Неймовірні пригоди українців у Мілані

© AFP
Погляди 22 жовтня, 2009, 00:02 1952 3
Додати до обраного
“Андрію – в Мілан ви додому приїхали чи в гості?”. Я – вдома, зізнається Шева і додає – але грав у гостях.

Андріюк
Дякуючи київському Динамо і тій, особі яка витягувала кульки на жеребкуванні групового турніру Ліги Костянтин Андріюк врешті-решт потрапив до Мілану.
Мілан, собор – Дель Дуомо, театр – Ла Скала, Монтенополеоне – вулиця із захмарними цінами та найкрутішими світовими брендами! Все це вже давно хвилювало мою уяву, не вистачало якоїсь дрібниці – потрапити туди, вдихнути п’янкий запах неповторного місцевого капучіно і погодувати голубів на площі Дуомо.

Дякуючи київському Динамо і тій, особі яка витягувала кульки на жеребкуванні групового турніру Ліги мрія врешті-решт здійснилася. До поїздки підготувався грунтовно – в інтернеті зазадалегідь познайомився з українкою Людмилою, яка вже 10 років живе у Мілані. Як справжня щира українська душа Люда запропонувала свою допомогу – порекомендувала до сюжету-прев’ю запеклого фана-інтериста – Вірджіліо Мотту. Зустріч – не розчарувала, Вірджіліо привіз купу плакатів свого улюбленого Інтера і найголовніше – массу цікавої інформації для сюжету.

Виявляється синьо-чорні фани зараз дуже ображені на босів клубу і їхньою ціновою політикою на домашні матчі Інтера. Ну ви тільки послухайте, бідкається Вірджіліо – фани Мілана в середньому купуючи ТРИ квитка платять – 30 євро, в тоц час як фани Інтера за ОДИН квиток мають викласти – 27 євро. Трибуни завтра будуть незаповнені прогнозує Мотта, от побачите прийде десь тисяч 30 не більше. Користуючись нагодою не можу стриматися, щоб не розпитати про гарячих ультрас Інтера та їхні “подвиги”. У 2001 на матчі чемпіонату Італії Інтер-Аталата вони примудрилися принести на трибуни верхнього ярусу моторолер і скинути його донизу. Так, було таке погоджується Вірджіліо і розповідає подробиці того хуліганства. Від Мілана до Бергамо (саме звідти клуб Аталанта) якихось – 55 км. і фани Аталанти на виїзні матчі свого клубу проти Інтера добираються найпопулярнішим транспортним засобом Італії – на “моторіні” або по-нашому – моторолер. Так от, від радикальних ультрас Інтера це був такий собі жест – мовляв фани Аталанти – ось що ми з вами зробимо поза стадіоном а наш Інтер – на полі. Інтер до речі тоді переміг 2:1 але хто той рахунок пам’ятає коли перед очима політ моторолера. Чи буде таке на матчі Динамо, запитую? Та ні, сміється Мотта – від нас точно ні – ми називаємося “правильні фани”, від нас НІКОЛИ не почуєте расистських вигуків, не побачите в наших руках запалених факелів чи бійок з іншими фанами. А скільки вас? Та поки 300, як спартанців, але нас постійно стає дедалі більше, запевнеяє Мотта. Ти йому сподобався каже Люда, яка поруч за перекладача, я таким емоційним його ще не бачила. Сюжет-прев’ю – вдався, звісно ж дякуючи Вірджіліо.

І без того насичений вечір, того ж дня, завершився емоційно. Вже на вечері, коли на годиннику було 23:30 за Києвом на мою спину лігає рука колеги з журналістської делегації. Костю, виручай – потрібна людина, яка розмовляє англійською. Ходімо швидко зі мною, потрібно колегу виручити. Швидко дістаємося четвертого поверху – колегу впізнаю з першого погляду. Саме він, ще в літаку на шліху до Мілана, встиг прийняти вдосталь алкоголю, щоб тримати себе у потрібному тонусі аж до ночі.

Перекинувшись кількома фразами із працівниками готелю відтворюємо хід подій останніх 30 хвилин – колега виявляється о цій пізній порі бігав по поверсі готелю і ГАТИВ кулаком в УСІ двері, що траплялися на його шляху. Працівники готелю додають подробиць виявляється це вже ВЧЕТВЕРТЕ за день і запевняють ще раз і вони викликають поліцію. Приносимо щирі вибачення, колегу особисто вкладає спати керівник групи. Одразу згадалося – як пред вильотом, ті хто робив візу в італійському посольстві на цей матч бідкалися і ображалися – чому їм не відкрили як мінімум річний шенген, а зробили візу всього на місяць. А може це саме тому нас і остерігаються в Європі, після таких “концертів”???

День перед матчем (та навіть не день а якихось 4 години) вирішуємо присвятити екскурсійним маршрутам, добре що готель в 500 метрах від собору Дель Дуомо. На площі рай для бажаючих сфотографуватися десятки голубів приручені настільки що готові лізти тобі на руки, за умови що там є потрібна їм їжа. Їжі у нас звісно не було, але зненацька виростає представник арабської національності і сиплючи мені в руки дрібні кукурудзяні зернята ламаною англійською примовляє: “Це безкоштовно брате, насолоджуйся – ти в Мілані”. Звісно бреше – промайнула думка, але голуби не дають отямитися бійка на моїх руках за їжу вже точиться не на жарт. Юра – мій оператор тим часом швидко фотографує, голуби між тм не церемоняться і лізуть на голову. Фотки – СУПЕР, але за мить згадую про безкоштовний сир у мишлоловці – араб починає вимагати гроші. Скільки? 5 євро? СКІЛЬКИ??? Один євро – виторгував, але сам себе переконую – ТАКІ фотки за 4 євро – того варті.

Маршрут далі пролягає через театр Ла Скалу і звімсно ж на вулицю Монтенополеоне. Гучі, Прадо, Армані, Дольче енд Габбана – в очах починає рясніти. Всередину навіть не заходимо – нам вистачає і цінників: пальто – 2500 євро, осінні рукавички – 200 євро. З усіх боків чуємо російську мову – наші північні сусіди схоже скрізь – от по кому вочевидь ніколи не вдарить ніяка фінансова чи економічна криза! ;-)

Зі стартових секунд гри на Сан Сіро згадую прогноз Вірджіліо Мотти, народу і справді прийшло 34 тисячі. Поруч трибуна міланістів, лунає крик: “Шева . . . . . .” (і далі незрозумілий набір фраз). Що він кричить, запитую сина Людмили - Богдана, якому організували перепустку в ложу преси? Вихований 14-річний хопець не наважується перекладати, пояснює вигуки про Шеву пов’язані з його мамою та різноманітними чоловічими органами. Все розумію і стає приємно – Шевченка тут і досі поважають і звісно ж бояться. Помітно Андрій – дуже старається, але втрачає два мало не стовідсоткових моменти. Потім упродовж інтерв’ю мені бідкається, м’яч тричі підскочив і “звалився” з ноги. Запитую: “Андрію – в Мілан ви додому приїхали чи в гості?”. Я – вдома, зізнається наша суперзірка і додає – але грав у гостях. Наступного дня ця фраза в заголовках деяких спортивних інтернет-видань. Дрібниця – але приємно! Раптом упродовж інтерв’ю Андрій повертається і через плече кидає: “Гуд бай, містер!” Це Жозе Моуріньо по-дружньому плеснув нашого форварда по плечу. Що ж за два тижні у Києві і Шевченко має всі підстави повторити подібне! На прощання Шевченко зізнається – з командою до Києва не летить, ще затримається у Мілані.

Вже в аеропорту перед рейсом Мілан-Київ італійські митники, на паспортному контролі, цікавляться – як зіграли і чи забив Шева? Коли дізнаються, що мало не забив ледь не рвуть волосся з голови, виявляється зробити ставку у букмекерській конторі – буде нічия і Шева заб’є. Заспокоюю, мовляв – Шева реабіліються у київському матчі.

Провалюючись глибокий сон у літаку встигаю подумати – було б добре ще раз потрапити до Мілану. Розумію Андрія Шевченка – тут відчуваєш себе мов удома. У цьому місті все схоже створено для того щоб не працювати а відпочивати!

Костянтин Андріюк, Київ - Мілан - Київ

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 22 жовтня, 2009, 00:02 1952 3
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 3
Вибір редакції