони її так чи інакше позбавлені. Тому що еміграція не передбачає повернення. І в цьому полягає великий недолік тих, хто поїхав. І велика перевага тих, хто залишився.

____________________________________________________

Читайте також:

Ананаси і рябчики

Віденський "Бал балів" традиційно є ареною боїв поліції з представниками різних сил. Я би порадив представникам нової української аристократії готуватися до цього.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 12
  • ДЕД ДЕД 10 грудня, 21:35 Згоден 13 Не згоден 1 Дааа,очень хорошая статья......Если бы Автор не получал год зарплаты,как это было в 97,семъю кормить нечем,и,единственная возможность выжить-убежать с Украины за куском хлеба,думаю он бы так не написал.............Даже если есть возможность вернуться,еще приходится задуматься-КУДА ВОЗВРАЩАТЬСЯ????????????? В тюрьму нормальный человек добровольно не пойдет.........Хватает 1 месяца за год,что бы почувствовать себя ничтожеством...Здесь гораздо лучше относятся к иностранцам ,чем в Украине к своим же гражданам...Назовите хотя бы одну причину-ЗАЧЕМ возвращаться?????????????????? відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції