Легенди химерного краю

Легенди химерного краю

Роман Чайка

Чиновників стане менше, але в бюджеті наступного року на утримання бюрократів уряду, Ради та президентської канцелярії закладено ще більші мільйони витрат.

Минулого кризового 2009 року нас лякали дефолтом. Народ вивчив і це невідоме поняття - фактичне банкрутство держави, і навіть спробував уявити, як той клятий дефолт зачепить його хату і холодильник. Страшно, але не смертельно. Не таке ще переживали. Але тут несподівано для всіх країну почали "будувати заново". Не так по-горбачовськи перебудовувати, як "строіть". І реформи, про які з екранів телевізорів охоче теревенили ще молоді у 90-их роках ті самі, що й нині, політики, почалися.

Реформи – це єдиний вихід. Непопулярні чи популярні – це вже неважливо. Кров з носа, але виконані. Нехай наполовину. На третину. Але впроваджені. Бо дефолт – це ще не кінець. Якісь борги державі спишуть, якісь реструктурують. А от коли реформи будуть провалені – це у наших обставинах, внутрішніх та зовнішніх, рівнозначно ліквідації держави, як такої. А от уявити, що буде з твоєю "хатою скраю" після падіння держави, важко. У буферну зону введуть міжнародну чи російську адміністрацію? Для утримання території від вільних потоків мігрантів та контрабанди введуть підрозділи ООНівських "форсис" чи сусідських "міратворцов і асвабадітєлєй", як у Придністров'ї, Абхазії та Південній Осетії? Смішно, але гасло "допоможи реформам відбутися" мало б стати гаслом справжніх патріотів. І за інших обставин напевно б стало фактором об'єднавчим. Але у щоденній дійсності, вдивляючись в обличчя наших реформаторів і їх реформ, відчуваєш себе ніцшеанцем: якщо довго дивитися у прірву, то відчуєш, як прірва поглинає тебе.

З огляду на судову реформу Портнова-Ківалова – судова гілка влади втратила владу, автономність. А як свідчать останні опитування інститутом проблем управління ім. Горшеніна – корупція в перереформованих судах зросла. Провал. З огляду на батьків цієї реформи та їх суспільну практику – цей провал виглядає умисним і запрограмованим. Адмінреформа, яка у частині скорочення чиновників, мала би бути всенародно популярною, чомусь так не виглядає. Надсекретна підготовка у бункерах Адміністрації президента. Без аналізу і дискусій. Без експертних круглих столів. Без стратегії і плану впровадження. Конспіративний режим аж до часу "Ч". Віроломно вночі, без оголошення нападу і з порушенням КЗОТу та інших діючих законів. Її старт дуже нагадує напад ОМОНу Могильова на наметове містечко підприємців на Майдані.

Чиновників і міністрів стане менше, але майданів звільнених держчиновників годі очікувати. Це – анекдот. У бюджеті на наступний рік на значно меншу кількість бюрократів уряду, Ради та Президентської канцелярії закладено ще більші мільйони витрат. Більше грошей на меншу кількість "реформаторів" означає більше бабла в одні руки. Сукупність стартових умов вказують, що й ця "адмінреформа" буде профанацією, а не зміною системи у бік оптимізації. Закони з покарання за корупцію (антикорупційний пакет) прийняті, але у дію не впроваджуються. Бажання не спостерігається. Без цього караючого запобіжника уся перестановка, усушка та утруска корумпованих чиновників не має змісту.

У нас 20 років була імітація демократії, євроінтеграції. Імітація України. Але ж якось жили?!

Імітація реформ не так небезпечна своїм нульовим ефектом чи провалом, як суспільним розчаруванням у самих реформах. Ще одне слово, яке втратить зміст. Стане порожнім і навіть ворожим.

Усякі реформи, і навіть напівреформи є процесами трансформації суспільства із подальшою зміною стосунків між корумпованими людьми. Без стратегії та ідеології починати реформи категорично заборонено. Лише гопник бездумно стрімголов встряє у бійку, аби встряти, а вже після махання кулаками і битою "разбіраєтса" за наслідками мордобою. Гомо сапієнс хоча б трошки планує мету і суть того, що збирається зробити, а вже потім приступає до роботи. Думаю, планую, дію. Саме у такій послідовності.

Єнакіївські пацани, нібито за консультативної підтримки чікагських хлопчиків, яких ніхто в очі не бачив, схему реформування поміняли. Діємо, обіцяємо, а вже потім подумаємо що з цим усім робити. Тому їх адмінреформа, котру, як сказав Янукович, приготували "найкращі іноземні фахівці, які представляють відомі світові консалтингові компанії і мають позитивний досвід роботи в багатьох країнах" була творчо перелопачена комітетом з економічних реформ, а от остаточну версію її впровадження прийняла таємна купка людей, яких було менше, ніж пальців у міністра Лавриновича на руці.

Реформи завжди мають локомотив (як от Бальцерович у Польщі). Опираються на спільне бажання всіх державно-політичних еліт і мають суспільний базис підтримки. Хто локомотив українських "реформ"? Янукович? Азаров? На які еліти, крім покірної Чечетову фракції Партії регіонів у Верховній раді, вони опираються? Про суспільну підтримку цих утаємничених реформ можуть говорити хіба придворні соціологи. Реформи на мєнтовсько-гебешних штиках?

Слід врахувати, що типологічно радянська і кримінальна організації управління великими проектами і грошима мали багато спільного. Адмінреформа на її старті вже нагадує рішуче звуження кола тих, хто допущений до "общака", яким завжди був бюджет держави та іноземні грошові запозичення під так звані "реформи". Менше народу – більше кисню і грошей в одні руки.

Ніхто в країні впритул не бачить ні стратегії усіх цих реформ, ні їх часового плану. Гарні промови перших осіб їх не заміняють. Усе вкотре нагадує обіцяних "10 кроків назустріч людям", обвішаних обіцянками кликуш про "покращення життя". Що ж робити мільйонам громадян, які розуміють небезпеку провалу реформ і небезпеку впровадження ТАКИХ "реформ" ТАКИМИ "реформаторами"? Бездумно підтримати чи "думно" ігнорувати? І так зле – і так недобре, каже прислів'ям наш народ останні сотні років.

Ще є короткотерміновий шанс у голови комітету з економічних реформ Януковича радикально змінити механізми впровадження реформ. Зупинити усі ці пенсійні, житлово-комунальні, трудові кодекси. Розгорнути реальну дискусію з їх змісту серед реальних експертів, а не вірних шестірок будь-якого політичного режиму. Чітко виписати стратегію та ідеологію змін. Реально пояснити людям що, і за чим, і для чого будемо міняти. Не так зване "всенародне обговорення Податкового кодексу", як це було влітку, а жорсткі дискусії мудрих з наймудрішими із вільним доступом фахівців і громадян. Не займатися перестановкою ліжок у борделі – звільнити усю цю тігіпково-колєсніково-клюєвсько-азаровську команду "младореформаторів". Негайно зупинити гуманітарну війну, оголошену власному народу, і викинути на пострадянський смітник Табачника, зупинити репресивну практику міліції, але вже без Могильова, негайно спинити кегебешну машину СБУ із повною утилізацією Хорошковського, а потім написати листа старому корєшу Юрі Єнакіївському: "Вибачай, старий, треба реформи зробити. Привіт всім монаківцям". І перезавантажити "реформи" вже на їх фальш-старті.

У такий сценарій слабо віриться. Але ж були випадки в історії, коли важкі підлітки, після двох термінів ув'язнення, перевиховувалися, соціалізувалися і ставали людьми. Чи це лишень гарна легенда краю високих териконів?

_______________________________________

Читайте також:

Неймовірні пригоди однієї реформи. Драма

Головного шкідника і саботажника вже звільнено. Ним виявилась пенсіонерка, бабуся і заступник міністра фінансів Тетяна Єфименко, яка розхвалювала три проекти кодексу.

Повʼязані теми:

Наступна публікація