Вибір Редакції
Юрій Винничук
Юрій Винничук

Плачі за втраченим коренем

Україна, 29 січня 2013, 14:50 Друкувати

В інтернеті з'явився блог, підписаний urb-a, "Почему украинцы не любят русских?" Написано цей текст російською і більшість відгуків та коментарів до нього теж російською. Але усі вони підтримують автора блогу.

А це свідчить про те, що російськомовний українець не обов'язково мусить бути прихильником діючої влади та прихвоснів Москви.

Автор блогу вирішив пояснити росіянам, чому їх не люблять українці: "А собственно чего вы хотели? Вы продаёте нам свой вонючий газ по самой высокой цене в Европе, а после этого удивляетесь, что украинцы матерят вас везде и всюду?.. И ладно, если бы всё дело было в газе.

Но ведь ваши кремлёвские поцыки еб.. мозги Украине не столько за газ, сколько во всём, что касается наших внутренних дел. Взять хотя бы язык. Ну, какое ваше собачье дело, на каком языке говорят в Украине? Чего-чего? Вы хотите, чтобы этнические россияне, проживающие в Украине, пользовались своим родным языком? Да ну! А вы предоставили такую возможность для этнических украинцев, живущих в России?..

А история? Какое ваше собачье дело, кто наши национальные герои? Наши герои, по крайней мере, воевали главным образом с оккупантами, а не с собственным народом. И почему вы постоянно упрекаете нас в том, что мы проводим антироссийскую политику, прославляя тех, кто сражался против Москвы?

Мы когда-нибудь обвиняли вас в том, что Россия проводит антиукраинскую политику, прославляя Пидора Первого, который вырезал Батурин и разрушил Запорожскую Сечь, или прославляя бл*дину Екатерину, которая ликвидировала Гетманщину, повторно разрушила Сечь и ввела в Украине крепостное право?"

Аргументи автора блогу вибудувані цілком грамотно, хоч і з матюками. Ну, такий стиль. Хоча мені теж інколи хочеться якесь міцне слівце вжити, пишучи про наші братні стосунки. Особливо, коли намагатися порівняти кількість антиукраїнських книжок, виданих у Росії, з кількістю антиросійських книжок, яка видана в Україні.

Фактично окрім книг В. Бєлінського ("Країна Моксель"), М. Штепи ("Московство") та перевиданих довоєнних творів Ю. Липи і Д. Донцова в Україні більше нічого неприємного для Росії у продажу нема. Хіба що зарахувати до сюди ще й книги про УПА. Натомість в Росії існує уже ціла бібліотека антиукраїнських книжок.

Досить прогулятися по Петрівці у Києві, аби побачити усе те розмаїття, яке рясніє на наших незалежних книжкових ятках! Тут тобі і секси, і гороскопи, і зцілювання, і антиєврейські трактати. Певна група ідіотів чекає нових вісток із Космосу.

Боги і пророки "Всєлєнной" час від часу передають їм свої повчання. Яким саме чином передають – невідомо, хоча я й намагався знайти у тих книгах бодай якийсь натяк. Очевидно, це становить таємницю видавництва, котре їх хутенько публікує, і ті, хто прагне в час Великої Катастрофи врятуватися, усе це справно вивчають, чистять свої чакри, бурмочуть мантри і лаштуються жити вічно. Благо, що пенсію справно виплачуть.

Гадаю, для таких людей існують спеціальні заклади, де вістки з Космосу приймати найзручніше. Там таки я б іще примістив авторів книг про прадавню "Русь". Беру в лапки, бо не йдеться про справжню Русь, а про якусь лише їм відому.

Один з авторів видав уже кілька книг, у яких доводить, що Атлантида – це Гіперборея, а Гіперборея – це Північна Росія. І дарма, що в часи цивілізованої і міфічної Атлантиди у тій Гіпербореї люди в шкурах на мамонтів полювали. Це все пусте. Головне – крута національна доктрина, відсутність якої почала росіянам дошкуляти із втратою України.

Та не всі такі песимісти, щоб кинутися шукати своїх коренів поза Руссю. Є окремі ентузіасти, що не відступилися ще від Малоросії і так просто її не здадуть. А тому й з'являють видання, в яких автори намагаються довести всю штучність такого феномену як Україна. Привертає увагу той факт, що серед оцих викінчених шовінюг трапляються й наші питомі хахли.

Ну, от скажімо, книгу в червоній палітурці "Украина – это Русь" (Санктпетербург, 2000) упорядкував Михайло Туниця, народжений у Сваляві, а по війні – мешканець Америки. Або Андрей Дикий, чия "Неизвращенная история Украины-Руси" спочатку була видана на Заході ще в 1960-тих роках. Якийсь Русин нашкрябав "Второе нашествие яничар", Александр Север написав книжку "Русско-украинские войны" (2009) і т. д.

Усіх "скарбів" російської політичної думки й не перечислиш. Одні автори вже шукають коренів "неизвращенной Руси" на тамтому світі, а дехто ще топче ряст. Ще їх незалежність України турбує.

"Все великороссы прекрасно знают, что Малороссия, или "Украина" от Карпат до Кавказа с плодородным черноземом, с богатым Донецким бассейном, с плотным нселением и выходом в Черное море великолепно может существовать как самостоятельное государство без Великороссии, но что последняя, загнанная в Сибирь и тундры, отрезанная от Черного моря и прижатая к берегам Ледовитого океана, не может обойтись без Малороссии", – цілком слушно пише один такий мислитель, доходячи висновку, що протягом усього існування російський народ ніяк не може забути про те, що він заселяв спочатку саме той простір, який зараз називається Україною.

"Упорная, настойчивая разлагающая работа украинских сепаратистов над выработкой "украинского" языка достигла некоторых результатов благодаря широкой и щедрой поддержке всех врагов национального единства русского народа... Украинский язык уже как-то (!) составлен, на нем пишут разные произведения литературного и научного характера и переподают его в школах...

С полной уверенностью можно предвидеть, что с прекращением насильственных мер украинизация сама собой остановится и отпадет, как сыпь после выздоровления от заразной болезни", – пророкує другий автор.

"И вполне законный, логичный и простой ответ на это недоумение может быть только один – украинской национальности и, следовательно, украинского народа как такового в природе не существует. Есть русский народ, живущий на необозримых русских просторах, включая и Украину, который желает жить мирно и дружно в едином госдарстве...

Но существует "украинская" выдумка, эксплатируемая небольшой группой людей, одни из которых верят в нее как в действительность, а другие расчетливо пользуются ею в своих личных и политических целях.

Как всякая выдумка, особенно политическая, так и "украинская", оказывается мертворожденным плодом оторванной от народа небольшой групы людей, и несмотря на наукоподобную маску исторического и лингвистического характера, под которой хотят ее скрыть, она не может обмануть трезвую народную мудрость", – вістить третій.

Що це, як не свідчення меншовартості? З Україною ми – Росія, а без України – уже невідомо хто? Україна, як цвях у чоботі – муляє і муляє.

Джохар Дудаєв колись згадував свою службу в авіації, де у нього були чудові дружні стосунки з росіянами, але щойно мова заходила про якусь більшу автономію для Чечні – все, їх відразу клинило, вони вибухали, і товариські стосунки руйнувалися.

Тобто з росіянином можна гарно посидіти, випити і закусити, але не дай Боже торкатися уразливих тем. А найуразливішою темою і досі залишається одна: братній ми чи не братній народ; один у нас корінь чи не один.

Комуністи і регіонали переконані, що корінь один. Бо так і батька Путін каже. Він по коренях спец. Хоча з тим єдиним коренем трохи кумедно виглядає, бо ми як сиділи, так і сидимо на своєму корені і ніколи від нього не відривалися. Аж раптом з'явилися бажаючі підселитися і організувати комуналку. Хоча ми оголошень "Здаємо квартиру і спільний корінь" не вивішували.

Росіяни після стількох сторіч великоросійської пропаганди, яка забивала їм мізки про "вєлікую Русь", ніяк не можуть отямитися. І як же ж оце діткам пояснювати, чому "Владімір Красноє Солнишко" опинився "в чужом краю"? І чому Ілля Муромець похований у Києві? І як йому вдалося за п'ять годин прибути до Києва, їдучи з Мурома? То, може, це не той Муром, що на Півночі Росії, а той Муром, що на Чернігівщині?

Тому цілком зрозуміло, що з'являються оті історико-фантастичні книжки, які розповідають про древність російського народу і міфічну Гіперборею. Бо дуже вже хочеться бути древнім, навіть з втраченим коренем.

Юрій Винничук

Читайте також:
Теги: Винничук
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter