Навчання ягнят

"Шахтар" перед матчем: командне фото© shakhtar.com
Вишколені вояки "Шахтаря" виявилися на голову вищими за сербських партизанів, котрі на дотик схожі на ягнят.

Вишколені вояки "Шахтаря" виявилися на голову вищими за сербських партизанів, котрі на дотик схожі радше на ягнят, а не на лицарів без страху та докору. Воно й не дивно - коли мова йде про тактику та стратегію, даремно намагатися виграти кампанію винятково за рахунок пускання потягів в кювет.

"Шахтар" - "Партизан" - 4:1. Статистика матчу

Партизанські дії ефективні та ефектні передовсім на лісистій місцевості. В чистому полі їх коефіцієнт корисної дії зводиться фактично нанівець. Бо якими б хоробрими та мудрими не були партизани, вони, певна річ, виглядають блідо та убого на тлі регулярної армії. Це така ж аксіома, як і факт, що Віктор Федорович уболіває за "Шахтар".

Особисто я не вважаю блефом передматчеві слова наставника бєлградської команди Стевановича про те, що у його підопічних практично немає шансів у Донецьку. Це винятково констатація факту. Щось на кшталт того, як нещодавно керманич "Сівасспору" заявляв, що в порівнянні з "Шахтарем" його команда - відвертий аутсайдер. Приємно, що не останні в Європі колективи та їхні тренери віддають належне українській команді. Вдвічі приємніше, що українська команда ці аванси не лише сприймає за належне, а й підтверджує на практиці.

Хоча у той же час варто вкотре зазначити, що вже другий за ліком опонент гірників у Лізі Європи виявляється переляканим селянином, який очманіло жахається ескалатора в метро. Мабуть, найкращі часи сербського "Партизана" (якщо такі узагалі колись були) безповоротно канули в мутні води містечкової ностальгії. Найкращі (і не тільки) сербські футболісти вже давно облюбували більш комфортні умови закордонних чемпіонатів. Тому в сербських клубах – причому навіть найкращих – тамтешні футболісти або починають грати, або закінчують. Файних гравців у соку там днем із вогнем не знайдеш. Відтак доводиться комплектуватися всіляким "Партизанам" та "Црвенам Звєздам" за залишковим принципом – молодняком та людьми, котрі приїздять на батьківщину догравати. Як майже наш Гавранчич чи майже німець Крстаїч. Зліпити з такого конгломерату щось серйозне, амбітне, особливо з прицілом на континентальну арену – справа майже нереальна. І невдячна. Як виявляється.

Партизани в Донецьку повністю підтвердили свою назву. Мало того, що не зовсім зрозуміло, на що взагалі сподівалися дуже пересічні візитери, так при цьому вони й гру свою побудували надто примітивним способом. Донеччани, свідомо завівши суперника на "мілину", фактично закидали того шапками. Не докладаючи надзусиль, діючи як завжди, тобто акцентуючи ігрову поставу на широкоформатних флангових діях, команда Мирчі Луческу отримала беззаперечну перевагу та ініціативу. Суперник, намагаючись відтягнути фатальну мить, тулився до своїх воріт. Та на біду партизанів їхній воротар виявився нічим не кращим за своїх колег по команді, таким же хутірним сіромахою, котрий злякався цивілізаційних благ полісу.

Мабуть, якби гірники одразу по-серйозному взялися за справу, засмутити бєлградців вдалося б ще швидше. Проте донеччани не те щоб довго запрягали, але попервах навіть не намагалися нагнітати активність та тиск на чужі позиції. Проте в потрібний момент серед партизанів виявився зрадник. Гравців команди Луческу підстрахував гравець команди Стевановича. Ломіч зрізав м’яча в свої ворота, таким чином позбавивши футболістів помаранчево-чорної команди лаврів авторства прем’єрного м’яча у єврокубках на "Донбас Арені".

Цікаво, що Ломіч став співавтором і другого м’яча "Шахтаря". Як то кажуть, коли назвався груздем, то лізь до кошика. Луїсу Адріану залишалося тільки поцілити в площину воріт. Із чим бразилець достоту вправно впорався.

Мобілізувати своїх підопічних на геройство наставнику "Партизана" у перерві поєдинку не вдалося. Чи то слів потрібних не знайшлося, чи то прихованих резервів. Так чи інакше, але другу половину зустрічі гості розпочинали за упокій. Тоді як господарі – з протилежним настроєм.

Третій м’яч, який, здається, було створено уже без допомоги багатостраждального Ломіча, записав до свого активу Жадсон. Причому зробив це бразильський півоборонець настільки вишукано і водночас дошкульно для супротивника, що чинний чемпіон Сербії не витримав такої наруги і викинув білий прапор. Факт капітуляції господарі прийняли із вдячністю, однак не забули ще раз поставити безпорадних партизанів у прикру позу.

Гру було зроблено. Як за великим, так і за всіма іншими рахунками. Луческу дав шанс проявити себе товаришам, котрі не завше з’являються в стартовому складі. Те ж саме зробив і його колега. У підсумку бєлградські резервісти виявилися сильнішими за донецьких. Це жодним чином не вплинуло на загальну картину гри. Однак усе ж невеличку ложку дьогтю в помаранчеву бочку меду гостям вдалося втиснути. Може, буде наукою.

А за все інше – дякуємо нашим. Упевнено, зі смаком і з запасом. Що й варто було довести.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції