Народжені повзати

© DynamoMania.com
Інші - грають, а він – працює. Одначе все те, чого можна досягти, здобути, вирвати на підставі знань, амбіцій чи новітніх технологій, він робить за допомогою винятково лопати.

Олексій Михайличенко
DynamoMania.com
Олексій Михайличенко
Інші - грають, а він – працює. Причому працює, як раб на галері, не покладаючи рук. Одначе все те, чого можна досягти, здобути, вирвати на підставі знань, амбіцій чи новітніх технологій, він робить за допомогою винятково лопати. Ось такий він невизнаний геній – Олексій Михайличенко.

Практично всі серйозні наставники чи то національних, чи клубних команд навчилися принаймні варіювати тактиками, відштовхуючись у своїх творчих пошуках не тільки від гри майбутнього суперника, а й у першу чергу моделюючи гру власної команди. Що найголовніше, вони навчилися поважати себе. Олексій Олександрович чомусь із маніакальною упертістю намагається грати винятково від оборони, від суперника. Незважаючи на те, чи в гостях його команда виступає, чи вдома, проти англійців грають його підопічні чи проти казахів. Контратаки – і все тут.

Респект і уважуха комусь – невід’ємний атрибут. І на перший, і на надцятий погляд – це відвертий примітивізм, позавчорашній день. На думку любого нормального уболівальника чи навіть фахівця. На думку самого Михайличенка та його найближчих посіпак – це продовження футболу Лобановського. Відчуйте різницю. Вочевидь, Олексій Олександрович таки не встиг прочитати всі конспекти Валерія Васильовича...

Мабуть, зайве нагадувати, що товариський матч проти турків – остання репетиція для нашої національної команди напередодні справді вирішальних поєдинків, що почнуться вже менше, ніж за місяць. Це зрозуміло навіть мені. Власне, про це говорили всі, кому не лінь – від Кучера й Шеви до Михайличенка й Суркіса. Тобто, останнє тренування з підвищеною відповідальністю за логікою має якомога точніше моделювати гру збірної України проти андоррців, білорусів та англійців. Певна річ, не лише в тактичному плані, а й щодо кадрового варіанту. Все зрозуміло, все закономірно. До цього моменту.

Однак те, що діялося далі, особливим резоном чи логікою не вирізняється. Варіація стартового складу, що її запропонував головний тренер нашої команди в першому таймі, викликала як мінімум здивування, розчарування і риторичні запитання. Невже Михайличенко насправді гратиме в найближчих офіційних матчах з парою форвардів Гоменюк – Селезньов, з парою центральних оборонців Чигринський – Русол, а квартет півоборонців складуть Тимощук, Гай, Калиниченко та Ротань? Так не гратиме ж він таким чином! А чому ж він тоді їх випускав, заплутавши врешті-решт не стільки опонентів, скільки себе та своїх підопічних? На це питання й Черновецький не відповість, хоча й усе знає. Хоча не дивно: космічний розум навряд чи зрозуміє собі подібного. Ось такий у нас головний тренер збірної України з футболу. Невизнаний геній, словом.

...Доки хлопці притиралися, призвичаювалися один до одного й до суперника, минула перша половина зустрічі. Минула прогнозовано, за великим рахунком. Наші намагалися грати винятково за рахунок контргри. А оскільки турки не поспішали масовано тиснути на володіння Шовковського, проводити вилазки українським футболістам не було жодної можливості. До того ж, зробивши (я так розумію) ставку на флангових виконавців, Михайличенко, либонь, передбачав, що Калиниченко з Ротанем за підтримки Шевчука та Мандзюка, а також Гая з Тимощуком на центральному плацдармі, зможуть не лише розтягнути оборонні порядки суперника, а й виводити форвардів на ударні позиції.

Проте турки „розтягуватися” не поспішали, граючи швидко й компактно. В той же час у складі нашої команди неозброєним оком були помітні очевидні розриви між структурними ланками. Складалося враження, що майже кожен із експериментального складу синьо-жовтої команди грав на власний розсуд та інтуїцію. Футболіста (чи футболістів), котрий міг з’єднати в один ланцюг всі ці розрізнені ситуативні намагання, не було. Команда метушилася, кудись бігла, щось захищала. Явно без царя в голові. Хоча в той же час, як це не парадоксально, вона заважала грати суперникові. Середина поля виявлялася насиченою, Калиниченко та Ротань грали радше на імідж оборони, ніж атаки, тому й вдалося стримати прибулих яничарів. Моделювати гру проти найближчих „офіційних” суперників Михайличенко розпочав у другому таймі, знявши з гри фактично пів команди.

Доки перша частина команди, тобто та, яка залишилась від стартового складу, намагалася притертися до частини другої, яка тільки-но з’явилася на полі, турки продовжували гнути свою лінію. Натомість наш збірний „єралаш” вочевидь самотужки вирішив, що якщо й моделювати найближчу гру проти Андорри, так моделювати її по-справжньому. Про оборону було благополучно забуто раз і назавжди. Кучер, до якого в другому таймі приєднався його одноклубник Чигринський, чомусь захотіли шукати щастя поблизу чужих воріт. Гусєв та Назаренко також не поспішали відпрацьовувати в обороні. Найближчий, себто центральний напрям на шляху до наших воріт виявився фактично незахищеним. Швидкі, хоча й габаритні турки час від часу безболісно вискакували на ударні позиції, залишаючи в дурнях не лише одне з найуразливіших місць „Шахтаря”, а й трансферну мету „Барселони”.

Те, що в першому таймі трималося завдяки масовості та випадку, в таймі другому розвалилося, як версії захисту генерала Пукача. Наш король виявився не лише голим, а й смішним. А що ще може бути образливішим?

Товариський матч між збірними України та Туреччини
DynamoMania.com
Так, десь в глибині душі погоджуся, що перший м’яч у воротах Шовковського опинився достоту випадково. Туркам допоміг рикошет від нашого воротаря. Але ж до цього центральні оборонці нашої команди зробили все від них залежне і навіть більше, щоб Тунжай безболісно вийшов сам на сам із українським голкіпером.
У моменті, коли забивав Четін, статистом також виступив Чигринський. Та й Шовковський, який один із усього цього натовпу не заслуговує на лайливе слово, також припустився помилки. Ну, а третій гол можна смакувати безкінечно. Це з тієї серії, коли довго дивляться на те, як видають гроші чи працює хтось інший. У ролі клоунів опинилася фактично вся наша команда.

Браво, козаки! Ви стали гарною боксерською грушею напередодні вирішальних поєдинків команди Фатиха Терима. Команда ж Олексія Михайличенка вперто моделювала власну безпорадність та немічність. На інше цього вечора вона не заслуговувала. Напівпорожній „малолітражний” стадіон зяючими пустотами відповів їй взаємністю...

Проте навіть після такого жахливого провалу я не збираюся хоронити нашу збірну. Врешті-решт, програний лише товариський матч. Далі може скластися інакше.
Інша справа, що передумов для іншого, інакшого, ліпшого, я не бачу. Бо навіть три нулі – це дуже далеко від тисячі. Та й навряд чи народжений повзати зуміє полетіти. Особливо після привселюдного ляпасу...

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
Вибір редакції