Писючі маріонетки

УНІАН

Юрій Винничук

При цьому не гребують і підступними способами. Одного відомого поета наблизили до президента дуже просто: на його дружину заведено кримінальну справу щодо збанкрутілої кредитної спілки. Тому й дивуватися нема чого, що він змушений був поцілувати пантофлю Папі.

Інші два письменники Павло Мовчан та Володимир Яворівський, хоч ніде вголос за владу не агітували, але дуже обережні у своїх висловлюваннях з тієї самої причини. Кримінальні справи щодо „Просвіти" і Спілки письменників висять над їхніми головами і не дають спокійно спати. Тому-то Яворівський, який відбув уже два терміни Голови спілки, за будь-яку ціну намагається вскочити у третій, а для цього готовий на будь-які фальсифікації.

Віталій Коротич не був замішаний у кримінальних справах, але, живучи у Москві, мов на засланні, він чомусь вирішив демонструвати себе для України ще й „моральним авторитетом". Принаймні так його нам представляв Савік Шустер. Але про який моральний авторитет мова?

В заслугу Коротичу можна було б хіба поставити редагування "Огонька", а не його оригінальну творчість. Письменники, що належать до того ж покоління, Коротича зневажають і не можуть йому вибачити доносів, які він поширював про побратимів по перу. А зараз ми бачимо його пустопорожні, компліментарні і підлабузницькі бесіди з президентом. Слухати ці єлейні пашталакання гидко і смішно.

А днями поширилася новина про те, що Бориса Олійника збираються висувати на Нобелівську премію. Це у багатьох викликало сміх. Його поетичні твори залишилися на рівні старої совєтської школи, на Заході давно уже так ніхто не пише. Виняток Азія – Монголія, Північна Корея...

Але влада у своєму пристрасному освоюванні та пригодовуванні письменників дуже послідовна. Зробивши Б. Олійника головою з присудження Шевченківських премій, водночас розбурхала скандал з Марією Матіос.

Як тільки письменницю звільнили з Шевченківського комітету, причому незаконно, а вона подала до суду, то відразу ж і вигулькнув комуніст Цибенко і став розмахувати фалосом. Звичайно, не своїм, бо який там уже фалос, а пам'ятником перемоги, який за версією Марії схожий на фалос.

При чому письменниця навіть не уточнила, на чий. Так що Цибенко, який ледве чи й у руках тримав книжку Матіос, не мав начебто жодних особистих образ.

Але за кулісами стояла всюдисуща Ганця. Вона й спрямовувала усю кампанію. Марія суд виграла і поновилася на роботі, але Б. Олійник, як правовірний комуняка, з цим не погодився.

Який, запитаєте, розрахунок самої Ганці? А дуже простий: отримати за свою недолугу книжечку Шевченківську премію. Для цього й поставлено на Голову комітету комуністичного блазня.

Професор Інституту філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка Павло Рудяков, який вирішив висунути Бориса Олійника на Нобеля, заявив: "Наша ініціатива зумовлена тим, що творчість Бориса Олійника як поетичне, естетичне явище відповідає високим критеріям Нобелівської премії. Так само моральному кодексу Нобелівського лауреата, який негласно існує в Комітеті з присудження премії, відповідає і громадянська позиція Бориса Ілліча".

Так і хочеться додати: і лічно Бориса Ілліча. Мабуть, товариш Павло Рудяков і сам колишній комуніст. Тоді зрозуміло. Але, вочевидь, товариш мало петрає у сучасній зарубіжній літературі, коли думає, що Борис Олійник зможе колись цю премію отримати.

Мало того, що він не перекладений на провідні мови, то про громадянську позицію хоч і не заникуйся.

Варто лише Нобелівському комітету ознайомитися із „Поемою про Сталіна", аби викинути подання на Олійника до кошика. Поему наш поет опублікував не де-небудь, а у комуністичній російській газеті "Завтра" (№1, 2007), яку редагує комуніст-чорносотенець А. Проханов, називаючи Б. Олійника "нашим давним украинским другом и братом".

В поемі Герой України Б. Олійник з неабияким пієтетом зображає Сталіна і, між іншим, недвозначно натякає, що батьком його був не швець Джугашвілі, а наш український козак Перевальський (Пржевальський), чий портрет так разюче схожий на Сталіна.

І тут цікавим є такий факт. Янукович, коли ще був прем'єр-міністром у 2007 р. нагородивросійського поета і перекладача, відповідального секретаря газети "Завтра" Євгенія Нєфйодова Почесною грамотою Кабміну України - з врученням пам'ятної медалі, а також диплома з таким написом:

"За особистий вклад в зміцнення дружби і взаєморозуміння між народами України і Росії, активну популяризацію української літератури і мистецтва". І саме Нєфйодов переклавпоему Б. Олейника "В замкнутому колі", присвячену Сталіну.

Дивуватися Януковичу – тонкому цінителю поезій Ахметової і Чехова – марно. Але хтось йому міг би підказати, що нагороджувати людину, яка досі марить Союзом нєрушимим більш ніж дико. Адже це врешті решт зазіхання на нашу державність.

Сам Проханов – відомий «соловей Генштабу" часів Афганської війни, як назвав його правозахисник Леонід Плющ, один із "ідеологів" обох московських путчів, творець містичної ідеології 5-ої (майбутньої) Імперії, якапоєднує культ царів з культом останнього імператора, Сталіна.

До усіх регалій Б. Олійника варто згадати ще одну: у 2001 р. він отримав Шолохівську премію на з'їзді слов'янських народів. З чим його, "колегу", "співробітника" і "соратника", привітало те ж "Завтра", передрукувавши його слов'янсько-соборну промову про "международное закулисье", яке знищує і роз'єднує слов'янство, особливо його православну частину. І тут теж оригінальна паралель, адже плагіатор Шолохов і сам був червоно-коричневим чорносотенцем.

Цікавий і такий збіг: водночас із призначенням Б. Олійника головою Комітету з національної премії України імені Тараса Шевченка вийшла колективна книга Рижкова Н., Павлова В. й Олійника Б. "Иуда. Анатомия предательства Горбачева» (2010, "Эксмо"), де знову бачимо ностальгію за Совдепією, а Горбачова звинувачують у всіх смертних гріхах, приписуючи йому й контакти з дияволом і навіть у легендарній плямі на чолі вбачаючи знак диявола.

І саме отакого червоного динозавра підтримує влада. Мабуть, таки й справді на безриб'ї і пуголовок риба.

_____________________________________________________________________________

УНІАН

Юрій Винничук

Велика рогата худоба на шляху до Європи

За двадцять років незалежності інтелект влади спромігся лише на те, аби захистити якість масла, сиру і соків. Масло відділили від спреду, сир від сирного продукту, а соки від нектарину. Але ще років 20 доведеться чекати, щоб за підробку подруктів покарали.