Наливаймо повнії чари

Кияни перемогли!© УНІАН
Замість одного гарантованого місця в чвертьфіналі Кубка УЄФА ми отримали одразу два. Слідом за Сьоміним і Маркевичем, котрі розіграли оскароносний трилер, свій зоряний спектакль поставив і Луческу.

Запам’ятаймо цю дату – 19 березня 2009 року – про неї ми будемо розповідати своїм дітям. Далі може бути ще цікавіше. Але може й не бути. Тому запам’ятаймо те, що сталося саме цього холодного березневого дня – український футбол став мудрішим. Бо він не намагався змінити когось, він змінив себе.

Так, саме так і не інакше. Це пізніше ми будемо аналізувати, вказувати, виправляти і прогнозувати. Нині ж ми маємо повне право хоча б трішки вважати себе щасливими. Так, згоден, в обдертий, сиротливий і надщерблений час глибинної руїни повністю відволіктися від глобальних проблем навряд чи вдасться. Як не вдасться світлячкам запалити ніч. Проте поетизувати цю саму ніч маленьким світлячкам цілком до снаги. Як і цій історичній події – подвійному прориву українських команд до чвертьфіналу Кубка УЄФА.

Остання подібна звитяга датується десятилітньою давниною – коли київське „Динамо” Валерія Лобановського співало на біс. Як виявилося, свою лебедину пісню.

На другий куплет, інший мотив довелося чекати довгих десять років.

Приємно, що дочекалися. Всім – шампанського! Ахметов пригощає. Та й Суркіси, думаю, приєднаються. Сьогодні – можна. Сьогодні – весь світ біля ніг. Ну хоча б на якусь мить. І хоча б до першого чвертьфінального поєдинку ми заслужили на ейфорію й наполеонівські плани. А "Шахтар" та "Динамо" – на улесливі епітети.

Але вітати треба всіх трьох. І "Металіст". Тобто "Металіст" – у першу чергу. Ця команда зробила майже неможливе. Який уже раз поспіль. Феєрично пробитися до групового турніру, потім виграти його на одному диханні, а ще згодом двічі ткнути писком у багнюку самих "макаронників" – дорогого вартує. Однак ще більша ціна – як на мене – в останній грі "Металіста" на євроарені нинішнього сезону. Після невдалого старту чемпіонату, добромильського багна, екстремальних стрибків Рикуна і суддівського свавілля впереміш з очевидними власними прорахунками харківська команда зуміла постати із попелища якщо й не Феніксом, то цілком боєздатним беркутом, який умів, міг і знав. Який зробив усе, що потрібно. І навіть більше. Навіть не знаю, чого не вистачило. Бо цього "чогось" неозброєним оком навряд чи побачиш. Знадобиться секундомір чи мікрометр. Як на спринтерському забігу. Чи потрійному стрибку.

Кажете, це зветься класом, досвідом, фартом? Може, й так. А може й ні. Особисто я не знаю. Проте упевнений, якщо б "Металіст" пройшов до наступного раунду, про подібне невидиме "щось" я б говорив і на адресу киян. Себто суперники виявилися рівними і гідними. І шальки терезів схилилися на одну із сторін волею випадку. Скажемо так. Щоб хоча б сьогодні нікого не виокремлювати. І не ображати.

Безумовно, прискіпливий і в колі кути віднайде. Можна говорити, що втрата через дискваліфікацію Вукоєвича для "Динамо" виявилася непоправною. Ні Єрьоменко, ні тим більше Каддурі замінити хорвата на центральному плацдармі не зуміли. Водночас можна вести мову й про те, що в Сьоміна немає особливих тактичних варіантів гри без хорватського збірника. А це навряд чи плюс для клубу з нескінченною лавою для запасних.

Ще хотілося б відповісти марокканському блазню Каддурі на його шпильки на адресу Ганцарчика його ж таки словами – "а хто ти такий, Каддурі"? Спустися з небес, дюраселька. Доки не пізно. Доки ще є час.

Пригадається, безумовно, й невпевнена гра Богуша. Не те, щоб зовсім невпевнена, але скажу так: динамівський воротар не виручав. Як раніше. Як зазвичай. Але одразу ж і парирую: його помилки – то наслідок, перш за все, активних дій суперника. Та й молодий він ще, щоб грати стабільно на автоматі.

На цьому про погрішності закінчу. Тим більше, що перед очима вираз обличчя героя матчу (без будь-яких застережень) Слюсаря після фінального свистка. Мені здається, він плакав. Уявляєте, універсальний солдат, який звик вигризати у суперників м’яч разом із ногами, і для якого емоції – що Ахматова для Януковича – і раптом сльози? Чи то лише дощ?

А в переможців (маю на увазі тих, хто пробився до наступного раунду) буде ще час зробити висновки. І стати сильнішими. Переможених (тобто тих, хто до наступного раунду не пробився) має згуртувати їхня натхненна гра. В усякому разі, дуже хочеться в це вірити. І нехай команда Маркевича зіграла на межі своїх можливостей (а то й вище), все ж хотілося, щоб команда після такого сплеску повірила в те, що може перерости статус лише порушника спокою.

Хоча передбачаю, що після "Динамо" харків’яни можуть опинитися в справжній ямі. Передовсім емоційній. З цього приводу пригадується "Шахтар", який кілька років тому в драматичному поєдинку на цій же стадії Кубка УЄФА поступився "Севільї". І "забив" на внутрішній чемпіонат. Так чи інакше, в тому чи іншому вигляді, але така доля може спіткати й підопічних Маркевича. Нехай цей урок для них стане дороговказом, а не приводом для розпачу.

Для "Динамо" цей урок теж не має пройти безслідно. Бо саме так гартується справжній характер. І клас, даруйте мені за цей гучний термін.

Зарубай це собі на носі, Каддурі.

Шахтар - ЦСКА
"Гірники" повністю переграли грізного суперника
Із "Шахтарем" простіше. І водночас складніше. Ще в Москві донецька команда приємно здивувала солідністю та вправністю. Залишалося неприємне відчуття, що наш чемпіон фрагментами боїться власного ж ентузіазму. Більше боятися особливо нікого. Не програвши ЦСКА війну, армійці поступилися в локальних фрагментах. Саме цього – уміння витискати максимум із мінімуму – і не вистачило команді Луческу в Москві. Й перед повторним поєдинком часом закрадалися сумніви, що "помаранчево-чорним" знову може чогось не вистачити.

Але своєю грою вони зняли, розвіяли всі ці та подібні сумніви. На відміну від кастрованого "Тоттенхему", якому Кубок УЄФА – лише халтура, а не справа для душі, гірники цього разу змагалися проти команди, для якої цей турнір також як ковток свіжого повітря. Тому можна робити співставлення. Можна робити й висновки. І всі вони – на користь української команди. Першочергово не можу не зазначити, що знову представник України виявився сильнішим за нашого молодшого північно-східного брата. Тим більше такого – вправного і боєздатного. Причому сильніший не абстрактно, а й персонально. Бо Вагнер Лав загубився в ногах Іщенка та Кучера, Красича зуміли з’їсти спільними зусиллями Шевчук, Дуляй та компанія, Срна виявився сильнішим за Джанера, а бразильська колонія "Шахтаря" – за своїх армійських родичів. Відтак, можна робити сміливий висновок, що "Шахтар", який обіграв чи не найсильніший колектив, що був на цій стадії в Кубку УЄФА, може замахуватися на справді серйозні вершини. І якщо вони йому підкоряться – а для цього, повторюся, у гірників є майже все – Луческу можуть пробачити всі його попередні проколи. А може – й навіть Януковичу. Ми ж люди сердобольні. Нам для справжнього свята багато не потрібно. Тим більше в цей надщерблений час.

От лише не хотілося, щоб жереб знову, у наступному раунді, звів дві українські команди. З позицій ейфорії (та й не лише її) видається, що ми здатні на більше. І що можемо поборотися не лише за синицю в жмені, а й за журавля.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції