Пестити і любити

Юрій Винничук© УНІАН
Чого найбільше потребує наш президент, то це любові. Обділений любов'ю і пестощами в дитинстві, він прагне бодай зараз тепла і ласки.

Чого найбільше потребує наш президент, то це любові. Обділений любов'ю і пестощами в дитинстві, він прагне бодай зараз тепла і ласки.

Першим оце потаємне бажання гаранта чутливо розгадав Крим і навіть у цьому переплюнув Донбас. Маленький кримський табачнік, згадавши свою молодість, яка формувалася у незабутні часи Лєоніда Ілліча, вирішив потішити лічно Віктора Федоровича, провівши 1-го вересня у всіх школах "урок Януковича". Завдяки цьому нов-гав дітки з радістю ознайомляться з програмою президента і його нелегким життям. Правда, з програмами буде проблема, бо ту передвиборну президент уже давно забув, а нової ще ніхто і в очі не бачив.

Зате біографія мусить викликати у діток непереборне бажання іти конче "Вітіним путьом". Можливо, відразу після опису тяжкого дитинства перескочать на завгара. Зате дітки довідаються, що навіть на посаді завгара людина може добитися таких значних результатів, що опиниться на автоперегонах у Монако. А може, навпаки, романтизують бойове минуле.

Колись один читач надіслав мені свого шедевра, який вартує того, аби зайняти почесне місце у майбутній читанці:

В те годы давние Донбасс

Похож слегка был на Техас.

А Витя с бритой головой

Мечтал, что делать со страной.

Ринат сказал: "Другим путем

Пойдем с тобой или умрем".

И в воздух вылетел Ахать,

Чтоб не мешал друзьям мечтать...

Отже від "Уроку Януковича" до нової "Малой зємлі" один крок.

Важке дитинство і матеріальні нестатки стимулювали в маленького Віті мрії про добробут. Спочатку він мріяв лише про те, аби йому було добре, а коли виріс і змужнів, то став думати вже про всю Україну. Він і зараз не перестає мріяти і ділиться своїми мріями з народом. Ті мрії бувають різні. Не всі вони збуваються. Політ фантазії у гаранта буває на зразок маніловського – нестримним і нездійсненним. Але хіба мріяти хтось комусь забороняє?

Ось і недавно ми почули, що "для Украины было бы интересно построить предприятие по производству ядерного топлива не только для наших атомных электростанций, а и для стран третьего мира". І світ неабияк стривожився. Що має на думці президент України? Де цей міцний господарник помітив у країнах третього світу АЕС? Невже він збирається заганяти уран ісламістам і наркобаронам?

Їм же ж, оцим, капіталістичним бюрократам невтямки, що йшлося не про країни третього світу, а про "треті країни".

А як пожвавився світ, довідавшись, що Україна планує готуватися до олімпійських ігор на Буковині! Себто після того, як світ переживе своє непідробне захоплення нашими дорогами, готелями і нашим незрівнянним сервісом на Євро-2012. Зате українську олімпійську команду зимових спортових ігор будуть представляти митники, податківці, прокурори, судді та просто бізнесмени, які і є основними відвідувачами буковельської Буковини і буковинської Буковелі. Інших спортсменів для зимової олімпіади у нас просто нема.

Окрім мрії про добробут України нашого президента вирізняє ще якесь специфічне ставлення до жінок. Та це й не дивно, бо з жінками у нас трохи не так, як в Європі чи Америці. Там за приниження жінки можна нажити собі неабиякого клопоту. Це тільки у нас Адам Мартинюк міг собі пожартувати: "Що ж, захистили тварин, захистимо і жінок", а Володимир Литвин заявити, що не сприймає своїх колег-жінок і вважає, що в політику йдуть "нещасні, обділені увагою і турботою". Дивно, що за такі вислови жодна регіональна дама не відповіла привселюдним ляпасом.

Навіть Ганна Герман, котра на ефірах з подиву дивною пристрастю боронить свою жіночість і повторює, як мантру "я жінка, я мати", теж не втрималася: "Найвища місія жінки — готувати обіди, щось там удома робити, берегти дім". І в чому ж проблема? Що заважало здійснити цю місію?

Таким чином президент оточив себе однодумцями. Тому не дивно, що жінок він бачить очима Ганці: "Те, що мені кажуть, що з жінкою марно сперечатися, — неправильно, я з цим не згодний. Я, насамперед, вважаю, що вона — прем'єр-міністр і повинна відповідати за кожне своє слово. А якщо вона жінка — то повинна йти на кухню і показувати там свої примхи".

Але, коли заходить мова про економіку, то президент уже делікатніше висловлюється, бачачи в ній примхливу жінку: "Економіка – це така чутлива жінка, до якої не можна підходити просто так, без розуму".

Але як підходити з розумом – не пояснив. Чи з квітами, цукерками і прелюдією, а чи з пляшкою шмурдяку без прелюдії? При чому шмурдяк тут не обов'язковий, якщо згадати минулий досвід.

А ще раніше президент сказав, що "економіка — це така жінка, яку треба пестити і любити". І знову не уточнив, наскільки регулярно і як довго. Витрачати час на пошуки ерогенних зон чи можна вкластися у звичних п'ять хвилин?

Нав'язливі асоціації економічних явищ винятково з жінками викликають тиху підозру, що щось тут у президента не клеїться. Його постійно мучить одна набридлива думка про невдоволену жінку. Ким була ця жінка – матір'ю, педіатром, сусідкою, продавцем морозива, прокурором чи піонервожатою?

У всякому випадку образ цієї жінки його переслідує. Адже мудрість про економіку випереджає інша премудрість, висловлена ще під час передвиборних баталій: "Ця криза, як-то кажуть, це така жінка... як сказати... яка потребує дуже великої уваги... Жінка — увесь час вона потребує великої уваги. А криза — це така особлива жінка, я сказав би так... І її треба зустрічати дуже добре — з квітами, знаєте, уважно... З нею потрібно поводитися з великою увагою і повагою..."

Хотів би я почути цей пасаж з уст президента російською. Щось на зразок: "Кризис – это ТАКОЙ мужик..."

На жаль, є ще у нас люди, які не цінять президентських мрій і ранять його чутливу душу. Депутатська група "За Україну!" відправила Януковичу поштою книги про найвідоміших диктаторів планети: Нерона, Беніто Муссоліні, Ніколає Чаушеску, Мао Цзедуна, Фіделя Кастро і т. д.

І тепер теплими літніми вечорами заколисуючий голос Ганці бринить біля вушка Гаранта, зачитуючи сторінку за сторінкою. А згодом, коли ми почуємо щось свіже і небуденне про Ніколіто Неронеску, Фіздуна Муссона і Кастрата Мао, то наберімось терпіння і не показуймо своєї ерудиції. Бо диктатура – це така жінка, яка теж потребує нашої уваги. Її треба пестити і любити, пестити і любити, пестити і любити...

_____________________________

Читайте також:

Інтелектуали світу в країні лохів

Дивовижно, наскільки гомосовєтікус заражений бацилою меншовартості і без орденів, медалей, а особливо без титулів не уявляє свого щасливого життя.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 14
Вибір редакції