Над всією Іспанією безхмарне небо

Тріумф "Атлетико"© uefa.com
"Шахтар" тепер  уже де-юре попрощався із Кубком УЄФА. За іронією долі, новим власником  євротрофею міг стати кривдник гірників – "Фулхем". Але натомість став кривдник "Фулхема" – "Атлетико". 

Казка обірвалася на найцікавішому місці. Скромна попелюшка із передмістя Лондона так і не стала справжньою принцесою. І хоча після опівночі, коли в нічній тиші гучно пролунає дванадцятий удар годинника, її карета не перетвориться на гарбуза, бо все ж таки за час свого кубкового походу вона здобула не тільки повагу, а й необхідні реквізити, вона так і не зуміла втілити в реальність головну мрію свого життя. Цю мрію втілила інша попелюшка. З Мадриду. Її генетична пам’ять зберегла відгомін колишніх славних часів. До того ж вона виявилася трішки, та все ж таки вишуканішою за свою колегу. Так що все по-чесному. І над всією Іспанією знову безхмарне небо.

"Атлетико" - "Фулхем" - 2:1

Кажуть, що між  матчами Ліги чемпіонів і Ліги Європи така ж прірва, як між декабристами та більшовиками. Проте із будь-якого правила бувають приємні винятки. Прем’єрний фінал новоспеченої Ліги Європи, в якому зустрілися команди, котрі навряд чи претендують на титул "топ", подарували достоту зріле видовище. Десь на добротному лігочемпіонівському рівні. І це при тому, повторюся, що ні "Атлетико", ні тим більше "Фулхем" не належать навіть до грандів своїх національних чемпіонатів. Погодьтеся, в цьому плані матч "Ліверпуль" – "Валенсія" за звучністю був би більш привабливим. Проте до найвирішальнішого поєдинку пробилися саме ці двоє – англійські "дачники" та іспанські "матрацники". І навряд чи хто заперечуватиме, що обоє фіналістів потрапили до вирішальної стадії випадково. Такого просто не буває. За визначенням.

А от невиразний, безбарвний і навіть нудний футбол у фіналах різних рівнів можна зустріти частенько. Така вже специфіка останнього кроку – через боязнь залишитися першим, хто програв, на перший план виходить результат, а не зміст. Була великою спокуса зарахувати до подібного ряду й наших фіналістів. На щастя, цього разу сталося інакше.

Обидві команди, що впродовж усього турніру справляли враження міцних середняків, бійців чи сірих конячок, проте аж ніяк не визначних майстрів чи знаних стратегів, зіграли так, ніби завтра для обох розпочнеться процедура офіційного банкрутства. Тобто – з чистого листа, в свою гру (можна навіть сказати в своє задоволення, якщо мати на увазі передовсім те, що суперники навіть не намагалися підлаштовуватися один під одного, а грали так, як звикли завше). А якщо до цього додати суто іспанську техніку та фірмовий британський характер, то не дивно, що цей матч не загубився за своєю гучною вивіскою.

За великим  рахунком, іншого бути просто не могло. Це всілякі "Реали" можуть хизуватися тим, що в разі, якщо не складеться сьогодні, то неодмінно пощастить завтра. Наші герої подібним шиком (чи все ж розбазарюванням) в силу різних причин передовсім об’єктивного ґатунку похвалитися не можуть. "Атлетико" вигравав єврокубок майже сорок років тому, тоді як "Фулхем" за свою довжелезну історію жодного разу не грав у клубному континентальному фіналі. Себто, опоненти чудово усвідомлювали, що на наступну спробу знову можна буде покласти на кон півжиття. Тому вони й намагалися стрибнути вище своїх голів. І вирішити все сьогодні, бо завтра просто не буде. Щось на кшталт того, що минулого року намагалися робити "Шахтар" із "Вердером".

У це "сьогодні" вони вчепилися надто міцно, щоб  по грі можна було віддати комусь перевагу. Чи навіть симпатію. "Фулхем", який на своєму довгому шляхові до фіналу, окрім "Шахтаря", змів кількох  відоміших за себе клубів, не міг (мабуть, таки об’єктивно) протиставити іспанцям філігранну техніку чи ешелоновані атаки. Натомість мадридці, котрі з помітними потугами та проблемами ввірвалися до вирішального поєдинку, уже з перших хвилин зустрічі продемонстрували, що за індивідуальним рівнем майстерності, загальнокомандною швидкістю таки переважають хлопців Ходжсона. Гра з короткими передачами, швидкий перехід центра поля, розтягування британської оборони завдяки різким переадресуванням м’яча на фланги, а потім не менш показовим вирізним пасам на форвардів часто-густо плутала карти Шварцеру та компанії.

Саме в такому ключі іспанцям вдалося повести  в рахунку. Хоча справедливості заради варто зазначити, що голевий випад Форлана стався після прикрої "обрізки" Кончеськи в центрі поля. Чим миттєво скористався Рейєс. Ну, і далі за вищезгаданою формулою. До речі, за подібним алгоритмом уругвайський нападник мадридців мав відзначатися кількома хвилинами раніше, коли в середній зоні на рівному місці втратив м’яча Мерфі, проте того разу за лондонців зіграв каркас воріт.

Цьому структурному домінуванню "Фулхем" якщо й міг щось серйозно протиставити, так то хіба що свій головний козир – уміння тримати удар і не опускати руки. Скільки вже в цьому сезоні траплялося подібних казусів для команди Ходжсона, коли вона змушена була відіграватися. І робили це британці наскільки вміло, що зруйнували всілякі стереотипи. Натомість започаткувавши приємну для себе традицію.

Ось і цього  разу для того, аби відігратися, "Фулхему" вистачило однієї спроби. Навіть напівмоменту. Одна серйозна помилка оборони "Атлетико" – і над іспанською командою незримою тінню забовванів недолугий фантом  "Вольфсбурга" чи "Гамбурга".

Для того, аби  не опинитися в числі ще одного, цього разу останнього "скальпу" лондонців, мадридці доречно намагалися відсунути фронт чужих атак подалі до середини поля. І в той же час підопічні Флореса намагалися будь що втримати за собою ініціативу та контроль над м’ячем. Цікаво, що проти саме такого сценарію британці не особливо й сперечалися. Більше того, склалося враження, що в подібних умовах англійській команді гралося достоту комфортно. Вона намагалася "сушити" гру поблизу своїх воріт і в той же час чатувала на власне одкровення у контратаці.

Проте атракціон із перетягуванням канату помітно затягнувся. Не можна сказати, що ця процедура була нецікавою, - радше навпаки, - одначе чим менше часу залишалося до закінчення основного відрізку зустрічі, тим обережнішою й поміркованішою ставала сама гра. Причому з обох сторін. Ціна результативної помилки росла на очах, наче конфігурація провладної коаліції в нашій Верховній Раді, відтак суперники просто вирішили не ризикувати. У них же, на відміну від наших парламентарів, ще був у запасі екстра тайм. Навіть два.

Цього разу "Атлетико" вирішив діяти дещо інакше. Іспанці  справедливо міркували, що їхня ліпша  командна швидкість та індивідуальна  майстерність можуть нівелюватися під  час пробиття післяматчевих пенальті. Усе ж таки їхнього юного голкіпера  навряд чи можна вважати майстром із відбиття одинадцятиметрових ударів. На відміну від того таки Шварцера.

Так чи інакше, але  в додатковий час іспанці вчинили щось на кшталт форсування подій. І їм майже вдалося досягти свого – під завісу першої доданої п’ятнадцятихвилинки Агуеро мав забивати. Мав, але не забив. Зятеві Марадони не вистачило дещиці, аби проштовхнути м’яча в кут воріт.

Ходжсон продовжував  гнути свою лінію. Його команда, немов  пружина, стримувала достоту серйозний  тиск, у той же час готуючись  за найменшої нагоди вистрілити разючим контраргументом. Таких, щоправда, виявилося надто мало.

У мадридців  їх було не набагато більше. Але все  ж таки були. Індивідуальна майстерність, скажу навіть більше – клас "матрацників" виявився вищим за відповідний показник "Фулхема". Те, що іспанській команді не вдалося в кінцівці першого доданого тайму, вдалося на фініші другого. Агуеро та Форлан по черзі переграли своїх візаві – і уругваєць забив поки що найважливіший м’яч у своїй кар’єрі.

А ось тренер "Фулхема" Ходжсон так і не зумів виграти найважливіший матч у своєму вражаючому послужному спискові. Казка "Фулхема", що тривала майже рік, завершилася розчаруванням на самому цікавому місці, на самісінькому кінці, коли здавалося, що до втілення мрії – один лише крок. Попелюшка так і не стала принцесою. Однак всім своїм єством змусила пригадати підзабуту істину, що футбол – то насамперед гра, а не тільки гроші. Низький їй уклін за це.

А переможцям –  звичайно хвала. Вони все ж стрибнули  вище своїх голів, довівши, що нічого нездійсненного не буває. Особливо в футболі.

Кубок із рук  позбавленого корони "Шахтаря" отримав  гідний наслідувач. Новий король.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції