На порозі русского міра

Юрій Винничук© УНІАН
Ну, ви можете уявити собі, щоб на литовському телебаченні виступив польський бард, у якого в репертуарі була б пісня: "О, Вільно! Ти знову будеш польським!". А от таваріщ Гарадніцкій запросто: "Этот город вернется назад – Севастополь останется русским!"

Дивна у нас країна. Оригінальна. У будь-якій іншій топ-новиною і темою для безлічі публікацій та коментарів стала б остання заява Олександри Кужель про корупцію на митниці. Але не в нас. У нас топ-новина – битва "гигантов половой мислі" в програмі "Большая политика".

Два блазні, один з яких називає себе письменником та ще й істориком, маючи у доробку лише кілька скромних брошурок, а другий – художником, маючи у доробку лише полотна з кольоровими карикатурами, раптом виявилися ще й фахівцями з творчості Шевченка. Насправді та бійка виглядала на добре сплановану, ніхто нікому по писку так і не врізав, це було хутше борюкання "нанайскіх мальчіков".

Зате підсумок Кисельова звучав просто таки феноменально: "других спорщиков у меня для вас нет". Дожилися. А може, так і треба було? Показати усій Україні, що у нас нема інтелектуалів, письменників, науковців, які могли б вільно говорити на тему Кобзаря, але є блазні. А заодно відволікти увагу від куди важливіших проблем.

А тиждень перед тим на шоу Савіка Шустера вигулькнув такий собі Алєксандр Гарадніцкій. Гость із Пітєра. Приїхав до Києва з концертом. Не сумніваюся, що на концерт Алєксандра Майсєєвіча приперся весь наш гламурно-чиновницький бомонд.

Хтось скаже: а що тут дивного – та це ж відомий бард! Та ні, я не дивуюся, що є бажаючі послухати безголосе виконання віршиків під гітару. Я дивуюся, яким чином людина, яка зневажає Україну, потрапляє на українське телебачення і дає концерт у найпрестижнішому столичному палаці?

Ну, ви можете уявити собі, щоб на литовському телебаченні виступив польський бард, у якого в репертуарі була б пісня: "О, Вільно! Ти знову будеш польським!". Або на французькому – німецький бард із піснею: "Ельзас! Ельзас! Вернись, вернись до нас!" А от таваріщ Гарадніцкій запросто: "Этот город вернется назад – Севастополь останется русским!"

Ви скажете – це ж пісня, а не політична заява. Тоді нате вам і заяву, уривок з інтерв’ю пітерського гостя: "Один, сперва плясавший перед Сталиным гопака, а потом этого же Сталина развенчавший, взял да и отдал Крым Украине... Второй то ли испугался, что Кравчук не подпишет договор о распаде Союза, то ли просто забыл о такой мелочи, как полуостров. В результате Россия не только потеряла важнейший во многих отношениях регион. Пострадало множество людей, по факту оказавшихся в чужой стране. Разумеется, так было не только с Крымом - проведенные кое-как внутрисоветские границы при распаде страны аукнулись множеством трагедий. Увы, нынешние национальные лидеры обладают весьма избирательной памятью. Обвиняя во всех смертных грехах советский режим, отрицая то, что делалось в советские времена, они мертвой хваткой держатся за то, что им выгодно. В частности, за подаренный генсеком Крым и прежде всего Севастополь, который никогда не был украинским. Мне стало обидно, а вечером появилась песня".

Хіба цього не досить, щоб такий тип став персоною non grata в Україні? Ах, я ж забув, у нас тепер править бал російська камарилья. То я вже й не дивуюся, що серед білого дня минулого понеділка у столиці України відбувся черговий "крєстний ход" з царськими прапорами, з прокльонами на адресу Мазепи та Філарета і з хоругвами "За вєру, царя, атєчєства". І знову скандалу нема. Хоч би тобі один вошивий націоналюга обурився та вискочив навперейми з плакатом "No pasaran!"

А тут нова блага вість: "42% російських громадян вважають українців і росіян одним народом". І можна не сумніватися, що назва цього народу "росіяни". Цікава річ: жоден інший наш сусід до такого не додумався. Нас могли поляки, румуни, угорці й словаки асимілювати (і асимілюють досі, бо наша держава давно наклала на всіх українців, які опинилися поза її межами), але ніколи не ототожнювали з собою. Зате я знаю ще один народ у Європі, який запалав таким самим братерським почуттям до іншого народу. У 1930-тих роках не 42%, а всі 80% німців були переконані, що австрійці – це ті самі німці. З цього можна зробити висновок, що гітлерівська Німеччина і путінська Росія – брати-близнюки. Німці намагалися збудувати свій германський світ, а Путін-Мєдвєдєв-Кіріл натхненно будують русскій мір.

Українці їм заважають. Як яйця поганому танцюристу. Тому така люта ненависть до всього щиро українського. Зокрема до мови. Здавалося б, білоруська більше надається до кпинів, бо лексика її бідніша і слів суто білоруських там, як кіт наплакав, а от не викликають білоруси ненависті. Чому? Та тому, що мови уже позбулися. От і патріарх Кіріл давєчя привітав А.Лукашенку за те, що "він чесно служить всій країні та її громадянам", а "результати виборів показали велику довіру, яку народ має до нього".

При цій тотальній ворожості росіян до всього українського, українці у переважній більшості до росіян ставляться доброзичливо. Як кролик, зустрівши удава. А плани Росії просто вражають своєю грандіозністю. Дмітрій Медведєв відвідує Ватикан і одна з тем – це українські греко-католики, за якими плаче і ридає русскій мір, а особливо русскоє православ’я. Митрополит Іларіон, керівник відділу зовнішніх зносин Московського патріархату, вважає, що ніколи не пізно навернути заблудлих овечок – українських греко-католиків – до істинної віри.

Про те, як вони "навертали" нас у 1946 відомо – тисячі священнослужителів помандрували до Сибіру і тисячі були розстріляні, в тому числі навіть юні семінаристи й неповнолітні хористи. А в 1930-тих роках так само масово "навернули" українську автокефальну церкву. Тоді священиків і ченців розстрілювали цілими партіями. Одна тільки особлива трійка УНКВС по Полтавській області 23.04.1938 р. засудила до розстрілу 37 священнослужителів, з яких найстаршому було 84 роки! А перед тим – уже за царя-батюшки – "навернули" усіх греко-католиків Підляшшя, Холмщини, Волині і Поділля.

Тепер у черзі до "навернення" уже ціла нація. Але куди вони нас хочуть навертати? У який такий рай? Ось дані Інституту соціально-економічних досліджень Російської академії наук. Зараз у Росії – 4 мільйони бомжів. Близько 5 мільйонів безпритульних дітей. 3 мільйони повій. Ще півтора мільйони працюють за кордоном. 3 мільйони жебраків. 6 мільйонів психічно хворих. 5 мільйонів наркоманів. 6 мільйонів ВІЛ-інфікованих. 750 тисяч дітей-сиріт. 37-42 мільйони алкоголіків. 80 тисяч убивств щороку. Понад мільйон ув’язнених. 7 мільйонів пар бездітні. При стабільному мінусовому прирості росіян приріст народів Кавказу, Уралу і Надволжжя позитивний. Недалекий той час...

Та не будемо про сумне. Не всі росіяни вважали і вважають нас одним цілим. Ось скажімо славетний Владімір Даль у листі 21.06.1844 р. писав: "В Полтавской губернии видим уже настоящую Украйну. Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке, где речь выходит замысловата, простодушна и очень забавна. Как ни бьешься сказать то же по русски - выходит неясность, натяжка и даже пошло и грубо".

Ой, та він же ж не русскій, а данець! Ну, все одно приємно.

_______________________________________________________________________________

Читайте також:

Тарас Шевченко і безкоштовна гречка

Герман, вибілюючи Януковича, трішки перестаралася, бо Табачник до Шевченківської премії має такий самий стосунок, як Ганця до совісті. Одне слово – не приший кобилі хвіст.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 54
Вибір редакції