Політична анатомія. Без шкіри. Без тіла. Без хребта?

Політична анатомія. Без шкіри. Без тіла. Без хребта?

Олексій Мустафін / Фото: Телекритика

Не дарма Герман казала, що у нас не вміють говорити президенту "ні". Коли навчаться - це будуть інші влада, опозиція, суспільство, інша "невишикувана" країна.

Про скасування політреформи оголосили в п'ятницю. Хоча новиною це вже не було. Рішення вітчизняного Конституційного суду вже півроку є цілком прозорими, хоча й не в західному розумінні цього слова. Формальне оголошення вердикту, однак, позбавило політиків відмовки "коментарів не буде, щоб це не розцінили як тиск на суд". Тепер коментувати доводилося.

За дивним збігом обставин "неновина" застала головних гравців вітчизняної політики в Криму на традиційній ялтинській зустрічі під егідою YES. Не було в Лівадії хіба що Тимошенко, але й вона була присутня так би мовити віртуально, бо в Інтернеті гуляла суперечлива інформація про те, що її чи то запрошували, чи то вона сама хотіла потрапити до колишньої царської резиденції на південному узбережжі.

Розмови про скасування реформи додавали двозначності навіть арт-антуражу конференції. Хьорстівський Святий Варфоломій, що знімав з себе живцем шкіру, нагадував про ентузіазм конституційних суддів, що скасували реформу, завдяки якій отримали свої мантії. Величезні триметрові стільці біля фасаду мимоволі викликали асоціації з повноваженнями, які отримав президент, якого обирали за зовсім іншою конституцією.

Щоправда в Януковича і членів його команди ці диспропорції не викликали жодної тривоги. Навпаки. Вони поводилися як іменинник, що знайшов у подарунковому пакеті омріяну іграшкову залізницю, яку батьки обіцяли йому кілька років поспіль. Нібито треба удавати, що подарунок несподіваний, але при цьому демонструвати, що таки домігся того, чого хотів.

Експерти, що гуляли Італійським подвір'ям, тим часом дивувалися безцеремонності нової влади, що таки "строит" Україну, не рахуючись ні з чим і ні з ким. Поза дужками залишалося питання, а з ким власне мала б рахуватися влада в країні, в якій жодна її дія не зустрічає серйозного суспільного спротиву. Тим більше в питанні політреформи, до дискредитації якої доклали руку усі, і біло-сині, і помаранчеві, і позбавлені жодного кольору. По черзі. І разом.

Врешті решт у політреформи не залишилося жодного справді помітного і водночас принципового захисника. Нинішні гучні заяви Тимошенко про ГКЧП і "макіївських маріонеток" є швидше свідченням її власної розгубленості, змішаної з ревнощами у стилі сакраментальної фрази з "Діамантової руки" - "хлопці, на його місці мав (мала) бути я!".

"Тому що послідовні" регіонали, звичайно, продемонстрували не менш вражаючий кульбіт із зміною позиції. В якому дивувала як категоричність вчорашніх заяв про неприпустимість скасування політреформи, так і сьогоднішня готовність виконати "доручення партії". Мимоволі згадувався анекдот, в якому старий дідуган зранку роздивлявся білявку, яка спала в його ліжку, і запитував: "Хіба можна настільки любити гроші?".

От тільки що треба любити людям, які доводили необхідність скасування змін, які вони вчора називали "тілом конституції"? Гроші? Навряд чи. Бо вони й так люди забезпечені, а позбавити їх цього статусу за "нового-старого" основного закону буде насправді легше. Владу? Теж ніби ні. Бо без недоторканого ще вчора "тіла" (яке вже нібито й не "тіло") влади побільшало зовсім не в них, а лише в однієї людини, яка по судах не ходила (не "царська", як кажуть, це справа).

Можна було б припустити, що в когось виникло непереборне бажання уникнути відповідальності, яка тепер разом із владою зосереджується на все тій же одній особі. Але відповідальність за саме рішення скасувати реформу розподіляється на набагато ширше коло осіб. І, до речі - на відміну від депутатів, що підтримали реформу у 2004-му, захищених статтею про те, що парламентарії не можуть бути покарані за своє голосування, - жоден з них не має імунітету.

Не дарма журналісти одразу нагадали про прикру історію, що трапилася з конституційним судом в Киргизстані. Тож швидше за все йдеться про банальну "відсутність хребта". Якою, як з'ясувалося страждає не лише українське суспільство, не лише опозиція, але й чільні представники партії влади. Врешті решт не дарма ж Ганна Герман казала, що у нас просто не вміють говорити президенту "ні". Коли навчаться - це буде інша влада, інша опозиція, інше суспільство, інша "невишикувана" країна.

У цій країні вочевидь знайдуться люди, здатні не лише заперечити, але й просто запитати у того ж таки президента. А навіщо? Для чого було створювати небезпечний прецедент, що загрожує правовим хаосом, коли конституцію змінює не парламент, а суд, до того ж "заднім числом", одномоментно, не залишаючи часу навіть на роздуми? Що таке надзвичайне допоможе президенту (і владі в цілому) зробити нові повноваження? Чи є взагалі хоч якійсь план дій, якому нібито заважала конституція в редакції 2004 року? І чи не перебільшують можливості президента за конституцією 1996-го?

Адже Кучмі, скажімо, їх було замало. Інакше б не влаштовував він сумнозвісний референдум, який став для нього початком кінця. Чи і цю конституцію ніхто виконувати не збирається? І рухатимуться напролом, використовуючи саме цей, штучно створений прецедент? І чи не буде результат неспівмірним витраченим зусиллям, що нависатимуть над ним як гулліверіські (чи то пак бробдінгнегівські) стільці перед Лівадійськом палацем? Власне це запитання таки пролунало. Але не від українця.

Найнеприємнішу новину для Януковича ввечері з тієї ж Ялти повідомив Олександр Квасневський. Якого називають одним з повитух реформи 2004 року. Під приємну музику, що долинала аж до місця прямого включення, колишній польський президент сказав, що "історичне" рішення українського Конституційного суду "насправді нічого не вирішує". Ані для країни, ані для самої української влади. Але цих слів Янукович вже не чув. Бо поїхав з Лівадії ще в обід. Як йому здавалося, переможцем.

Про скасування політреформи читайте також:

Политическая реформа: похороны под аплодисменты

Развилка для Януковича

Любовь и ястребы

Повʼязані теми:

Наступна публікація