Людмила Фоя - агент "Апрєльская", повстанець "Перелесник" (частина 1)

Володимир В'ятрович
Її долю відтворюють документи двох спецслужб, що займалися нею, — радянського НКВД та оунівської СБ. Колись ця біографія стане основою для кіноблокбастерів та бестселерів.

ТСН.ua продовжує серію публікацій із циклу "Історія з грифом "Секретно".

Люди, поверхово знайомі з історією, часто мають завищені вимоги до неї. Їй намагаються накинути притаманну точним наукам детермінацію, опираючись на яку новоявлені "професіонали" готові давати безапеляційні оцінки тим чи іншим явищам чи навіть робити прогнози на майбутнє. Проте історія вивчає реальне життя, в якому незалежно від того, йдеться про вчора, сьогодні чи завтра, випадок може відігравати значно більшу роль, ніж причинно-наслідкові зв'язки. Винятки з правил бувають важливішими за самі правила, а героїв, злочинців, патріотів та зрадників іноді не так легко порозсувати по окремих історичних шухлядках.

Особливо важко це зробити стосовно людей, яких затягло у вир оперативних ігор спецслужб. Тож тавро зрадника, яким іноді надто легко розкидаються щодо людей, що пішли на "співпрацю" з радянськими органами безпеки, часто дуже недоречні.

Яскравим підтвердженням цієї тези є життя Людмили Фої — підпільниці, агентки, повстанки. Її долю дозволяють відтворити документи аж двох спецслужб, що займалися нею, — радянського НКВД та оунівської СБ. Без сумніву, колись ця біографія (якій наразі присвячено лише невелике дослідження молодого дослідника Володимира Іванченка стане основою для кіноблокбастерів та книжкових бестселерів.

Людмила Фоя. Фото студентських часів (архів СБУ)
Людмила Фоя. Фото студентських часів (архів СБУ)
Людмила народилася 3 вересня 1923 року в селі Топори Житомирської області, тож належала до покоління, чия молодість була обпалена Другою світовою. Німецька окупація застала вісімнадцятилітню дівчину у Києві, де вона мешкала разом із батьками, братом та сестрою. На початку 1942 року Людмила Фоя стає студенткою Київського медичного університету. У більшості тоталітарних держав са́ме студентське середовище породжує різноманітні молодіжні підпільні рухи, які об'єднують у своїх лавах сміливців, що не бажають терпіти свавілля влади і готові до боротьби з нею. Таким було і студентське середовища Києва в часи німецької окупації.

Цей молодіжний рух мав дві незалежні чи навіть ворожі течії: комуністичну і націоналістичну. Прихильники першої володіли підтримкою Радянського Союзу, який хоча і зазнавав поразок, проте докладав зусиль для допомоги підпіллю на окупованих теренах.

Українські націоналісти, які з вересня 1941 року перейшли до антинімецької діяльності, могли сподіватися лише на себе. Саме до останніх приєдналася Людмила Фоя. І не лише вона, але й багато її ровесників: вже після відходу німців близько половини студентів інституту було заарештовано НКВД за націоналістичну діяльність.

Керівником підпілля ОУН на теренах Центральної України був уродженець Тернопільщини Дмитро Мирон. Людмила, на той час уже зв'язкова ОУН, зустрілася з ним у червні 1942 року. Дуже швидко вона зрозуміла, наскільки небезпечною є участь у націоналістичному підпіллі: у липні при спробі втечі гестапівці застрелили біля оперного театру в Києві Дмитра Мирона, а наступного року в німецькій тюрмі гине Олена Коляда, яка була безпосереднім керівником Людмили.

Проте Фоя зуміла не потрапити до рук нацистів, хоч для того їй довелося залишити навчання в медінституті. Окрім функцій зв'язкової, Людмила бере участь у роботі пропагандистської референтури, навесні 1943 року організовує в Києві збір медикаментів для вояків Української повстанської армії, відділи якої розгортають у цей час свою діяльність на Волині і Поліссі. Влітку цього року приїжджає на Волинь – в рамках технологічної практики у сільськогосподарському інституті. Очевидно, саме тоді Людмила вперше зустрічалася з повстанцями, з якими буде пов'язана її подальша доля, зокрема з керівником Служби безпеки ОУН на Волині Миколою Козаком, котрому судилося відіграти вирішальну роль у її житті.

Тим часом наприкінці 1943 року фронт знову наближається до української столиці. Київ мав стати подарунком вождю народів Сталіну до чергової річниці Жовтневої революції, тож під час його взяття не рахувалися з жодними жертвами. "Визволене" місто ще омивали закривавлені води Дніпра, коли тут розпочали свою активну роботу радянські каральні органи.

Влада змінилася, але ситуація для українських націоналістів лишалася незмінною — країною керував окупант, проти якого треба було боротися. Багато членів ОУН ще перед приходом радянської влади намагалися відійти з Києва на захід, аби влитися в ряди повстанської армії. Серед них були друзі та знайомі Людмили: студенти Микола Ращинський, Іван Кульчицький, Валентин Бойко, Володимир Пархомеїв, викладачі — професор сільськогосподарського інституту Василяк, професор технологічних курсів при Всеукраїнській кооперативній спілці Чигиринцев. Всі вони стали вояками УПА.

У жовтні 1943 року знову перебратися на Волинь спробувала і Фоя, проте їй це не вдалося через швидке наближення фронту. Тож їй, підпільниці, якій вдалося уникнути німецького арешту, довелося звикати до нових окупаційних умов. Робота бандерівського підпілля в Києві продовжувалася.

Людмила Фоя. Фото з кримінальної справи (архів СБУ)
Людмила Фоя. Фото з кримінальної справи (архів СБУ)
Проте для Людмили вона не була тривалою — 24 січня 1944 року її заарештували, висунувши звинувачення в антирадянській діяльності. Допити тривали кілька місяців. Зрештою в НКВД вирішили, що молода дівчина може стати корисною для них у завзятій боротьбі з підпіллям, що лише розгорялася на українських землях. У квітні 1944 року Людмила Фоя виходить на волю як агент "Апрєльская". Більш як двомісячне перебування в ув'язненні вона мала приховувати навіть від рідних — для цього її озброїли легендою про перебування у лікарні. Аби легенда не луснула через зовнішній вигляд виснаженої допитами дівчини, перед виходом її кілька днів утримували на кухні внутрішньої тюрми НКВД.

Головним завданням "Апрєльської" було налагодити зв'язок між легендованим (тобто створеним НКВД) підпіллям у Києві та справжньою мережею ОУН на Волині. Головним "режисером" операції став Сергій Карін-Даниленко, чекіст з неабияким досвідом створення псевдоповстанських груп в Україні ще з 1921 року. На початках операція йшла дуже успішно. Часом навіть надто — окремі низові ланки псевдопідпілля отримують підтримку населення, новоприєднані члени, не знаючи про організаторів провокації, почали створювати озброєні боївки на Київщині, в Сумській та Дніпропетровській областях.

У листопаді 1944 року Людмила Фоя разом із іншою агенткою НКВД Ніною Калуженко роблять першу поїздку на Волинь як представники київського "проводу" ОУН. Подальший розвиток операції затримала хвороба спочатку "провідника" Михайла Захаржевського, а згодом й іншого агента, Ніни Калуженко. Операцію відновлено тільки навесні.

У травні 1945 року, коли світ гучно святкував перемогу у війні, Людмила Фоя розпочинає власну війну, при цьому вона опиняється по інший бік фронту від своїх товаришів. Йдучи на цю війну, вона очікувала смерті...

Продовження читайте наступного тижня.

_________________________________________________________________

Володимир В
Радіо Свобода
Володимир В’ятрович
Читайте також:

Історія з грифом "Секретно": Різдвяний бій УПА. Бірча, 7 cічня 1946

1946 рік українці Закерзоння зустрічали із тривогою за майбутнє. Сподівань на те, що він виявиться спокійнішим і безпечнішим, ніж попередній, було мало.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
  • влад влад 13 січня, 13:46 Згоден 10 Не згоден 5 Нормальная агентурная работа примерно так и было уничтожено все подполье упа оун включая Ребета и Бандеру и Шухевича Не понимаю только в чем героизм придурковатая девка вместо того чтоб детей рожать полезла в игры разведки и контрразведки Такими дурами и оплачивал Шухевич свою свободу до определенного момента Примерно такая же героиня как и Зоя Космодемьянская которая выполняя приказ ставки жгла крестьянские дома и постройки выгоняя на холод вместе с немцами тысячи крестьян відповісти цитувати Дякуємоспам Владу Владу 17 серпня, 16:35 Згоден 1 Не згоден 0 Вам жінки тільки для того й потрібні, щоб «дєтєй ражать». Цілком у дусі тов. Сталіна цитувати Дякуємоспам олекса олекса 13 січня, 22:26 Згоден 3 Не згоден 8 Рекомендую вживати бром малими дозами, а також викинути підручники історії СССР. цитувати Дякуємоспам Жека Жека 13 січня, 15:13 Згоден 4 Не згоден 9 ти хоч сам читаєш що пишеш? історію треба було в школі вчити не за комуніздичними підручниками, і бєз водкі цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції