Побачити "Уемблі" – і не померти

Воронін, Мілевський і Тимощук готові до бою© ФФУ
Ніхто, навіть божевільний у рожевих окулярах, не вимагатиме від України обов’язково перемогти на "Уемблі". Передовсім тому, що навіть для затятих футбольних знавців-максималістів є величини об’єктивного ґатунку, історично зведені в ранг істини.

Збірна Англії – один із постійно діючих беззаперечних європейських фаворитів. Тільки це визначення уже може слугувати догмою. Грати проти таких фаворитів Україна незалежного розливу не вміє. Зовсім не вміє. Навіть у часи своїх змагальних та емоційних піків. Згадайте збірні часів Сабо, Лобановського і навіть Блохіна: жодної перемоги над сильними світу цього (в контексті футбольному) днем із вогнем не знайдемо. Радше навпаки – закономірні і безвольні поразки від німців, іспанців, італійців, тих же англійців...

Нині ж синьо-жовта національна команда далеко до свого піку. Причому далека не стільки з точки зору якогось локального функціонального підтексту, а через значно глобальніші проблеми – зміну поколінь. Шевченко та його колеги-партнери якось непомітно сходять у затінок. На перші ролі претендують їхні вчорашні дублери. А дехто із "вчорашніх" донедавна не дотягував і до статусу лави запасних національної команди. Тобто, якщо називати речі своїми іменами, на даний момент футболки збірної України одягають не найсильніші, а кращі з гірших. І це не їхня провина. Це радше наша біда. Яка, окрім усього іншого, не дозволяє одягати рожеві окуляри.

Тому, даруйте за тривалий вступ, ми не можемо, на відміну від радянських часів, щоразу вимагати від національної команди максимуму. Бо для максимуму конче потрібна можливість кадрового і тактичного маневру. Жодної із цих можливостей у головного тренера нашої команди немає за визначенням.

Тому саме по куценькій одежині ми останнім часом звикли протягувати ніжки. І рівняти себе не на "гігантів думки", а в ліпшому випадку – на пестунчиків долі.

Однак і в цьому маємо шукати переваги. Особливо якщо врахувати, що шукати більше ніде.

У нас обмаль дійсно класних виконавців, бракує тактичних варіацій, із технікою ми давно не товаришуємо, - отже, маємо "бити" на щось інше. Так, можна й на жалість, але облишмо цей компонент насамкінець. Бо доки не почалася гра, доти живе надія. Бо ще є дисципліна, контроль м’яча, контратакувальна складова, фізична готовність. Усе це в колективі Михайличенка є. І якщо Блохін передав Лесику зі збірною хоча б частину свого фарту, певен, на "Уемблі" нашим хлопцям є що ловити.

Себто, якщо вони апріорі не можуть стрибнути вище чужої голови – просто тому, що суперники вищі зростом – то використати свої козирі вони просто повинні. Як кажуть, роби те, що маєш, і нехай буде те, що буде.

Отже, що має робити наша збірна у Лондоні?

Як на мене, це питання настільки просте, наскільки й риторичне. Не дати розвернутися півоборонцям команди Капелло – і це вже майже половина успіху. А решта складових – виключити з гри Руні і постійно турбувати воротаря (хто б не одяг светр із першим номером). Складно? Аякже! Але якщо ми хочемо переписати історію, без перемог над сильними світу цього ніяк не обійтися.

Так от, найсильнішою ланкою збірної "трьох левів" вважається півзахист. Це твердження настільки безапеляційне, як і те, що тренує англійців один із славетних тактиків. Тобто, зіграти успішно із цією командою можна лише в тому випадку, якщо її середню ланку вдасться, даруйте за гучний термін, нейтралізувати. Як її можна нейтралізувати, якщо там грає сам Джеррард? З цього приводу (на моє скромне переконання) у Михайличенка є всього два варіанти. Перший – максимально наситити кваліфікованими футболістами середину поля, задіявши одразу двох хвилерізів. І другий – задіяти одразу двох хвилерізів, при цьому максимально наситивши кваліфікованими виконавцями середину поля. Тобто, не вмер Данило, так болячка задавила. Але й у цьому є свої плюси: в усякому разі, нашому тренерському штабу не варто сушити голову над складними ребусами. Бо альтернатива буває лише там, де є вибір. У нас його останнім часом немає. Тому функції першого руйнівника виконуватиме Тимощук. Другого – найвірогідніше Левченко. Чомусь мені здається, що Олексій світ Олександрович не ризикне в пару до капітану "Зеніту" ставити когось із харків’ян – Валяєва чи Слюсаря. Тут наш тренер піде шляхом найменшого супротиву – гравці "Металіста" не мають бодай мінімального досвіду гри на цьому рівні, та й ефективні вони передовсім у парі. Тому Левченко. Коло замкнулося.

Хоча є невеличке "але". Особисто мені здається, що на цій позиції, поруч із Тимощуком, найорганічніший вигляд мав би Михалик. Динамівець у розділі "бійцівські якості" навряд чи поступиться пітерцеві. Якщо не сказати більше. Проте в такому разі доведеться рвати по живому зв’язку центральних оборонців Михалик – Чигринський, задовольняючись дуетом Чигринський – Кучер або Чигринський – Русол. Консерватор Михайличенко на такі радикальні кроки навряд чи піде. Надто великий ризик, це по-перше. А по-друге, лише зв’язка Чигринський – Михалик може сподіватися на позитивний підсумок протистояння проти Руні та Крауча (якщо останнього таки зможуть поставити на ноги після "товарняку" зі словаками).

Відтак методом "втику" ми визначили пару опорників та дует центральних оборонців.

Далі, за логікою, обов’язкове місце в центрі поля має зайняти "маленький гадьониш" Алієв. Саме так - за логікою, тому що зазвичай не надто обтяжений руйнівними функціями динамівець потрібний Михайличенку не стільки як диспетчер, скільки як майстер дальніх ударів. Недаремно ж, подейкують, наша команда на тренуваннях постійно відпрацьовує саме стандарти. А при нинішніх стандартах Алієв – незамінна бойова одиниця. Крім того, хтось таки повинен турбувати англійського воротаря. Який (повторюся – хто б їм не виявився) надійністю не відзначається.

Роль флангових півоборонців доведеться зіграти, вочевидь, Калиниченку та Ротаню. Є ще варіант відрядити на праве крило Вороніна. Проте досі ця схема не спрацьовувала.

За такого розкладу – п’ятеро гравців середини поля – на вістрі нападу місце буде лише одне. Прогнозую, що місце це займе Милевський. Динамівець зараз набрав непогану форму. Але не це головне, бо форма Вороніна як мінімум не гірша. Просто Артем все ж таки ліпше за Вороніна почувається і в глибині поля, і безпосередньо у власному штрафному майданчику, куди неодмінно потрібно буде відходити для блокування під час штрафних та кутових Террі чи Фердинанда (якщо Ріо вийде в основі). Простіше кажучи, Милевський у конкретному контексті – гравець ширшого діапазону. Воронін може й має вийти на заміну. В залежності від перебігу подій.

Ось така вийшла у нас схема гри. І ось такий зв’язався алгоритм дій. За цими контурами, Михалик та Чигринський мають щосили тримати Руні (а Ярмаш та орієнтовно Шевчук їм допомагати), Тимощук та Левченко повинні не дати розгулятися Джеррарду, а Алієв завдяки гарматному ударові раз по раз має нагадувати про себе англійському голкіперові. Решта синьо-жовтих, певна річ, також мають видавлювати із себе по краплях меншовартість.

Навіть Андрій Миколайович. Якщо йому довірять місце в основі.

Між тим Олексій Олександрович, безумовно, має свій план на гру. Було б дивно, якби він його не мав. На те він і головний. Тому якщо вдасться щось зробити, щось вдіяти, щось втнути, щось привезти, словом, згадати все, що потрібно саме в той чи інший момент – це буде передовсім його удача. А вже потім решти.

В інакшому разі претендувати на лідерство в групі, не кажучи вже про руйнацію історично зведених у ранг істин – так же безапеляційно, безнадійно, як і судді Зваричу вимагати статус персонального пенсіонера.

Але, за великим рахунком, пробачити можна все. Навіть поразку. Навіть велику поразку. Чого не можна пробачити ніколи – навіть не обтяженій футбольними звитягами нації – опущених рук своїх героїв. І їхніх опущених очей.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
  • Марчендрайзер Марчендрайзер 1 квітня, 12:08 Згоден 0 Не згоден 0 Статья полна штампов, автор к футболу имеет отношение "постльку поскольку", зато журналюга сгонял в Лондон. Вот и весь смысл данной статьи, почему? наверное он последний из редакции не был за бугром, а тут такой повод, он может крепкий сельскохозяйственник, или экономический обозреватель, а тут писать о футболе... відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції