Нація прогресуючого шансону

Андрій Тимчишин-Валевський© Facebook
Погляди 17 листопада, 2010, 15:38 5635 47
Додати до обраного
Ми потрохи перетворюємось на націю прогресуючого шансону. Результат? Поступове і повільне музичне зубожіння українського народу.

Як правило, я ходжу до офісу пішки. Але тут терміново потрібно було приїхати на місце і викликав таксі. Традиційно приїхав сріблястий Ланос з традиційними номерами АІ (Київська область, якщо хтось не в курсі). За кермом сидів дядечко років сорока з відбитками важких алкогольних тріпів на обличчі. Все як має бути.

Буквально через секунду після відправлення дядечко не витримав і увімкнув музику. Хоча, як на мене, це був не милий "щьолк" автомагнітоли, а таємне закляття, яке відкрило ворота Пекла і впустило в земну реальність якусь демонічну сутність.

І ось цей "демон" прокуреним голосом під дурний біт, зіграний на дешевій міді-клавіатурі, почав співати про "ангел души моєй над зоною лєтіт. А Клава моя на волє, я точно знаю, от врага моєго залєтіт". Ну і далі в такому ж дусі.

Вал тотальної шизи і маразму все зростав, мої мізки не витримували і починали плавитись, а дядечко все пританцьовував і здавалось, що підспівувати йому заважає тільки природна відсутність голосу.

Звісно ж, що таку наругу над свідомістю я витерпіти не міг і ввічливо попрохав вимкнути музику, зіславшись на сильний головний біль. На що у відповідь почув: "Шо, братюня, піл вчєра? Да я тоже. А музику ти зря. Музичка харошая. Про жизнь".

Музики вже не було, але вона продовжувала лунати в голові водія, який постійно дригався, наче йому до філейної частини підвели електрошок, і діловито спльовував через відчинене вікно. В Києві золотіла осінь, а я розумів, що ми потрохи перетворюємось на націю прогресуючого шансону.

І тут не йдеться про естрадну французьку пісню в стилі кабаре, яку і слід називати шансоном. І навіть не про авторські пісні радянських часів, які, як заявляють виконавці сучасного "російського шансону", поклали початок цьому жанру.

Сучасний шансон, що лунає на хвилях найпопулярніших українських радіостанцій, це банальний "блатняк", який деколи хоч і причесаний, але суті своєї не втрачає.

В російській музичній індустрії, яка напряму впливає і на наші українські пенати, термін "шансон" було введено як евфемізм в 1990-х, коли "блатна пісня" почала звучати на естраді, по радіо та телебаченню. Тоді всі мріяли бути "суворими і серйозними пацанами", їздити на крутих автомобілях і виливати всю широту слов'янської душі в посудини на столах не менш крутих кабаків.

В результаті, під поняття "шансону" підпали абсолютно різні виконавці, від Петра Лещенка і Аркадія Сєвєрного до Клавдії Шульженко, Марка Бернеса і Михаїла Шуфутінського. Звісно, що в результаті цей термін викликає дуже неоднозначне ставлення і не всіма приймається.

Але народним масам, як завжди, глибоко і з висоти на цю всю термінологію. Їм би слухати пісні про життя. Економічна ситуація, політичні негаразди, постійна боротьба за життя – все це романтизувало не вельми чесні способи заробляння грошви і, відповідно, популяризувало ту музику, яка є атрибутом цих способів.

І далі вже байдуже, чи "сидів" той співак. Чи взагалі він "по понятіях" і хто він "по життю". Головне, щоб голос прокурений був. І щоб співав про "зону, волю, масть, фарт, любов і лєбєдєй". Ну а жіноча партія тільки додасть ліризму і трагізму.

Результат? Поступове і повільне музичне зубожіння українського народу. Попсу ми цього разу і чіпати не будемо. Але для більшості людей України, з якими читачі цієї колонки рідко коли зустрічаються, ця музика є сенсом існування. Під неї вони одружуються, розводяться, сваряться, плачуть, п'ють і ховають друзів.

І якщо в радянські часи музична культура йшла від одного джерела і несла максимальну просвітницьку функцію – то тепер це нікому не потрібно.

В маленьких містах закривають музичні школи, а класична музика перетворилась на якийсь непотрібний рудимент, про який всі скоро забудуть. І якщо колись по селам люди з захопленням йшли на привозні концерти оркестру в сільраді, то тепер краще будуть в тій же сільраді збиратись і дивитись по телевізору вручення премії "Шансон Года" в Кремлівському палаці й пускати сувору чоловічу сльозу.

А бізнесмени, в цей час, надрукують ще сотні тисяч збірок "Лучшее от Таріка Ніжегородского" і запускають чергову радіостанцію для тих, хто любить "справжню музику".

Музична освіта? Хороший смак? Навіщо це все, якщо піпл і так хаває. А років через 10-15 наші діти в школах будуть танцювати випускний танець під "Владімірскій Централ". Бо душевно.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 17 листопада, 2010, 15:38 5635 47
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 47
Вибір редакції