Наше все!

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою,

Міліони радо йдуть

Бо се голос духа чуть.  

              Іван Франко

Уже другий рік опозиціонери, які не стали «тушками-перебіжчиками» в силу різних обставин: відсутності бізнес -пропозицій з боку влади, кримінального тиску чи залякування, а дехто ( о чудо!) – через моральні й ідеологічні власні переконання, так і не спромоглися організувати просту й зрозумілу альтернативу режиму. Окремо кожен з них – розумна й креативна особистість, разом – група політичних імпотентів. У цьому вони – дзеркальне відображення Партії Регіонів. Гвинтокрилий рукоблуд  Чечетов цей секрет відкрив людству: «У нас, Партії Регіонів, потужний інтелект. Найпотужніший колективний розум».  Математики ржали, мов коні: від коли це сума від’ємних значень і нулів дає позитивну суму?!

   Опозиціонери дуже ображаються на критику: нас пресують, а тут ще й «критикани» б’ють у спину. Отстворили Комітет захисту України, от через рік створили ще й Комітет опору диктатурі. Ну і…?!

    Безглузда безпорадність опозиції зачаровує  й  дивує не менше,  ніж цинізм та бандитські «панятія» офіційних владних інститутів. До прикладу, ківаловський комітет протягнув закон 9127 "Про гарантії держави щодо виконання рішень суду", яким скасовує соціальні пільги і крихітні доплати наступним категоріям: усім чорнобильцям і ліквідаторам, жителям зони зараження, інвалідам всіх груп та категорій, працівникам культури, медикам, учасникам бойових дій, інвалідам війни, ветеранам праці, пожежникам, шахтарям, колишнім в'язням концтаборів і гетто, і навіть працівникам міліції, слідчим прокуратури… і ще багатьом іншим. Назбирається до десяти мільйонів – кожен четвертий, або кожен п'ятий мешканець. Ні, спецпенсії комуністам і гебістам,  колишнім урядовцям і депутатам, суддям і прокурорам, як і їх пільги,  цей «закон» не чіпає. Як тільки № 9127 вступить в дію, то не законодавчими актами, а конкретними пацанами з уряду в ручному режимі буде щороку визначатися, кому давати чи не давати ті соціальні крихти.  І оскаржити в суді «свої крихти» закон заборонить. І що зробили опозиціонери та їх два Комітети: організували інформаційну кампанію про цей «чудо закон покращення життя», роздали мільйони листівок, виставили пікети під стіни Ради й уряду,  пішли народ кликати на барикади? Та де там!

     Влада вчинила провокації, побиття на свято, арешти і затримання, через ручні суди заборонила мирні зібрання й мітинги громадян, фактично скасувала конституційне право. І що, опозиція виставили пікети під стінами адміністрацій, тих судів, які приймали заборонні рішення, під вікнами главку міліції? Та у кожної опозиційної сили лише молодіжні організації нараховують десятки тисяч членів – з них не те що пікети, живу блокаду можна вибудувати. Натомість – нікого. Та навіть листівок і наліпок не  видно. Нічого! У 90-их для інформування  вистачало чорно-білого ксероксу, а нині  -  укожного опозиціонера в офісі копіювальної оргтехніки більше, ніж в цілого Народного Руху часів Чорновола…

       Опозиція, хоча б та, яка себе усе ще так називає в телевізорі, має усіляко підтримувати, популяризувати і сприяти якомога довшому перебуванню на посаді міністра Могильова.  Він її порятунок. Могильов – рекламний талісман опозиції до будь-яких виборів, які колись ще будуть в Україні. Міністр МВС – головний піарник, організатор і натхненник опозиційного народного руху.

    Ще ніколи так вдало не співпадала фігура конкретної неосталінської  держиморди із стереотипно – фольклорним, ненависним  плебсу,«мєнтом поганим». Цей образ – унікальний дуболомсуті правоохоронної системи, як карального репресивного загону режиму. І не колективно-абстрактний об'єкт матірних анекдотів, а цілком реальний тілесний організм у погонах і в кашкеті.  Могильов, поправу і заслужено, є символом поліцейського режиму, і  має стати прапором для залишків політичної опозиції.  

    Використання спецпідрозділу на Хрещатику, запакованих у бронежилети «беркутівців», проти продавців футболок про нашого «ананаса із Донбаса», настільки ж безглузде, як і перекриття вулиці Володимирської на День Незалежності.  Тоді сама  міліція вимагала дозволити прохід опозиціонерам по Володимирській - і сама ж кинула цілу армію дятлів Могильова з спецзасобами, металевими щитами, кийками й балончиками, у шоломах і жилетах на перекриття і побиття. А подальша брехня про сльозогінний газ, як звичайний дезодорант – це вершина цинізму. Дії УБОПу в офісі столичної фірми друкованих футболок із викраденням продукції та обладнання, погрози фізичної розправи молодим співробітницям офісу із подальшим зґвалтуванням. Ну, що ще може краще викликати довіру й любов до влади?

    Кожен виступ Могильова з трибуни, кожне його пояснення, як його бійці діяли гуманно і м’яко – дають більший ефект, ніж річні потуги боротьби усієї опозиції з двома комітетами включно.  

    Ну,  а рейди могильовців по хатах у селі Семиполки Київської області – «кіно і німці»! Місцевий міліціонер, якого усе село боялося через  садизм,  увірвався на дискотеку,  побив  сільського хлопця і отримав від того постріл із мисливської рушниці. Ніхто з односельців не захотів допомогти пораненому «ангелу-міліціонеру» і той помер. А зранку була війна… Двісті озброєних  бійців (десять автобусів ) фактично повторили  каральні дії НКВД,  чи Гестапо – село захоплено, з автоматами вдираються у виламані двері кожної хати, полонених  допитують із тортурами і під дулами зброї, погрожують вивезти до яруги і розстріляти там.

    Хіба може опозиція самостійно організувати солідарність народних мас  знизу так, як армія могильовців із кийками зверху?!

  Кожен народ має не лише ту владу, на яку заслуговує, але й таку ж опозицію, яку заслуговує. Справедливо визнати й зворотнє, що всяка влада, і всяка опозиція має також такий самий народ, на який заслуговує.  Хтось ще пам’ятає шахтарські походи на Київ, усі ці студентські маніфестації та майдани? Оскільки жодних написів і графіті із  гаслами-закликами не видно на стінах будинків Печерських пагорбів, жодна дорога машина непоцарапана і всі колеса цілі, жодних листівок, образливих малюнків – молодь вдоволена і готова до нових ударів кийком по фарбованій голівці ізпірсингом. Залишки чверть інтелігенції увесь гнів акумулюють в соціальних мережах у різних групках за інтересами, типу «Ні політичним репресіям». Там вони вправляються у гнівних фразах з мілітаристичним запалом. Усі ті пролетарі, селяни та пенсіонери  кряхтять і терпляче виживають, тільки деколи Симоненко щось там викрикує антивладне. І тиша.

     У цій безвихідній апатії з’явився промінь надії. Опозиція просто зобов’язана популяризувати творчість міністра Могильова: тиражувати його минулі сталінсько-нацистські статті з «Кримської правди» про правильне знищення татар, його коментарі до дій «беркута з омоном», його виступи з трибуни. Масово копіювати відеоролики з YouTube, де дятли Могильова демократизують по-європейськи народ на вулицях. Можна швиденько зліпити документально-телевізійний фільм про захоплення села Семиполки із ще живими свідками війни, а потім роздавати диски з копіями безінтернетним громадянам. Опозиція зобов’язаналегально надрукувати собі футболки з Могильовим і в них ходити на засідання Верховної Ради. Бо Могильов – справжній лідер опозиції.

    Директор компанії «ПростоПринт» Денис Олійников жив собі весело й бізнесово: друкував смішні футболки з «сіськами-піськами» та різними приколами, платив податки  і жив життям малого підприємця. Але раптом у його буденність увірвався справжній трибун і вождь опозиції Могильов і весь світогляд Дениса перевернувся: «Я був абсолютно неупереджений в цій ситуації. Мені політика і на фіг була не потрібна. А ось те, що сталося потім, після 6 вересня, - грубе, зухвале, агресивне придушення свобод - зробило мене упередженим. Так, тепер для мене ці футболки - справа принципу».

     Хай живе Могильов – лідер об’єднаної опозиції!

________________________________________________________________________________

Читайте також:

Казка про покаяння

Газова шарпанина  Києва та Москви, яку нам розжовують і подають під соусом виборчих технологій в РФ, насправді є чимось більшим. Це спроба Києва зробити геополітичний і цивілізаційний марш-кидок, останній етап втечі, як казав Микола Хвильовий "геть від Москви",  або остаточної здачі України.