Міста, які зникають, міста, які лишаються

Сергій Жадан
Все, як і раніше, зводиться до ретушування та зведення барвистих помпезних декорацій, за якими насправді нічого немає, вони, як і раніше, намагаються переконати нас, що займаються плановими продуманими діями, починаючи з найважливішого та найголовнішого.

Щоденне проживання на тих самих вулицях, постійний рух тими самими маршрутами, позбавляють нас можливості відслідковувати, як непомітно, а проте невпинно змінюється простір довкола нас, як змінюються вулиці й перехрестя, як зникають мітки й знаки того міста, до якого ти звик, і виникають цілком нові реалії, з якими доводиться мати справу.

Реалії ці зазвичай викликають не так захоплення, як спротив – в більшості випадків важко сприймати всі ті архітектурні прориви, котрі відбуваються в міському просторі, незрозумілими лишаються більшість ідей та ініціатив щодо змін у зовнішньому вигляді вулиць, відштовхують спроби міської влади оновити будинки за рахунок пофарбованих фасадів. Можливо це звичайне небажання сприймати щось нове, підсвідома критична налаштованість щодо всього прогресивного. Цілком можливо. Я справді підсвідомо критично налаштований щодо вирубування дерев на старих харківських вулицях та щодо перманентного окозамилювання, яким так натхненно займаються батьки міста. Хоча, завжди намагаюсь прислуховуватись до їхніх аргументів. Якщо, звісно, є до чого прислуховуватись.

Останнім часом, оскільки в місті так чи інакше багато чого відбувається, скажімо, з огляду на Євро, що невблаганно на всіх нас суне, постійно доводиться говорити про ці зміни, про трансформації, що відбуваються. Іноді доводиться чути думку про те, що зміни так чи інакше є неминучими, що місто так чи інакше розвивається, що це процес природній і опиратися йому просто нерозумно. Про щось подібне говорять і в щоденних пропагандистських програмах на місцевому тіві, в яких лояльні до влади журналісти "на чистому глазу" намагаються переконати недовірливого глядача в тому, що покращення життя настало ще вчора, й краще з все просто розслабитись і отримувати від усього цього задоволення. Причому в якості конкретних та зримих доказів такого покращення демонструється відремонтована харківська набережна та розвалений парк культури, в якому стахановськими темпами ведеться будівництво життєво необхідного харків'янам діснейленду. Я не сумніваюсь, що багато городян справді вірить своїй владі й поділяє подібну точку зору. Я розумію тих із харків'ян, хто з надією та нетерпінням очікує на появу діснейленду – справді, можливо саме з його появою вирішаться проблеми Харкова. Адже інші засоби до сьогодні чомусь не діяли, чому б не спробувати.

Припускаю також, що багато хто справді поділяє також традиційно популярну тезу про те, що це "саме для нас" будуються сьогодні в місті п'ятизіркові готелі, гольф-клуби та розважальні центри. Припускаю й погоджуюсь – цілком можливо, що декому з нас справді важко обходитись без гольфу. Питання в іншому - особисто в мене сьогоднішній "розвиток міста" асоціюється з одним будинком на вулиці Клочківській, який нещодавно "відремонтувала" міська влада, широко освітлюючи цей процес в тих таки засобах масової інформації. В межах проведених ремонтних робіт фасад будинку було пофарбовано, старі вікна було забито, а нові на їх місці просто намалювали. Розумію, що нехарків'яни подумають, ніби я просто очорнюю владні ініціативи, але чесне слово – просто взяли і наклеїли зображення нових вікон. В Європі в принципі так роблять, щоби показати, як буде виглядати будинок після реставрації. Тут так зробили, щоби показати, що більше нічого не буде. Ось десь таким чином все й відбувається, і весь їхній розвиток міста - це цілі вулиці з вирубаними алеями, це напіврозвалені будинки в старих харківських дворах, трішки збоку від центральних вулиць, це недофарбована будівля Держпрому й сумнівної вартості скляні саркофаги, під якими зібрані макети харківських пам'яток архітектури. Все, як і раніше, зводиться до ретушування та зведення барвистих помпезних декорацій, за якими насправді нічого немає, вони, як і раніше, намагаються переконати нас, що займаються плановими продуманими діями, починаючи з найважливішого та найголовнішого. Зрештою, проблема навіть не в тому, що вони говорять. Проблема в тому, що їм і далі дехто вірить.

_______________________________________________________________________________

Сергій Жадан (Фото Антона Пайсова)
ТСН.ua
Читайте також:

Базар-вокзал

В натовпі, посеред руху та галасу, ми зовсім не зважаємо на час, він просто протікає в нас між пальців. Натомість варто опинитися на тих таки вулицях в серпні. Годині о п'ятій ранку, і вже помічаєш, як листя тьмянішає, і як ранкова роса сходить все повільніше, і все так чи інакше свідчить про швидку переміну в навколишньому просторі.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
  • Анна. Донецьк Анна. Донецьк 29 серпня, 08:29 Згоден 4 Не згоден 0 Стаття чудова. Щодо будинку із намальованими вікнами, то для мене це символ не лише розвитку міста, але, мабуть, усієї нашої країни (аж забагато всього косметичного та тимчасового й замало капітального) відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції