Перейти Рубікон

Олексій Михайличенко
На боці Хорватії – навіть статистика. Але Україна живе надією.

Даруйте, що я в цей пришелепуватий час до вас не з ПРіБЮТом, а з футболом. Згоден, що нині "гра мільйонів" менш цікава, ніж "гра на мільйони", проте, певен, на стадіоні набагато чистіше. Там майже все вирішується очним протистоянням. На відміну від загальновідомої будівлі з куполом.

Це все я до того, що життя непередбачувано продовжується навіть попри розписані на кільканадцять років уперед кроки його убогих вседержителів. І що окрім їхніх східняків та дерибанів у нас із вами є й інші видовища.

Так ось, наразі головне для країни футбольне видовище – протистояння з Хорватією. Складний і принциповий поєдинок за будь-якого його підсумку мусить розповісти не лише про те, хто із двох команд виявиться сильнішим, а й про те, яка із них отримає прерогативу у вигляді стикових матчів за право поїхати на чемпіонат світу.

Ціна висока, що там говорити. Чи готова її заплатити наша національна команда? Спробуємо розібратися.

Практично всі без винятку футболісти, запрошені Михайличенком до тренувального табору на матчі проти хорватів та казахів, в один голос говорять не лише про важливість зустрічі в Загребі й готовність віддати боротьбі всі свої сили, а й відкидають ймовірну нічию як позитивний результат. Певна річ, це не може не радувати. Проте, на жаль, інших вагомих аргументів для радості поки що не видно. Головний тренер українців налаштований не так категорично, як його підопічні. На даний момент дуже важко зрозуміти, що ж насправді ховається за обережністю Михайличенка – дипломатичність чи боязнь. Відтак непросто спрогнозувати, за якою схемою наша команда на "Максимирі", за словами Олексія Олександровича, буде діяти "агресивно і наполегливо в атаці, при цьому не втрачаючи надійності в обороні".

Що стосується надійності, то її намагатимуться забезпечити знайомі обличчя. П’ятов у воротах, Чигринський із Кучером у центрі захисту, а Шевчук вочевидь із Ярмашом – на флангах. При всій візуальній видимості альтернативи в оборонних побудовах нашої команди якраз справжнього вибору й немає. П’ятова, Чигринського й Шевчука замінити ніким. Це ті гравці, на яких Михайличенко завжди робить ставку в обороні. Ну немає у нас кращих – що ж поробиш! До цього шахтарівського тріо можна віднести й полтавця Ярмаша. Остання звична для головного тренера української команди фігура в обороні – Михалик – нині на лікарняному. Тому, за звичкою йдучи шляхом найменшого супротиву, доведеться ставити Кучера. Це не той час і випадок, щоб ризикувати. Та й назвати Михайличенка авантюристом (у хорошому значенні цього слова) язик не повернеться.

Надійність для збірної України у центрі поля забезпечуватимуть двоє хвилерізів. За будь-якого сценарію – Тимощук. А ось хто складе пару новоспеченому баварцю – сказати не берусь. Може, Валяєв, а може й Левченко. Проте суть від можливої рокіровки не зміниться: ця пара будь що намагатиметься перекушувати опонента під час його лобових атак.

А ось далі можливі варіації. Бо за звичної схеми з одним нападником бракуватиме тієї самої "агресивності", а з двома – ставитиметься під сумнів проголошений курс на "надійність".

А з іншого боку, і тут також вибір може проходити під вектором "не завдяки, а попри". Так сталося, що практично всі наші "творчі", атакуючі футболісти навряд чи можуть похизуватися однаковим рівнем готовності. Шевченко з Вороніним останнім часом гріли лаву, ніж грали. В той час як Милевський футболу відверто об’ївся. Гоменюк, Селезньов і Ковпак, при всій повазі до них, навряд чи зможуть претендувати на місце в стартовому складі через відсутність потрібного досвіду.

За останньою інформацією, Алієв зазнав дошкульної травми. Дивно якось виходить. Викликали перспективного Кравця до збірної – зламався й вилетів не на один місяць. Тепер ось ще один не менш перспективний динамівець. Чиї тренери з фізпідготовки не догледіли – динамівські чи збірної? За умови, що не зіграє "гадьониш", зростають шанси у дніпрян. Але, знову ж таки, кожен із них - чи то Назаренко, чи Ротань із Калиниченком, - провів не найкращий сезон...

Ось де доведеться Михайличенку помізкувати. На мій погляд, у цьому випадку наш тренер також може піти найпростішим шляхом, відрядивши в пару до єдиного номінального форварда Милевського Шевченка чи Вороніна на позиції піднападника. Дві інші креативні вакансії займуть, радше за все, Назаренко і Слюсар. Можливо, тут я помиляюся, але чомусь мені здається, що наш тренерський штаб зайве ризикувати не буде. І вже в процесі гри намагатиметься робити корективи.

Оце все і є нашим активом. Не густо? Можливо. Але іншого на даний момент справді немає. Дійсно, всі футболісти подумки на пляжах, так, до спільного функціонального знаменника їх привести майже нереально, на жаль ті, хто мав би вважатися лідерами на полі, змагальної практики не мають, а ті, хто на тренерській лаві – не мають яскравої харизми, не славляться реаніматорами, справжніми психологами. Проте це об’єктивний чинник. І маємо його сприймати таким, як він є. Бо на даний момент, себто перед грою, до збірників навіть за бажання не можна висловити якихось звинувачень чи претензій у недбалості чи сачкуванні. Як і до Михайличенка - з приводу його вибору. За великим рахунком, під знамена збірної він зібрав усіх, хто так чи інакше того заслуговував.

А ось далі – уже питання професіоналізму футболістів та тренерів. Їхньої справжньої ціни. Якщо вони справді думають те, що кажуть, а кажуть те, що думають, то бодай очко (передовсім турнірне) із Хорватії вони мають привезти. Якщо ж ні, то принаймні слова їхні важитимуть не більше за обіцянки наших так званих політиків. Чого, певна річ, дуже б не хотілося.

Я цілком усвідомлюю повноту існуючої системи координат, реального стану речей, тобто силу збірної Хорватії, змагальну злість та шаленість її тренера та провідних гравців, підтримку трибун, як, власне, і спільність турнірних задач, проте ніхто мене не переконає в тому, що на один матч, навіть попри справді сильного і класного супротивника, не можна як слід налаштуватися. Ми знаємо чимало таких прикладів. Останній із яких – тріумф "Ворскли" в фіналі Кубка України. Але ж команда Михайличенка, на відміну від команди Павлова, має ліпші можливості як для кадрового, так і тактичного маневру.

Тому хочеться вірити як у "жовто-синю" збірну, так і в її турнірні перспективи. Незважаючи на те, що на боці хорватів – майже все. У тому числі й статистика.

Але в нас є ще й надія. А це – чимало. Навіть у часи суцільного прібюту...

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції