Моральний кодекс ексгібіціоніста

Олексій Мустафін
Погляди 14 листопада, 2011, 10:39 2839 4
Додати до обраного
Інколи видається, що коли б вітчизняні "медіа-хрестоносці" мали б такі ж адміністративні чи силові важелі, як їх середньовічні попередники, то перетворилися б на "моральну інквізицію"

Людина може безупинно спостерігати за трьома речами – як горить вогонь, як тече вода і як працює інший. Зазвичай ця майже народна мудрість не уточнює, що задоволення від спостереження буде все ж неповним, якщо позбавити спостерігача головного - можливості робити тому, за ким він спостерігає, цінні зауваження і рекомендації.

Бо й справді, хто може краще знати, як треба працювати, аніж той, хто бачить весь процес з боку і має час та натхнення відшукати усі недоліки і недолугості, на які працюючий може просто не звернути уваги.

Надзвичайно пощастило в цьому сенсі тим, хто працює на очах широкої публіки, - футболістам, наприклад, або журналістам. Бо порадників в них і справді мільйони. До того ж порадників щиро переконаних у своїй правоті і своєму моральному праві рекомендувати – адже саме для вболівальників грають у футбол, а для глядачів з читачами готують новини. А клієнт, як відомо, завжди правий.

До того ж є ще й віп-клієнти – ті, що на стадіонах сидять в особливій ложі, а газети читають в кабінетах або ж сесійному залі. Встановлювати правила (на їхнє власне переконання, щонайменше) - їхнє покликання і обов'язок. Як законо-творців або ж нормо-творців.

Є ще чудове російське слово "руководитель" - його легко розшифрувати як "людина, що водить руками", вочевидь вказуючи в якому напрямку йти тим, хто змушений вислуховувати їхні вказівки.

Вітчизняні депутати, схоже, вирішили, що саме час зробити це з вітчизняними ж ЗМІ. Бо проблема, на їхню думку, не просто нагальна, а криком кричить. І проблема ця – моральний стан суспільства. Точніше – деморалізація. Що іноді нагадує відверту аморалку.

Хто увів раніше надзвичайно цнотливе українське суспільство до такого стану, вітчизняні можновладці визначилися вже давно. Засоби масової інформації, звичайно. Бо звідки ж глядач, читач і, не побоюся цього слова, виборець дізнався про усі ці жахи і розпусту, як не з мас-медія. Не з шкільної ж програми!

Відтак і рецепт боротьби з аморалкою дуже простий – заборонити і надалі пильно контролювати ЗМІ, суворо караючи за будь-який порух, спрямований на пропаганду насильства і розбещеності. Саме так пояснювали мету закону "Про суспільну мораль" його автори. Законопроект встигли не лише підготувати, але й проголосувати – в першому читанні.

І показово, що з методом "заборони і суворого контролю" радо погодилися представники усіх парламентських фракцій, без поділу на провладні і опозиційні. Ні, не тому що різниці між ними нема – боронь боже це сказати перевіреним політичним бійцям.

І не тому, що виховані на "моральному кодексі будівника комунізму", - Лілія Григорович, наприклад, при будь-якій нагоді наголошує, що вона донька священника. Просто ніхто з нардепів не хоче здобути слави «аморала», який підняв руку на "найсвятіше". Та ще й в такий особливий час - напередодні виборів.

Чого не чекали автори закону, так це якогось масового збурення. Бо вони ж "плоть від плоті народної", і здогадуються, що виборці, навіть ті, хто із задоволенням гортає сторінки "журналів для чоловіків", зізнаватися в інтересі до "полунички" публічно не будуть – швидше навпаки, демонструватимуть "непохитність моральних устоїв".

Натомість активізувалися журналісти, які небезпідставно побачили в "моральних намірах" нардепів черговий спосіб боротьби із незгодними. "Акули пера" бо ж добре знають, що після критики на адресу можновладців до них цілком несподівано можуть прийти СЕС, пожежна охорона або ж податкова. Додавати до цих візитерів ще й "поліцію нравів" імені Григорович і Костицького їм аж ніяк не хочеться.

Чим би не керувалися ті, хто голосує за подібні законопроекти у Верховній Раді. Активність медіа була навіть винагороджена (що лише підкреслює важливість спротиву, хай би яким приреченим він спочатку не здавався). Тепер представники усіх фракцій - так само одностайно як колись голосували за законопроект – засуджують «спроби запровадження цензури».

Це, звичайно, ще нічого не означає і не гарантує напевно, бо значна частина нардепів може і досі не знати як голосуватиме – їм просто ще не повідомили. Тож журналісти намагаються грати на випередження. Вони взагалі відмовляють у праві боротися за мораль – цитую одну з учасниць акції протесту – "цій аморальній Верховній Раді, де все продається і купується".

От тільки чи означає це, що правила пристойності для ЗМІ має визначати хтось інший, авторитетніший і моральніший? І якщо так, то хто саме? Пам'ятаєте, як булгаковський Борменталь, запитував у Преображенського після не дуже вдалого експерименту з рецидивістом Климом Чугункіним – "а що, якби мозок Спінози?" Чи може сама можливість визначатиме, що є моральним, а що ні, перетворюватиме будь-якого "авторитета" на чергове видання Василя Костицького?

Власне, відчайдушна боротьба деяких журналістів проти витвору нардепів не завадила їм, скажімо, в той же самий день приєднуватися до груп незадоволених поведінкою "феменок" у Римі. Залишимо за дужками, що діяльність тих самих "протестанток" в Києві, коли вони епатували нелюбих журналістам українських політиків чи оголялися на знак протесту проти приїзду російського президента, цих «акул пера» дратувала мало.

Показово інше – принципові супротивники цензури не побачили нічого дивного у вимозі заборонити "трясти цицьками" в неналежному місці. Місця "де можна", а де ні, "вискоморальні медіадіячі", вочевидь готові визначати з не меншим завзяттям, аніж "аморальні депутати" - власноруч проводити межу між еротикою і порнографією.

Дехто може заперечити, і навіть обуритися порівнянням "Фемен" і ЗМІ. Ну що ж, охочих стежити за дотриманням "морального кодексу" самим журналістами в медіа-середовищі теж вистачає. Досить лише згадати Академію української преси чи "товариство анонімних моніторщиків» під егідою "Телекритики", що мало не щоденно вишукує порушення «стандартів професії" в телевізійних новинах.

Й не меншу втіху, яку демонструють критиковані ними телевізійники, коли викривають маніпуляції самих "моніторщиків". Звичайно, і ті, і інші можуть бути при цьому впевнені, що роблять "святу справу". Настільки святу, що навіть готові записувати в лави порушників тих, хто зазвичай знаходиться з ними по один бік умовних "барикад", - за принципом кардинала Арнольда "бийте всіх, господь визначить своїх".

Звичайно, на відміну від середньовічних попередників, вітчизняні "медіа-хрестоносці" адміністративних чи силових важелів наразі не мають? А якби мали?? Перетворилися б на "моральну інквізицію"???

Серед інквізиторів, між іншим, теж траплялися щирі люди, сповнені "відчуття професійної місії". І в Верховній Раді сидять не самі латентні ексгібіціоністи. Просто іноді краще не спокушати. Хоча б із почуття самозбереження.

_____________________________________________________________________________

Читайте також:

Орієнтація на місцевості

Власне і європейська чи євразійська інтеграція вітчизняних можновладців цікавить лише як засіб утриматися біля цієї труби. Або як кажуть вони самі – "на потоках".

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 14 листопада, 2011, 10:39 2839 4
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
Вибір редакції