Поразки наших перемог

Юрій Винничук© УНІАН
Росія, вочевидь, до цивілізованих країн не належить, бо не тільки протестує проти „недружніх” святкувань, але й вимагає переписати історію, узгодивши усі складні моменти.

Скрегіт зубовний пролунав з боку росіян, коли вони минулого року дізналися, що Президент постановив відсвяткувати у 2009-му Конотопську битву. Мовляв, це не по-дружньому та не по-сусідськи. В Європі, та й не тільки у Європі, це звична річ, бо нема таких сусідів, які б межи собою не човплися. А як доходило до війни, то звісно, що хтось перемагав, а хтось героїчно боронився. А тому святкування перемог частенько виливається у театралізоване дійство, у якому беруть участь і переможці й переможені. І якось англійцям глибоко начхати на усі святкування, які влаштовують шотландці чи ірландці, а хто бажає, то бере у тих забавах участь.

Так є в цивілізованих країнах. Невідомо, як у Зімбабве, але Росія, вочевидь, до цивілізованих країн не належить, бо не тільки протестує проти „недружніх” святкувань, але й вимагає переписати історію, узгодивши усі складні моменти. Це цікава забаганка. Аналогів її у світі нема. Дивно, що з такою пропозицією не звертаються наші кремлівські ліліпути до Польщі, Фінляндії або до країн Прибалтики.

Приводом для цих роздумів стала нова затія нашого Президента, який продовжує натхненно копирсатися в минулому. Але все якось так несміливо, пальчиком, хоча давно треба б кайлом і ломом. А він то там колупне, то там порицькає... як малюк у пісочниці. А оце розпорядився підготувати до 15 грудня перелік Днів українських військових перемог. І доручив це мозольне заняття не комусь одному, а цілому Інституту національної пам'яті. Де тут робота для цілого інституту, важко сказати. Я міг би той список за день скласти.

Але то ще не все. Кабінет міністрів має затвердити план заходів на 2010-2015 роки для святкування Днів слави української зброї. Тобто на усе наступне президентське правління. Хоча важко собі уявити, хто б іще окрім Ющенка заопікувався тими Днями слави.

Ні, я звісно не проти таких свят, але самі святкування на фоні тотальної російської пропаганди, яка виливається на нас з екрану телевізора, це тільки бездарне розтринькування коштів. Бо що ми можемо протиставити їхнім телесеріалам на військову тему? Театралізоване збіговисько?

Я недарма згадав про Конотоп. 350-річчя битви минуло влітку. Хтось чув про якісь особливі святкування? Якісь там ентузіасти у шароварах з'їхалися, кілька разів пальнули з гармати – і по всьому. Три хвилини у теленовинах. Вийшло так, як і завжди у нас виходить – багато галасу, а потім ве-е-еликий пшик. Чи не вийдуть таким самим пшиком і нові Дні слави? Мабуть, Ющенко, зваживши на те, як поставилися до його ідеї росіяни, вирішив тихо зійти з теми. Навіщо перед виборами зайві нерви? І от я собі пробую уявити: а що ж буде з іншими нашими перемогами над тими чи іншими сусідами?

Битву під Конотопом російські політики вважають єдиною (!!!) перемогою українців над ними. Проте це була не єдина наша перемога. У битві під Оршею 8 вересня 1514 року об’єднане литовсько-українське військо під проводом князя Костянтина Острозького вщент розбило московитів. Можна згадати також, як козаки з поляками та різними іншими найманцями взяли Москву. Або як січові стрільці розгромили під Мотовилівкою російських найманців гетьмана Скоропадського. Тобто, якщо Ющенко побоявся святкувати Конотоп, то й ці перемоги будуть зі списку викреслені.

А як бути із завойовницькими походами Олега та Святослава на греків і болгар? Греки, чого доброго, образяться і повиганяють наших заробітчан, а болгари відніматимуть візи. А як бути з походами галицьких князів та королів на поляків і ятвягів, тобто сучасних литовців? А наші славні битви з кримськими татарами! Скільки перемог один лише Іван Сірко здобув! А турки! Скільки разів козаки турків били, і околиці Стамбула палили! Тут теж треба тричі подумати. Турки оно вже одною ногою в Євросоюзі. А про Коліївщину краще й не згадувати. Тут уже єврейське лобі скаже своє „фе”. О-ой, біда, біда.

Що ж нам тоді святкувати? Мабуть, найкраще буде вибрати часи прадавні, коли ще нації не оформилися, і святкувати яку-небудь перемогу трипільців над готами чи русів над половцями і печенігами. Тут уже благодать. Ні тобі половців, ні тобі печенігів. Зате маємо одного трипільця.

Є, правда, ще один цікавий період нашої історії – так звана Визвольна війна українського народу проти польських загарбників. Так звана вона тому, що насправді то була війна громадянська, де борюкалися українці з українцями. Бо усі ті „польські” магнати були за походженням русинами, вони так і підписувалися: „gente rutenorum” – з роду русин. Усі гусари й драгуни набиралися теж з місцевих селян. Якщо хтось хоче подати цю Визвольну війну, як повстання проти шляхти, то й тут не все грає, бо шляхта була і по цей, і по той бік. Ба навіть православні і католики перемішалися. Православний шляхтич Яким Єрлич, який залишив записки про ті часи, переховувався від козаків у Печерській Лаврі.

Отже, якщо змінити назву цієї війни на Громадянську, то можна святкувати, не дратуючи поляків. Спочатку відсвяткувати перемогу козаків під Жовтими Водами та Пилявцями, а потім – перемогу магнатів над козаками під Берестечком. Аби нікому не було образливо. Хоча і тут не без заковики. На одному з шоу Савіка Шустера розпашілий від емоцій Червоненко заявив: „Перший голокост стався в Україні за часів Хмельницького!” Мовляв, побили тоді козаки євреїв неміряно. І ніхто ж йому не заперечив, що по-перше, то був не перший погром у світі і навіть не десятий, а по-друге, загинули тоді у першу чергу орендарі. Адже так звані „польські” магнати, засновуючи село, будували церкви, а не костели, а ключі від церкви, як і корчму, віддавали орендарям. А по-третє, у козацькому війську, навіть серед полковників, і євреї були. Але факт залишається фактом – і тут не дуже посвяткуєш. Принаймні ті, в чиїх руках наше телебачення, цього нізащо не допустять.

Таким чином Днями нашої слави стануть ті самі дні, які є днями слави для росіян. Включно із Полтавою. А що ж – серед переможців і козаки були!

_______________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Хожденія Юлі по муках

Юля – безперечний талант. Коли вона виступає, я їй вірю. От нічого не можу з собою зробити. Я вірю, і мені це подобається. Але потім все улягається і приходить здоровий глузд. І тоді починаєш усвідомлювати, що тебе мають за лоха.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 8
Вибір редакції