Нові журавлі

Нові журавлі

Роман Чайка

Пісня "Чуєш, брате мій", яку співали українські в'язні радянських концтаборів Сибіру, отримала нових адептів. Вони будуть її співати у далекому Ванкувері.

З далеких часів дитинства, коли джинси були великим дефіцитом, а в обігу крутилися ще аудіокасети та бобіни, пригадалися дивні українські пісні – співані з душею і незвичним акцентом.

В народі їх називали "канадці", хоча направду були серед цих записів і українські британці "Дарка і Славко", і українська американка Квітка Цісик. А ще "Сини степів", "Волошки", Роман Когут... Усіх і не перелічиш. Ці записи приходили з-за океану від родичів із діаспори у посилках з хустинами, джинсами і "жувачками Дональд", а потім тисячними копіями гуляли з рук в руки.

Одні співали народних пісень, інші – власні твори. Одні – професійно, як Квітка Цісик із нью-йоркським симфонічним оркестром, інші – як лабухи з ресторану. На всі смаки або й без. Але була дивна закономірність. Усі музики-емігранти мали у своєму репертуарі власну версію пісні "Чуєш, брате мій":

Чуєш, брате мій,

Товаришу мій,

Відлітають сірим шнуром

Журавлі у вирій.

Кличуть: кру-кру-кру,

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилоньки зітру...

Пісня вже понад століття живе, як народна, хоча має визначних авторів – Богдана Лепкого і музику від його брата-стрільця Левка Лепкого. Для Січових стрільців ця пісня була реквіємом. Такою ж була вона і для повстанців. Її співали українські в'язні радянських концтаборів Сибіру та Крайньої півночі. Вона стала улюбленою піснею і заокеанської діаспори також. Гімн ностальгії...

По всьому шляху з Києва і до Карпат журавлі вже обживають старі гнізда і вибудовують нові. На верхівках електричних стовпів і на коминах сільських хат. Завжди близько до людей. Майже сусіди, майже співгромадяни. Вкотре непомітно для нас вони повернулися через моря і тисячі кілометрів. З еміграції. Але чому знову на Україну? Чому не кудись, де жаби смачніші, луки зеленіші, екологія краща?!

Авто тихо котилося на захід крізь села та містечка. Люди несли до своїх домівок освячені паски із церкви. Журавлі, або бузьки, як їх тут називають, чепурилися в гніздах. До Великодня лишалися лічені години. Квітка Цісик саме відспівала в динаміках "Чуєш, брате мій". А син оповідав свою шкільну "журавлину" історію. Його однокласник і найкращий друг емігрує в Канаду. Батьки вже оформляють документи, продали авто і шукають покупця на приватний будинок. А з ними на "постійно" вирішили виїхати ще п'ять сімей.

Причина виїзду звична і банальна: далі так жити, як жили, вже не можуть. Донедавна усе було добре: власний двоповерховий будинок, подвір'я, джип в гаражі – батько однокласника мав власну справу. Дрібний підприємець, який усе здобув власним бізнесом. Тут в Прикарпатті, де на ніч вже чепуряться бузьки, таких називають "ґаздами".

Уже не ґазда – податковий кодекс удосконалив йому життя на стільки, що довелося згортати бізнес, здати посвідчення, переоформити те, що залишилося.

Я пам'ятаю синового однокласника. І з батьком його також знайомий. Якось разом вболівали на стадіоні за збірну України. Я запитав його: чи скоро він перетвориться на вболівальника збірної Канади... з хокею. Жарт не вдався. Він буде і далі вболівати за Динамо і за нашу збірну. Навіть там за океаном.

На майже заваленій будівлі колишнього колгоспного корівника із вибитими вікнами чорніло величезне гніздо. Журавлі про щось говорили і клацали дзьобами. Може цілувалися, а може сперечалися. У цей момент я зрозумів, що пісня "Чуєш, брате мій" отримала нових адептів. Вони будуть її співати у далекому Ванкувері. Їх друзі - майже емігранти, а нині ще кияни, можливо не знають цієї пісні. Ще не знають. Але напевно також вивчать ці тужливі "кру-кру-кру". Вони її ще заспівають нам...

____________________________________________________

Читайте також:

Авітаміноз

Їх Межигір'я захистять війська, гелікоптери вивезуть недоторканні тіла туди, де вже чекатимуть офшорні мільярди. А от рядовим кнопкодавам доведеться нести повну відповідальність в Україні, на місці грабунку.

Повʼязані теми:

Наступна публікація