Півстолітній Олександр

Поетові і драматургові, прозаїкові і перекладачеві Олександрові Ірванцеві 24 січня виповнилося 50 років.

Таки не віриться – одному з моїх найближчих друзів, поетові і драматургові, прозаїкові і перекладачеві, Підскарбієві таємного поетичного ордена Бу-Ба-Бу Сашкові Ірванцеві сьогодні виповнюється 50. Рівно 26 років тому ми з ним уперше перетнулися на ірпінському семінарі молодих поетів. Тоді ж, 24 січня 1985 року, я вперше потрапив до нього на день народження. Сашко був абсолютним улюбленцем того семінару, він сипав навсібіч спалахами, іскрами та експромтами, а коли я перед обговоренням прочитав його вірші, то вмить відчув неймовірну притягальну силу абсолютної зірки.

З того часу ми жили щасливо і довго. Аж поки не опинилися там, де ми є тепер. Тож вітаючи Олександра Васильовича Ірванця з його, як заведено висловлюватись у старших товаришів, "полуднем віку", я хочу звернутися до нього у перевіреній віками формі дружнього посланія, а частково і подражанія:

Любий друже Олександре!
Півстоліття тому в мандри
ти пустився білим світом –
тож прийми мене з привітом.
До твойого ювілею
ці рядки натхненно склею.

Нам з тобою, любий друже,
і щастило, і не дуже,
хоч усе-таки щастило
більше – і тому зростило
Провидіння з нас поетів,
дарувавши смак до злетів
і провівши через різні
дні по жизні та отчизні.

День за днем і рік за роком,
трохи буром, трохи боком,
через піки та безодні
добрели ми до сьогодні.
Олександре, чесне слово –
не було ще так ху… чудово.

Помаранчева руїна
вся позаду. А Вкраїна
вся зітхнула, завсміхалась –
і взялась долати хаос.
І тепер ми добре знаєм:
з Казахстаном та Китаєм
наше місце коло Раші,
бульбашів і бумбарашів.
Шлях в Європу з п'єдесталів
знову вказує нам Сталін.

Знов тече вода із крана
і загоюється рана –
хліб і газ, і пісня в хаті.
Помаранчі волохаті
вже не сняться і в кошмарах,
бо усі сидять на нарах.
Чи лежать? Яка різниця!
Головне – що вже не сниться!
Діти знов пішли до школи,
влада сильна як ніколи.

Відновилось постачання!
Телебачення! Навчання!
І розірвані зв'язки
позростались, і шапки
знов на головах у всіх,
з кого познімали їх.
Знов завозять маргарин
в Україну для тварин.

Пшонка є і є тушонка,
і згущонка, і пальонка.
І підвищується попит,
і ніхто уже на допит
нас не тягне, про арешти
й не почуєш, не знайдеш ти
жодних натяків, дотичних
до репресій політичних –
хоч старався б ти чимдуж би.
Знову наЧеКу спецслужби.

Українці ж, владі раді,
знов живуть, як в шоколаді –
не в лайні! А в шоколаді!
Бо при цій стабільній владі
все спокійно, як в Багдаді.

Слово є таке – "стабільність",
що римується з "дебільність".
Перепрошую – з "де бідність?"!
Бідність миттю подолавши,
ми крокуємо назавше
в топ-двадцятки та десятки
(так солдати йдуть на б…ки).
От якби ще свідоміти
перестали нахабніти!
Та нічого! Українці
ще розмажуть їх по стінці.

А як ні – то українки
ще поставлять їх до стінки.

Мій найкращий друже Сашо!
Радість нашо, гордість нашо!
У який знаменний час
позакидувало нас!
Тож і далі йди по жизні
і складай пісні вітчизні –
президентам і прем'єрам,
прокурорам і тер'єрам.
І живи ще довго, брате,
щоби нам не святкувати
твій наступний ювілей
у країні без людей.

____________________________________________________________________________

Читайте також:

Бенкетні канти злих часів

Який народ – такі й пісні. Може, років так через триста цю їхню "Мурку" так само називатимуть українською традиційною музикою, захоплюватимуться її вишуканою мелодикою?

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: