Писючі маріонетки

Юрій Винничук© УНІАН
Погляди 3 листопада, 2011, 16:42 4877 16
Додати до обраного
Вочевидь, відчуваючи свою інтелектуальну імпотенцію, влада намагається перетягнути на свій бік бодай жменьку інтелектуалів.

Для цього організовуються фальсифіковані листи інтелігенції на підтримку невідомо яких реформ та залучення письменників до провладних ігор.

При цьому не гребують і підступними способами. Одного відомого поета наблизили до президента дуже просто: на його дружину заведено кримінальну справу щодо збанкрутілої кредитної спілки. Тому й дивуватися нема чого, що він змушений був поцілувати пантофлю Папі.

Інші два письменники Павло Мовчан та Володимир Яворівський, хоч ніде вголос за владу не агітували, але дуже обережні у своїх висловлюваннях з тієї самої причини. Кримінальні справи щодо „Просвіти" і Спілки письменників висять над їхніми головами і не дають спокійно спати. Тому-то Яворівський, який відбув уже два терміни Голови спілки, за будь-яку ціну намагається вскочити у третій, а для цього готовий на будь-які фальсифікації.

Віталій Коротич не був замішаний у кримінальних справах, але, живучи у Москві, мов на засланні, він чомусь вирішив демонструвати себе для України ще й „моральним авторитетом". Принаймні так його нам представляв Савік Шустер. Але про який моральний авторитет мова?

В заслугу Коротичу можна було б хіба поставити редагування "Огонька", а не його оригінальну творчість. Письменники, що належать до того ж покоління, Коротича зневажають і не можуть йому вибачити доносів, які він поширював про побратимів по перу. А зараз ми бачимо його пустопорожні, компліментарні і підлабузницькі бесіди з президентом. Слухати ці єлейні пашталакання гидко і смішно.

А днями поширилася новина про те, що Бориса Олійника збираються висувати на Нобелівську премію. Це у багатьох викликало сміх. Його поетичні твори залишилися на рівні старої совєтської школи, на Заході давно уже так ніхто не пише. Виняток Азія – Монголія, Північна Корея...

Але влада у своєму пристрасному освоюванні та пригодовуванні письменників дуже послідовна. Зробивши Б. Олійника головою з присудження Шевченківських премій, водночас розбурхала скандал з Марією Матіос.

Як тільки письменницю звільнили з Шевченківського комітету, причому незаконно, а вона подала до суду, то відразу ж і вигулькнув комуніст Цибенко і став розмахувати фалосом. Звичайно, не своїм, бо який там уже фалос, а пам'ятником перемоги, який за версією Марії схожий на фалос.

При чому письменниця навіть не уточнила, на чий. Так що Цибенко, який ледве чи й у руках тримав книжку Матіос, не мав начебто жодних особистих образ.

Але за кулісами стояла всюдисуща Ганця. Вона й спрямовувала усю кампанію. Марія суд виграла і поновилася на роботі, але Б. Олійник, як правовірний комуняка, з цим не погодився.

Який, запитаєте, розрахунок самої Ганці? А дуже простий: отримати за свою недолугу книжечку Шевченківську премію. Для цього й поставлено на Голову комітету комуністичного блазня.

Професор Інституту філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка Павло Рудяков, який вирішив висунути Бориса Олійника на Нобеля, заявив: "Наша ініціатива зумовлена тим, що творчість Бориса Олійника як поетичне, естетичне явище відповідає високим критеріям Нобелівської премії. Так само моральному кодексу Нобелівського лауреата, який негласно існує в Комітеті з присудження премії, відповідає і громадянська позиція Бориса Ілліча".

Так і хочеться додати: і лічно Бориса Ілліча. Мабуть, товариш Павло Рудяков і сам колишній комуніст. Тоді зрозуміло. Але, вочевидь, товариш мало петрає у сучасній зарубіжній літературі, коли думає, що Борис Олійник зможе колись цю премію отримати.

Мало того, що він не перекладений на провідні мови, то про громадянську позицію хоч і не заникуйся.

Варто лише Нобелівському комітету ознайомитися із „Поемою про Сталіна", аби викинути подання на Олійника до кошика. Поему наш поет опублікував не де-небудь, а у комуністичній російській газеті "Завтра" (№1, 2007), яку редагує комуніст-чорносотенець А. Проханов, називаючи Б. Олійника "нашим давним украинским другом и братом".

В поемі Герой України Б. Олійник з неабияким пієтетом зображає Сталіна і, між іншим, недвозначно натякає, що батьком його був не швець Джугашвілі, а наш український козак Перевальський (Пржевальський), чий портрет так разюче схожий на Сталіна.

І тут цікавим є такий факт. Янукович, коли ще був прем'єр-міністром у 2007 р. нагородивросійського поета і перекладача, відповідального секретаря газети "Завтра" Євгенія Нєфйодова Почесною грамотою Кабміну України - з врученням пам'ятної медалі, а також диплома з таким написом:

"За особистий вклад в зміцнення дружби і взаєморозуміння між народами України і Росії, активну популяризацію української літератури і мистецтва". І саме Нєфйодов переклавпоему Б. Олейника "В замкнутому колі", присвячену Сталіну.

Дивуватися Януковичу – тонкому цінителю поезій Ахметової і Чехова – марно. Але хтось йому міг би підказати, що нагороджувати людину, яка досі марить Союзом нєрушимим більш ніж дико. Адже це врешті решт зазіхання на нашу державність.

Сам Проханов – відомий «соловей Генштабу" часів Афганської війни, як назвав його правозахисник Леонід Плющ, один із "ідеологів" обох московських путчів, творець містичної ідеології 5-ої (майбутньої) Імперії, якапоєднує культ царів з культом останнього імператора, Сталіна.

До усіх регалій Б. Олійника варто згадати ще одну: у 2001 р. він отримав Шолохівську премію на з'їзді слов'янських народів. З чим його, "колегу", "співробітника" і "соратника", привітало те ж "Завтра", передрукувавши його слов'янсько-соборну промову про "международное закулисье", яке знищує і роз'єднує слов'янство, особливо його православну частину. І тут теж оригінальна паралель, адже плагіатор Шолохов і сам був червоно-коричневим чорносотенцем.

Цікавий і такий збіг: водночас із призначенням Б. Олійника головою Комітету з національної премії України імені Тараса Шевченка вийшла колективна книга Рижкова Н., Павлова В. й Олійника Б. "Иуда. Анатомия предательства Горбачева» (2010, "Эксмо"), де знову бачимо ностальгію за Совдепією, а Горбачова звинувачують у всіх смертних гріхах, приписуючи йому й контакти з дияволом і навіть у легендарній плямі на чолі вбачаючи знак диявола.

І саме отакого червоного динозавра підтримує влада. Мабуть, таки й справді на безриб'ї і пуголовок риба.

_____________________________________________________________________________

Читайте також:

Велика рогата худоба на шляху до Європи

За двадцять років незалежності інтелект влади спромігся лише на те, аби захистити якість масла, сиру і соків. Масло відділили від спреду, сир від сирного продукту, а соки від нектарину. Але ще років 20 доведеться чекати, щоб за підробку подруктів покарали.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 3 листопада, 2011, 16:42 4877 16
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 16
Вибір редакції