В усьому світі "ботаніки" і технарі-мрійники захопили першість. При цьому ми як завжди пасемо задніх і звично робимо ставку на квітучі каштани та жінок, що от-от почнуть роздягатися.
Виявляється, на цьому тижні в усьому світі відзначатимуть так звану Yuri’s Night. Це відзначання триватиме до 12 квітня, коли й виповниться 50 років гагарінського польоту в космос. До речі, на цей-таки квітневий період припадає й політ першого "Шатла". Тож саме час хоча б трохи уваги присвятити технологічному прогресу, його адептам і провідникам.
Після того як національний лідер сусідньої, а заодно і нашої країни Путін осідлав електромобіль, офіційною російською субкультурою мали б стати не нашисти, а гіки. Принаймні в усьому іншому світі все саме так і відбувається – "ботаніки" і технарі-мрійники нарешті захопили першість. При цьому ми як завжди пасемо задніх і звично робимо ставку на квітучі каштани та жінок, що от-от почнуть роздягатися. Тим часом Путін уже вирулює на гіківському транспорті.
Та й що ми знаємо про свою власну гіківську культуру загалом? З американцями і японцями усе зрозуміло: типовий гік – це технар або ж прогресивний ботан, активний учасник усіх можливих інтернет-процесів, любить комікси і "Зоряні війни" Джорджа Лукаса, найідейнішим не чужий і Стенлі Кубрик.
У вільний від роботи час гік майструє портативних роботів, усілякі хитромудрі ґаджети, створює нові соціальні мережі. Обов’язково тримає у себе вдома кота. Щоб упевнитися, що його кіт не робот, він час від часу повторює на ньому дослід Шрединґера. До того ж котів легше відсилати у космос. І харчуються вони такою ж космічною їжею з пакетиків, як і самі гіки.
Головні ікони гік-культури – несамовитий винахідник Нікола Тесла і розробник "Фейсбуку" Марк Цукерберґ. Послідовники культу Тесли стверджують, що якби людство повною мірою скористалося його винаходами, ми позбулись би більшої частини екологічних проблем. І електромобілями каталися б усі, а не лише головний байкер Росії.
Щодо Цукерберґа, то його "Фейсбук" – досконалий ляпас "Однокласникам", цьому гопницькому анклаву в Мережі. Слава Богу, я не є учасником жодної з мереж, але маючи серед найближчих друзів як затятих фейсбуківців, так і жежистів, мимоволі дізнаюся про їхні будні й баталії страшенно багато цікавого.
З національною гік-культурою все складніше. При тому, що технічна освіта в есересері була куди шанованішою, ніж на Заході, радянське суспільство виховувало швидше фріків, аніж гіків. Мій батько свого часу навчався у львівському лісотехнічному. Пригадую, він розповідав про одного з викладачів, який читав їм щось на зразок спецкурсу з фауни Карпат.
Цей дядечко був безумовним гіком, абсолютно поведеним на кажанах. Про летючих мишей, лиликів, нетопирів та інших вампірів він міг торочити годинами. При цьому від усіх своїх студентів він вимагав такої ж фанатичної зацікавленості. Він навіть і припустити не міг такого, щоб людина не цікавилася кажанами. Від студентів він вимагав заводити грубі альбоми для малювання і детально, кольоровими олівцями, замальовувати в них десятки кажанячих різновидів.
Мій батько мав неабиякі малювальні здібності, тож завжди отримував у нього добру оцінку, хоч у тему кажанів належним чином не заглиблювався. Студенти поговорювали, що вдома той викладач тримає цілі зграї живих кажанів і час від часу змушує дружину готувати їх на вечерю.
Про тогочасних технарів я знав лиш те, що вони небагатослівні і регулярно читають журнал "Наука и жизнь". Зізнаюсь чесно: ніколи мені не вдавалося розв’язати в ньому кросворд. Тому я навіть не мріяв стати космонавтом. Усі навколо мріяли, а я ні. Бо що це за такий космонавт, який не розв’яже кросворду з "Науки и жизни"? Крім неї, були ще "Химия и жизнь", а також "Знание – сила". Це дуже правильна назва. Всю її правильність ми тепер дуже болісно відчуваємо в Україні.
Тоді ми не дуже добре знали, а тепер і взагалі забуваємо своїх конструкторів і вчених. Прекрасну дитячу енциклопедію на цю тему видав Іван Малкович. Вона має фантастичну назву "Український космос". "На жаль, останнім часом усі здобутки радянської космонавтики Росія з якогось дива приписує виключно собі, забуваючи, що радянські космічні успіхи великою мірою були й українськими. Прочитавши цю книжку, ти дізнаєшся про вагомий внесок українців в освоєння Космосу. Серед головних і генеральних конструкторів було майже 20 українців. Завдяки нашим космічним геніям – Ю. Кондратюку, С. Корольову, В. Глушку, М. Янгелю, В. Челомею, Г. Лозино-Лозинському та іншим ми маємо всі підстави пишатися українськими космічними досягненнями – колишніми і сьогоднішніми", - говориться в анотації.
На щастя, в наймолодшого покоління гіків тепер є такі книжки, є Інтернет, і, головне – є можливість вибору. До їхніх послуг десятки країн, щохвилини готових прийняти і обійняти кожен талант. До їхніх послуг – увесь світ, окрім "країни квітучих каштанів". Бути захопленим – наукою, технікою, космосом, чи, зрештою, кіно або музикою – тут усе ще непрестижно. Принаймні не настільки, як бути бандюком. І як свідчать блискучі кар’єри українських політиків, ніякий розум та ніяке знання тут нічого не важать. Для них це зовсім зайвий ґаджет.
Надумаєте ближчими днями посвяткувати Yuri’s Night - бажаю щасливих польотів.
________________________________________________________________________________
Найгірше в кінематографі те, що він змушений лягати під грошові мішки продюсерів. Ті ж, у свою чергу, жадають їхнього наповнення грошима глядачів. "Краще жорстка цензура, ніж погані смаки публіки".