Мертвий сезон

Новачок "Шахтаря" Василь Кобін© shakhtar.com
Який час - такі й герої. Зараз вони непримітні й посередні. Словом, маємо те, що маємо.

Чи то спека добряче напекла голову нашим футбольним грандам, від чого вони розімліли й втратили будь-яке бажання бодай імітувати активність, чи може криза нарешті дістала за живе й олігархів (а може, й те, й інше разом), проте факт залишається фактом – нинішнє міжсезоння на вітчизняних теренах проходить напрочуд спокійно й місцями навіть ліниво.

Гучних переходів фактично немає. Більше того, не чути, принаймні поки що, й переходів "тихеньких". Відтак на даний момент із упевненістю можемо говорити лише про два діаметрально протилежні за змістом чинники: або ж українські футбольні команди укомплектовані під зав’язку, через що не вважають за потрібне викидати гроші на нові придбання, або ж цих грошей у них таки справді немає.

Якщо поглянути на цю проблему в цілому, то питання нестачі коштів для більшості наших елітних клубів як завжди актуальне. Воно радше перманентне, ніж ситуативне. Згадайте будь-яке літнє чи зимове міжсезоння останніх десяти років для клубів на кшталт "Кривбасу", "Зорі", "Таврії" чи "Карпат" (тобто середнього прошарку нашого футболу) – за великим рахунком, слова і вчинки їхніх керманичів та функціонерів завше схожі за змістом. Вони або "роблять ставку на місцевих вихованців", або ж "задовольняться лазерною селекцією". З року в рік у них одні й ті ж фінансові проблеми, практично одні й ті ж футболісти кочують футбольною Україною від Луганська до Полтави, від Одеси до Маріуполя. Спочатку "Карпати" віддають комусь Тлумака, потім хтось повертає Тлумака до Львову. Чи черговий Райчевич курсує між Луганськом та Одесою. І так щороку. Якоїсь логіки, здорового глузду у таких міграціях немає. Та й, за великим рахунком, бути не може.

Трансферний український ринок, особливо внутрішній, середовище наскільки унікальне, настільки й камерне. Тут усі знають усіх, тому обманути покупця продавець нині уже майже не має можливості. Тому й бігають Ярошенки, Оберемки, Чеберячки та інші неприкаяні від клубу до клубу, від міста до міста. Брак коштів, брак амбіцій, брак перспектив. Бери, що є, іншого немає. Й не скоро буде.

Оце і є середній рівень нашого футболу. Постає справедливе й цілком резонне запитання – а навіщо тоді все це? Навіщо ці "мишачі бої", переможців у яких насправді немає? Особисто у мене немає відповіді. З одного боку, футбол у регіонах тримається виключно на олігархах. З іншого боку, ці олігархи настільки непостійні у своїх уподобаннях та хобі, що вже завтра ніщо їм не завадить інвестувати у пінг-понг чи розведення страусів. Себто справжніх футбольних клубів у нормальному розумінні цього поняття у нас одиниці, їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. Мабуть, тому цілком лояльними виглядають думки та гіпотези щодо скорочення чисельності нашого елітного дивізіону. Який зазвичай елітний передовсім на папері. Мовляв, заради якості можна і варто пожертвувати кількістю. І справді, ліпше сьогодні зробити боляче, щоб вже завтра пацієнт був скоріше живий, ніж навпаки.

Бразильський легіон "Динамо"
fcdynamo.kiev.ua
Бразильський легіон "Динамо": Гільєрме, Леандро Алмейда, Карлос Корреа, Бетао
Чи не єдиний аргумент проти – вболівальники. Як правило, чимало відомих команд із наших регіонів уже встигли стати своєрідною візиткою краю чи області, уже мають не одне покоління шанувальників. "Зоря" для Луганська – це дещо більше, ніж просто команда. Як і "Карпати" для Львову чи "Чорноморець" для Одеси. Люди на "них" ходять. Бо їм ходити більш нікуди.

Проте нині, на відміну від попередніх десятиліть, різниці, принаймні візуальної, між такими командами немає. Одні й ті ж Тлумаки та Райчевичі бігають від одного пана до іншого у пошуках шматка хліба з маслом, але аж ніяк не за надією. Сумно це все...І прикро. Нести важко, кинути шкода. Безвихідь. Замкнуте коло. Мертвий сезон...

У справді багатих також суцільний штиль. Хоча причини його все ж таки інші. За великим рахунком, кошти, що їх можна було б потратити на придбання, у наших провідних команд є. Якщо один власник клубу може придбати за шалені гроші телеканал, інший продає футболіста за одинадцять мільйонів, а ще один настирно пропонує своєму футболістові у якості зарплатні п’ять мільйонів на рік, то хоча б це опосередковано дає підстави стверджувати, що хоча б три-чотири наших клуби можуть собі дозволити зіркові придбання. Чому ж не роблять? А ось тут розібратися складніше.

На мій погляд, варто розглядати цілий комплекс проблем. Це і ліміт на легіонерів, це і боязнь зробити помилку, це й зусилля на збереження своїх лідерів, котрі вимагають додаткового банкнотного оформлення стосунків. І чи не найголовніше – у трансферного ринку Європи, незважаючи на фінансову кризу, зірвало дах. Причому безповоротно. Завдяки старанням "реального" хлопця Флорентіно Переса ціни на футболістів злетіли майже вдвічі. І тепер за кваліфікованого футболіста (але не більше того), який виступає в Європі, у середньому доводиться викидати мільйонів з тридцять (а ще вчора за нього не дали б і половини цієї суми). А це навіть для Рината Леонідовича занадто. Тому й обмежуються нинішні апетити наших фаворитів придбанням вільних агентів, виконавців на кшталт Кобіна чи бразильського "конгломерату", який небезпечний тим, що ніколи не знаєш, чого від нього очікувати.

Аж ніяк не хочу сказати, що така поведінка наших грандів на трансферному ринку – однозначний негатив. Як і не збираюся звинувачувати їх у небажанні викинути (можливо й на вітер) кільканадцять мільйонів. Є чимало об’єктивних чинників, котрі нині зіграють на користь Ахметова чи Суркісів. Мертвий сезон – він і в Африці мертвий (а до Іспанії з Англією нам дуже далеко). Тому й смакуємо як екстраординарне явище прихід до Донецька "самого" Кобіна чи приїзд до Києва "другого Заварова, Колотова, Дем’яненка, Зідана" (за бажання цей ряд можна продовжити – у "Динамо" останнім часом звикли давати гучні ярлики). Власне, не смакувати ж міграцію Тлумаків та Райчевичів.

Тобто, кожен час висуває своїх героїв. Іншими словами, який час - такі й герої. Зараз вони непримітні й посередні. Словом, маємо те, що маємо.

От тільки не зрозуміло, як з такими героями Мірча Михайлович намагатиметься пробитися до чвертьфіналу Ліги чемпіонів, а Валерій Георгійович – виграти цю саму Лігу. Сезон має бути мертвим і в тренерських прогнозах. Особливо в смутні часи.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції