Орден за рило, а секс за так

Юрій Винничук© УНІАН
Я не дивуюся, що пересічний росіянин теж готовий любити усіх людей на землі, окрім українців. Але набагато дивніше, коли Героєм України стає графоман, для якого прагнення незалежності трактується як зрада    

Поки уся країна з задоволенням ремигагала капусту, вирощену Азаровим на неозорих ланах його „приусадєбного участка”, окремі громадяни нашої неньки стали Героями України! До 20-річчя Незалежності України президент присвоїв це звання цілому табуну достойних людей. В тому числі й двом особам, яких єднає ненависний для усього донецького електорату Іван Мазепа. А саме народному артистові Богдану Ступці, який грав Мазепу у фільмі Ільєнка, і такому собі Борісу Бєлашу, який цього ж таки Мазепу спаплюжив з шахтарською прямолінійністю.

Воно ніби й не велике лихо, бо хто там того Бєлаша знає, чи хто його книги бачив. Ну, шкрябає там щось на общєпонятном, то хай собі шкрябає. Але Бєлаш не просто піїт, а ще й колишній нардеп. Правда, це щастя валилося на нього досить несподівано. Тому й нарікав на долю:

Что-то в депутаты я не вышел,

И не то, чтоб рылом не дорос,

А скорее уберег Всевышний

Мой почтенный зад от хлестких розг.

Але дефіцит донецьких кадрів відбився і на ньому. Скромний віршомаз раптом і зі своїм рилом вискочив на верховину влади. Звичайно, якби ще був живий Павєл Бєссмєртний чи то пак Бєспощадний, то Віктор Федорович у першу чергу б його у список затягнув, не кажу вже про Гулака Артьомовского. Але на безриб’ї і Бєлаш риба. Тим більше, що в ту туманну епоху, коли Віктор Федорович іще завгаром працювали, вони з поетом на гриби ходили і по сусідству жили. А з Віктором Федоровичем Бєлаша ріднить не лише любов до грибів, а й членство у Каліфорнійській академії наук, освіти, індустрії і мистецтва. Є така какадемія, котра нагадує Поле дурнів у казці про Пінокіо. Кілька підприємливих одеситів розсилають гомо совєтікусам пропозиції стати академіком за солідні гроші і ті легко погоджуються.

А оскільки Віктор Федорович і сам вірші пописував, то кому ж як не йому тверезо оцінити творчість свого друга? Одного разу так і сказав: Бєлаш – мій улюблений поет. Ще би! Адже громадянська позиція нашого поета повністю збігається з грандіозними планами партії регіонів і особисто товариша Азарова, з яким у Бєлаша чимало спільного – обоє колись були, вибачте на слові, маркшейдерами.

Если стану я нардепом,

Обеспечу свой народ

Салом, яйцами и хлебом.

Пусть потешит свой живот.

Пусть он ложкой ест сметану,

Напихается икрой,

Возражать ему не стану.

Я – такой!

Завалю печеньем, кексом,

Хочешь торт, трюфели – на!

Если надо, то и сексом

Угощу его сполна.

И ни-ни, ни в коем разе,

Не за деньги, а за так.

Ну а как же без фантазий

Сексуальных? Да никак!..

"Во фракции партии регионов писателей пока нет, так что когда пройду – буду первым, – потирав руки Бєлаш. – Я хочу быть таким, как Виктор Федорович. Сказал – как гвоздь по шляпку заколотил".

Але от – мрії збулись! Потрапив поет у Верховну Раду, а потішити живіт землякам якось йому не вдалося. Не вийшло у нього стати таким, як Віктор Федорович. Видно, не тим інструментом гвозді закалачівал. Ні тобі сметани ложками, ні ікри наперстками. А щодо сексу, яким поет теж грозився пригостити, поки що відгуків тамтешнього жіноцтва не чути. Можливо, їх не надто привабила пропозиція „за так”.

Але от що пише преса: „О своей политической карьере Борис Белаш предпочитает не говорить в прошедшем времени. Пребывая на первых позициях в партийных списках ПР, Борис Федорович рассчитывает уже в ближайшее время снова стать парламентарием. Тогда надеется завершить многие намеченные социальные проекты”.

Ага, отже ікра, кекс і секс ще попереду. А поки що знову доводиться нашому піїту«глаголом жечь сердца людей».

Та повернемося до ордену Герой України. Чим заслужив Б. Бєлаш таку честь? Що він зробив для народу й держави рівного Ступці? Примітивні вірші, з яких хто тільки лаха не дер,якось мало надихають на таку відзнаку. І ось я у пошуках розгадки натрапляю на поему „Цена предательства”. Скромна книжечка, на обкладинці якої красується десятигривнева купюра з зображенням Мазепи. Чи не за цю поему президент України вирішив нагородити свого сусіда?

Поема була видана ще два роки тому, але я щось не чув від Володимира Яворівського, голови Національної спілки письменників України, що він думає про свого спілчанина. Може, не читав? То ось є нагода. Портрет Мазепи виглядає так:

„…вот он овца

Смиренная, вот волк матерый.

Вот в роли паука-ловца

Ждет жертву. Он давно постиг

Науку кружевных интриг.

А вот он лис, с улыбкой льстивой,

По-свойски прост, открытый взгляд.

Вот пан — иезуит спесивый,

В словах медоточивых яд.

А вот — где прежний лоск

и глянец?! —

Он под раскатное «Ура!»

У стен Полтавы войск Петра, —

Бегущий с поля боя — заяц”.

 

А все тому, що Мазепа продався сатані:

 

„В него вселился сатана,

Расчетливый и хитроумный.

С тех пор они и жили в паре

«Чего желаете?» – «Изволь!»

Князь тьмы давал ему сценарий

И соответственную роль”.

„Однако сатанинская душа экс-гетмана,считает поэт, не умерла вместе с его бренным телом, – як натхненно пише одна дамочка, розхвалюючи поему. – Но и «взмыть на волю не смогла», «поскольку проклятой была». Столетия она «металась неприкаянно», пока через 300 лет в оранжевой кутерьме майдана не нашла себе достойного пристанища, нового «гетьмана», который оказался не хуже предшественника.

 

А что гетмАн?! Он, как избранник,

Заморских супостатов данник,

Служа им преданно и свято,

Тащил страну, как девку, в НАТО…

Ага – ось вона розгадка! Почав за упокій, а скінчив за здаравіє. З Мазепи наш піїт плавно перестрибнув на Ющенка. А перед президентськими виборами це цілком могло сподобатися донецькому корєшу.

„Новый гетман, – продовжує дамочка, – принявший на постой сатанинскую мазепину душу, «прославился» и другими делами. И чем больше он преуспевал на этом поприще, тем больше (в прямом и переносном смыслах) терял лицо. И, наконец, «обрел» его в памятнике, который сам же и воздвиг предателю. Ведь

…его измена – не измена,

И станут преклонять пред ним колена

Нацпатриоты разношерстной масти,

Приплывшие в потоке мутном

к власти.

Рівень історичних знань у Бєлаша такий, що краще б він писав про кекс і секс, а не брався до історії. Позиція, з якої він зображає Мазепу, це позиція російських блогерів, але не російських сучасних істориків. Досить у цьому переконатися, що пише відомий історик Тетяна Таірова-Яковлєва про Мазепу у серії „Жизнь Замечательных Людей»: «ситуация, когда перед лицом наступления шведов Мазепа заключил с ними соглашение и тем самым пытался спасти Украину от разорения (как русскими, так и шведскими войсками), вполне сопоставима с ситуацией, когда Карл вошел в Саксонию. Мазепа, по сути, просто повторил путь Августа, поставив интересы своего края и своего народа выше союзнического долга... Украина продолжала оставаться автономным государством, признавая власть царя исключительно на условиях Коломакских статей. Целый ряд пунктов этого договора был к октябрю 1708 годанарушен Петром. Почему-то представляется естественным и оправданным то, что при завершении Северной войны Петр добьется сохранения за собой финских земель и отдаст полякам православное Правобережье. Такая позиция, возможно, действительно соответствовала интересам Российской империи. Но очень странно обвинять при этом Мазепу в том, что он ставил интересы Украины выше интересов империи».

Історик нагадала й справді цікаву річ. Петро, віддавши полякам Правобережжя, нікого не зрадив, а Мазепа, який хотів позбутися російського панування, зрадив?

Що ж, історія знає чимало „зрадників”, які борючись за свободу свого краю, „зраджували” панівну країну: Роберт Брюс, Вільям Воллес, Сімон Болівар, Сан Мартін, Вашінґтон і т. д. Але уся різниця між ними і Мазепою та, що вони зраджували цивілізовані країни, і врешті решт „зраджені” народи – англійці й іспанці – змирилися зі „зрадою”. Якщо уXVIII сторіччі письменник Семюел Джонсон ще міг заявити „Я готовий любити усіх людей на землі, окрім американців”, то вже у наступному сторіччі така сентенція була б дивна. Тим більше зараз ніхто „зрадників” не проклинає і не називає юдами, як то робить придворнийрегіональний поет.

Я не дивуюся, що пересічний росіянин теж готовий любити усіх людей на землі, окрім українців. Але набагато дивніше, коли Героєм України стає графоман, для якого прагнення незалежності трактується як зрада. Якщо бути послідовним, то чому б Бєлашу не наслідувати Вознєсєнского, який закликав „уберите Ленина с денег”? А якщо б президент був послідовним, то замість портрета Мазепи вліпив портрет Петра Першого. Ото би усілякі гундяєви тішилися!

Може, ми не в тій державі живемо?

_______________________________________________________________________________________________

Читайте також:

Ще не вмерли араваки

Я подумав: ну, тобі, грузину, цей Бабель на фіга? Чи та Конармія Будьонного, яку натхненно Бабель оспівав, не рубала грузинів? Рубала. А от українців вона рубала з особливим натхненням. Як і армія Котовського, яка поклала трупом 360 полонених і поранених (!) українських патріотів під Базаром у листопаді 1921 року.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 36
Вибір редакції