Пир духа

Сергій Жадан
Що може об'єднати краще за "Мурку"? За всім цим виразно проглядає невитравний дух 90-х. Хай без червоних піджаків та пістолетів, проте з вічним блатняком як культурним методом.

Горбатый: Ладно, чёрт с вами! Банкуйте!

Промокашка: А на чёрной скамье, на скамье подсудимых, его доченька Нина и какой-то жиган, это было во вторник...

"Место встречи изменить нельзя"

Добре, що існує така річ як Інтернет. Дивитися їхні телеканали бажання давно не виникає, проте найцікавіше все одно застряє в мережі, так що годі повз нього пройти. Ось, скажімо, трапилося побачити дивовижні фото- та телекадри зі святкового випуску програми "Честь маю запросити" акордеоніста Яна Табачника.

Видовище, від якого захоплено ціпенієш. Фантастична нагода відчути культурну парадигму нової влади, шалена концентрація політичної та культурної еліти на один квадратний метр. Підозрюю, всі зацікавлені це бачили, тому немає особливого сенсу переповідати своїми словами про вокальні здібності Шуфрича, чи про виконання заступником генерального прокурора "Мурки".

Натомість, що іще спало на думку. Дивишся на них і розумієш, наскільки вони тепер на своєму місці. Адже саме цього вони, вочевидь, і прагнули, відсиджуючись в опозиції, збираючи за власний кошт протестні акції та йдучи на вибори, мов у останній бій. Слід сказати, бій цей завершився їхньою перемогою, тож хто заборонить їм тепер насолоджуватись життям, банкувати й фестивалити, хто зупинить їх у їхній нестримній любові до співу й танців? Ніхто, ясна річ. Дорослі, самовпевнені й повністю реалізовані чоловіки та жінки, з чіткими поглядами на життя та багатим життєвим досвідом – вони дозволяють собі тішитися в тісному колі однодумців та однопартійців, при цьому зовсім не проти, аби за їхньою скромною привабливістю спостерігала країна, якою вони сьогодні керують.

Що не кажи, за всім цим виразно й рельєфно проглядає стиль – неповторний стиль ранньої постсовкової номенклатури, невитравний дух 90-х. Хай без червоних піджаків та пістолетів, проте з тим-таки невмирущим Кобзоном, і тим-таки вічним блатняком як магістральним культурним методом. Зрозуміло, коли доводиться чути, що 90-ті повертаються, це викликає певний природній скепсис: мовляв, які 90-ті, яке повертаються, час неможливо повернути назад, все змінюється, перш за все – ми самі. Проте подивишся на їхні обличчя, послухаєш, що вони при цьому співають, і розумієш, що не так вже й легковажно звучать ці заяви про 90-ті, про роки, що б'ють у спину, мов запізніла морська хвиля, збиваючи з ніг і обдаючи тебе непереможним духом азарту й криміналу.

Ці, певні свого призначення депутати та депутатки, баяністи та футболісти, справді здатні зупинити час, ніби літерний потяг – в обхід усіх графіків та розкладів руху, саме в тому місці, де їм усім хочеться зупинитись. А зупинитися їм усім хотілося б саме тут – поруч із кумирами їхнього дитинства. Можна зрозуміти, що вони всі відчувають – адже варто було боротися й горіти, пробиватися крізь життєві завали й усувати з дороги конкурентів, аби врешті-решт вигризти собі місце під сонцем і опинитися за одним столом із Валерієм Леонтьєвим. Життя вдалося, можна підбивати перші підсумки та тривожно спрямовувати погляд у мерехтливе майбутнє, в якому, слід сподіватися, нічого не зміниться – ні музика, ні танці, ні загальний святковий настрій.

Можна за них лише порадіти, адже більшість із них справді знаходяться нині на вершині, переживаючи певний життєвий катарсис й уповні насолоджуючись гірко-солодким моментом тріумфу. Тим більше, ніхто ж не знає, як довго це буде тривати – адже стилістика 90-тих, якої вони так наполегливо дотримуються, це не лише швидкі блискавичні злети, а й не менш блискавичні падіння з кулею в черепі. Хоча навряд чи вони сьогодні про це думають, а тим більше – говорять. Тим більше, як зазначив Ян Табачник, коментуючи увесь цей апофеоз прихованих талантів, "іноді справді краще співати, ніж говорити. Адже музика об'єднує нас навіть тоді, коли мітингова риторика розколює".

Справді, що може об'єднати краще за "Мурку"? Особливо наших державотворців, про яких харківський губернатор Добкін свого часу, як завжди влучно, сказав: "Ми - нова формація чиновників, ми родом із Радянського Союзу, але ніколи там в номенклатурі не були". Але як би вам цього хотілося! – можна додати. Така ось культурна революція.

__________________________________________________________________________

Сергій Жадан (Фото Антона Пайсова)
ТСН.ua
Сергій Жадан
Читайте також:

Корпорація монстрів

Компанія тих, хто привітав батьку, доволі строката – тут тобі й Мєдвєдєв із патріархом Кирилом, Ху Цзіньтао з Каддафі, тут і король Саудівської Аравії, тепер ось і Віктор Федорович.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 28
Вибір редакції