"Патріотизм – останній притулок негідників"

То дурниця, що телеканали та вулиці міст переповнені рекламою алкоголю і цигарок, зате ж нецензурні слова уже ніколи не з'являться на сторінках книг і не зазвучать з екранів.

Автором цієї сентенції був видатний англійський письменник Семюел Джонсон (1709 – 1789). І він таки мав рацію, бо саме до патріотизму апелюють ті, чия морда погрузла в гріху. Патріотизм і моральність дуже часто йдуть у парі.

Адже ті, що стоять на сторожі моралі, інакше себе, як патріотами не бачать. Під виглядом порятунку світу чи вужче – свого народу – вони готові вкрити фіговими листочками навіть ті сторінки Біблії, де описані перса і лоно Суламіти.

Ким, як не патріотами, бачать себе автори Закону "Про захист суспільної моралі"? І ким, як не патріотами, бачать себе депутати, які голосували за цей Закон у першому читанні?

Що й казати! Як тут не зрозуміти Володимира Ландіка, який обома руками підтримав закон! Нарешті, нарешті нація буде порятована від жорстоких сцен насильства, від цинічних демонстрацій знущання над жінками!

То дурниця, що телеканали та вулиці міст переповнені рекламою алкоголю і цигарок, зате ж нецензурні слова уже ніколи не з'являться на сторінках книг і не зазвучать з екранів.

Правда, Європі й Америці буде важко пояснити, що мається на увазі під страхітливим терміном "матюк", бо там нічого подібного нема. Є якісь непристойні слова, які не прийнято вживати в громадському місці, в інтелігентному товаристві, але в літературі, у фільмах їх повно.

Слова на "х", на "п" і на "є" звучать у безлічі фільмів. У цьому я сам пересвідчився, переглядаючи англомовні та слов'яномовні фільми в оригіналі. Звичайно, в екранізаціях Діккенса чи Джейн Остін лайка не звучить, але у фільмах на сучасну тематику, на воєнну, в бойовиках її повно.

А однак цнота в українському дублюванні зарубіжних фільмів існувала й до появи цього Закону, бо усі "шіт", "фак" і "курва" звучали українською лише так: "от чорт", "ото халепа", "ну й трясця" і т. д. І жодного разу"блядь", хоча це і є наше питомо українське слово, яке означало "блуд" і ще у середньовіччі не вважалося нецензурним.

Був навіть церковний трактат "О блядствующих священиках", де мова йшла не про розпусту, а про ідейні збочення.

Отже, моральна цензура у нас діяла досить ефективно. Вона заборонила роман Олеся Ульяненка і намагалася навіть заборонити окремі фільми. Згадаймо, як наш гуманітарний Іван Васюник вирішив зблиснути своїм галицьким рагулізмом і влаштував членам урядового комітету з питань гуманітарної та соціальної політики перегляд уривків з "Пилки-6" і "Гостела-2". Перегляд тривав лише чотири хвилини, але за словами Васюника, не всі досиділи до кінця.

Чи то в штани наклали, чи на Ригу потягло, а чи за попкорном побігли. Але так по-правді, то чотирихвилинну нарізку можна приготувати з будь-якого трилера.

Але Васюник, який мужньо переглянув усі жахи, висловив свій вердикт: "Ці фільми не можна назвати просто фільмами жахів, це – півтора години огидного людиноненависництва". А головне: подібні фільми в кінопрокаті – пропагують насильство і сприяють росту злочинності.

Це, звичайно, безглуздя, бо в Україні злочинність набагато вища, ніж у будь-якій європейській країні, за винятком хіба Албанії.

Навіть Ярослав Сухий раніше висловлювався так: „Якось Борис Олійник застеріг: "До питань мови, історії і релігії категорично, під страхом смерті, не допускати політика. Бо політик, як і свиня, запхає рило і захоче там піаритися". Святі слова. Дивно, чому їх регіонал не згадав тепер.

Я б не дивувався, що захистом моралі кинулася опікуватися правляча кліка, мене дивують "прімкнувшиє к нім" демократи. Можливо, з віком, коли життєвих задоволень стає усе менше й менше, і не кожному, як Симоненкові, Плющу чи Табачніку вдається поміняти престарілу жінку на молодицю, чи при живій Люсі розжитися юною живою грілочкою, якраз і починають допікати думки про моральність та Заповіді Божі.

Принаймні саме на Заповідях і наголошувала ​​Лілія Григорович, тлумачачи свою причетність до Закону.

Що ж так тривожить нашу цнотливу демократку? "Якщо візьмете кожне видання, – нарікає вона, – то на останній сторінці ви обов'язково побачите оголену тітоньку". Он воно що! Оголена тітонька! Голі перса! Жах! При згадці про перса відразу згадалися перса Лілії Григорович, які вона колись делікатно покропила невідомою рідиною, оголосивши її бензином, коли протестувала проти відставки прем'єр-міністра Ющенка.

Цей мужній акт імітації самоспалення пройняв чутливу душеньку нашого найлінивішого у світі президента так, що він її зробив вічним депутатом. Ну і тепер, бідолаха, змушена імітувати ще й законотворчу діяльність.

Звичайно тираж багатьох газет підскочив би до небес, якби замість оголеної тітоньки було фото оголеної Лілії Григорович. Або ж Інни Геббельсівни. Ще однієї невтомної моралістки, яка на одному шоу років 10 тому заявила: "Я хараша в сексє".

Але не будемо ятрити рани. Пішовши з великого сексу, наші депутати вирішили вигнати звідти й усю націю. Такий собі новий ісход. "Не таємниця, – каже Лілія Григорович, – ми на останніх місцях або десь там між країнами Африки з дуже багатьох соціальних параметрів. А якщо низький рівень життя, то й мораль низька".

Отже, де висока мораль – високий рівень життя? І навпаки? Гм... Тоді як же ж бути з високою мораллю більшості мусульманських країн? Чому там рівень життя низький? Або з рівнем життя в Нідерландах чи в Америці? Невже там мораль вища, ніж в Україні?

Ще зовсім недавно наприкінці 1990-тих та на початку 2000-х років суди були завалені позовами до газет як від різних чиновників, так і від простих громадян. Я тоді сам пережив понад 20 судових процесів за свої статті. Від цілковитого зубожіння після виплати моральних компенсацій мене рятувала лише та обставина, що публікувався я під псевдонімом.

Усі чудово знали, хто був Юзьом Обсерватором, але довести це не могли, а редакція стояла на тому, що псевдонім колективний. Відтак моральне відшкодування брала на себе редакція. Правда, суми були не такими вже й катастрофічними, як для популярної газети, бо суди добряче ті космічні позови десяткували, так що мільйон перетворювався на 10 тисяч (для Василя Базіва), а 100 тисяч на дві.

Суди у ті часи воліли за краще задовольнити позов на малу суму, аніж його відхилити взагалі. А позови були інколи просто кумедні. Союз українок, який нині очолює якраз Лілія Григорович, подав на мене до суду за жарт, що союзянки напередодні Івана Купала закупили собі синьо-жовті бікіні вишивані хрестиком.

Головною підставою позову було те, що Союз українок очікував зарубіжного ґранту, в отриманні якого могли відмовити, дізнавшись, куди витрачаються гроші.

Ще один тип виграв суд, коли я постібався з назви його крамниці "Лонія". Знаючи, де знаходиться лоно, я вирішив, що то секс-шоп, а виявилося – продуктовий магазин.

Тепер це смішно. Але, коли вступить у силу новий Закон, смішно уже не буде нікому.

_____________________________________________________________________________

Читайте також:

Писючі маріонетки

Вочевидь, відчуваючи свою інтелектуальну імпотенцію, влада намагається перетягнути на свій бік бодай жменьку інтелектуалів

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: