Людмила Фоя - агент "Апрєльская", повстанець "Перелесник" (частина 2)

Володимир В’ятрович
Бандерівська Служба безпеки побачила можливість завдати удар у відповідь радянській спецслужбі, використавши для цього агентку "Апрєльскую".

ТСН.ua продовжує серію публікацій із циклу "Історія з грифом "Секретно".

Частину першу читайте тут

У травні 1945 року, коли світ гучно святкував перемогу у війні, Людмила Фоя розпочинає власну війну, при цьому вона опиняється по інший бік фронту від своїх товаришів. Йдучи на цю війну, вона очікувала смерті від рук колишніх побратимів. "При від’їзді з Києва, - згадувала вона згодом про початок нового етапу операції, - я дізналася, що мене очікує, і, незважаючи на інстинктивне, таке звичне для кожної живої істоти бажання вижити, я раділа, бо, можливо, у ближчому майбутньому цьому всьому прийде кінець".

Можливо, саме ця приреченість штовхнула Людмилу на рішучі дії. Потрапивши разом із Ніною Калуженко до відділу УПА, вона відразу зізналася в тому, що її завербовано НКВД, розповіла про своє завдання - встановлення зв’язку із псевдопідпіллям задля проникнення агентури в середовище визвольного руху та його ліквідації.

Людмилі пощастило - її переслуховував особисто керівник СБ на Волині Микола Козак, якого вона знала ще з часів перебування в Києві. Жорстокий есбіст, якого деякі підпільники звинувачували у патологічній підозрілості, повірив дівчині. Більш того, в її зізнаннях він побачив можливість завдати удар у відповідь радянській спецслужбі, використавши для цього агентку "Апрєльскую".

У липні 1945 року Людмила Фоя, тепер уже подвійний агент, повертається до Києва зі звітом про свою діяльність у підпіллі. Інформацію від цінного агента приймав заступник Народного комісара внутрішніх справ УРСР В. Дроздов. Відсутність ліквідованої СБ ОУН Калуженко Фоя пояснила тим, що її колега-агентка нібито пішла на зв’язок із Проводом ОУН.

Чекісти уважно слухали Людмилу, ставили їй безліч запитань, намагаючись перевірити, чи вона говорить правду. Врешті їй вдалося переконати чекістів у своїй щирості і отримати нове завдання - супроводити "керівника" київського "підпілля" Михайла Захаржевського на Волинь, аби ввести його у підпілля. У випадку успіху їй обіцяли продовжити навчання в будь-якому виші чи навіть у навчальному закладі НКВД. У разі невдачі – давали зрозуміти, якою легкодосяжною є її родина, що мешкала під Києвом.

Людмила Фоя
Людмила Фоя під час перебування в підпіллі на Волині (архів СБУ)
5 серпня 1945 року агенти "Апрєльская" (Людмила Фоя) та "Таран" (Михайло Захаржевський) виїжджають до Луцька і через кілька днів виходять на зв’язок із підпіллям ОУН. Захаржевського відразу заарештовують есбісти, Фоя ж отримує завдання повернутися до Києва з метою вивести на підпілля інших членів легендованого "проводу". Людмила знову зустрічається з чекістами, які її ретельно перевіряють і... продовжують довіряти.

Перед черговим від’їздом на Волинь чекісти навіть зорганізували для неї вечірку. "У зв’язку з моїм виїздом, - згадувала вона, - було вирішено зорганізувати вечір. Попри те, що співали лише українські пісні, вечір був нецікавим. Мало було щирості, а про відвертість нічого було й згадувати. Загалом за час мого перебування у Києві мені щовечора намагалися надавати найкращі квитки у театри та оперу, однак я не могла цим скористатися, адже захворіла на застуду. Це якоюсь мірою рятувало мене від постійних розмов зі співробітниками".

Цього разу Фою супроводжувала інша представниця київського "проводу" Катерина Міньковська - агентка, яка працювала на чекістів ще з 1927 року, після війни відзначилася успішними операціями проти підпілля ОУН, зокрема брала участь у створенні легендованих структур на Конотопщині. Завдяки Людмилі вона потрапила до рук СБ ОУН і після допиту була страчена.

Микола Козак вирішив не ризикувати більше у грі з НКВД та не продовжувати її. Проте самі чекісти ще тривалий час не готові були визнати, що їх обвела круг пальця молода дівчина. Лише в квітні 1946 року із зізнань заарештованих повстанців вони остаточно переконалися, що Людмила продовжує активну боротьбу у лавах підпілля.

6 серпня 1946 року Людмила Адамівна Фоя оголошується у всесоюзний розшук МҐБ та МВС. Розшук Людмили Фої взяв під особистий контроль міністр державної безпеки УРСР генерал-лейтенант Савченко.

Тим часом Людмила поринає у підпільну роботу, під псевдонімом "Перелесник" працює у структурах пропаганди, зокрема як літературний редактор журналу "Молодий революціонер", видає ряд художніх новел про визвольну боротьбу.

Масштаби повстанської пропаганди вражали - за підрахунками дослідників, протягом 1948-1952 років підпільними друкарнями на Волині видано майже 350 тисяч примірників листівок та брошур. Тому на придушення підпілля радянська влада кидає дедалі більші сили.

19 липня 1950 року чекісти, прочісуючи ліс у Межирічському районі на Рівненщині, виявили групу повстанців. Зав’язався бій - останній для Людмили Фої. Маємо два описи цього бою.

Сухий офіційний звіт, написаний відразу після його завершення: "Під час операції 19 липня 1950 року одна з чекістсько-військових груп під керівництвом уповноваженого МҐБ майора Друзенка та командира роти лейтенанта Кузьміна у гущавині Неверківського лісу зіткнулася з трьома "бандитами", у тому числі однією жінкою. Бандити, побачивши військову групу, відкрили по ній сильний вогонь, котрим одразу було вбито рядового Бахтіярова та поранено в ногу рядового Сініцина.

Вогнем чекістсько-військової групи у відповідь було вбито двох "бандитів", у тому числі одна жінка, третьому вдалося втекти, пошуки позитивного результату не принесли. Серед вбитих була впізнаною - колишній агент МҐБ УССР "Апрєльская", Фоя Людмила, за оунівським псевдонімом "Оксана", літературний псевдонім "М. Перелісник".

Людмила Фоя
Людмила Фоя. Посмертне фото (архів СБУ)
Не таким точним фактографічно, проте надзвичайно цікавим з погляду відтворення емоційної атмосфери є опис цього бою у спогадах учасника антиповстанської боротьби Георгія Саннікова:

"Чекісти добре бачили у бінокль, як поміж зарослими кущами та ялинками скелястими пагорбами раз по раз виникали дві фігури у комбінезонах захисного кольору. Згодом одного з них поранили. Деякий час було видно маленьку фігурку, що намагалася тягнути за собою пораненого супутника.

Потім фігурка вже сама промайнула поміж ялинок, рідко відповідаючи на вогонь чекістів. Опергрупа продовжила переслідування й вела вогонь по ймовірних місцях руху оунівця. Він був поранений, про що свідчили сліди крові на траві та залишки індивідуального пакету. Нарешті, попереду щось промайнуло у густих хащах. Чекісти приглянулися та побачили лежачого, котрий робив незрозумілі рухи руками, в яких не було зброї.

Кільце солдат повільно стискалося навколо кущів. Пролунав ледве чутний та приглушений відстанню звук, і оточуючі кинулися на землю. Спрацював гранатний запал. Після цього прогримів вибух та розкидав кущі, траву та шматки білого паперу. На одного з солдатів впав згусток людської крові.

Граната розірвалася у руках лежачої людини. Вона зірвала себе гранатою, приклавши її до голови. Обличчя, частина голови та кисть лівої руки у людини були відсутні. Потужний вибух понівечив людину до невпізнання і розкидав довкола шматки знищених документів, що так і залишилися таємницею.

Коли чекісти, намагаючись не заплямуватися кров’ю, обережно розстібнули ґудзики комбінезона і намагалися оголити верхню частину тіла, руки їх наштовхнулися на ще теплі жіночі груди… Їх [чекістів] обличчя передавали здивування, сором та розгубленість: декілька дебелих чоловіків так довго не могли наздогнати цю невеликого зросту, тендітну молоду жінку"…

____________________________________________________________________

Читайте також:

Людмила Фоя - агент "Апрєльская", повстанець "Перелесник" (частина 1)

Її долю відтворюють документи двох спецслужб, що займалися нею, — радянського НКВД та оунівської СБ. Колись ця біографія стане основою для кіноблокбастерів та бестселерів.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 7
  • Sunflowers Sunflowers 20 січня, 15:18 Згоден 5 Не згоден 3 Щось я не зрозуміла - якщо, як пише автор про Людмилу Фою "Граната розірвалася у руках лежачої людини. Вона зірвала себе гранатою, приклавши її до голови. Обличчя, частина голови та кисть лівої руки у людини були відсутні. Потужний вибух понівечив людину до невпізнання і розкидав довкола шматки знищених документів, що так і залишилися таємницею", то хто ж тоді на посмертному фото? Теж вона? відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції