Прагматики

Роман Чайка
Грузія та Україна щодня віддаляються одна від одної. В Україні ставлять пам'ятник Сталіну. В Грузії тим часом приймають у першому читанні закон про люстрацію.

Було таке слово ГУАМ. І був такий період, коли ГУАМ, як певний політичний союз Грузії, України, Азербайджану та Молдови, розглядали як геополітичну противагу до неорадянських СНД та Євразес. Але нині це вже далека історія, у яку віриться не більше, ніж у Майдан-2004. У реальності - пришвидшений митний союз довкола Росії. Формується ЄЕП (Єдиний економічний простір) з яскраво вираженою москвоцентричною ідеєю.

Для неоімперіалістичного експерименту під назвою ЄЕП швидко зачищають будівельний майданчик. Інформаційна війна проти Лукашенка, покликана замінити його на нову кремлівську маріонетку, яка ніколи не виходитиме з-під контролю. Так, ніби вперше за останні 15 років Кремль розгледів у Луці "хрещеного бацька" білоруської диктатури?!

Війська РФ з Молдови виводити не будуть. Придністров'я ще відіграє важливу роль буфера і транзитера зброї та контрабанди. А ще – територія, де можна реалізувати історичне: "Отсель грозить мы будем НАТО". Флот в Україні окопався до 2042 року. Стратегічні активи української економіки переходять в сферу контролю Кремля ще швидше, ніж населення повертається в радянську ідеологічну та пропагандистську дійсність.

Грузію розчленовано. Азербайджан вже давно не демонструє жодного бажання побудови ринково-демократичного суспільства, на тлі біржових цін на нафту. ГУАМ знищено навіть на теоретичному рівні.

Київ так і не спробував стати самостійним регіональним гравцем. Учасники, а донедавна ще й союзники з ГУАМу, демонструють тепер відцентрові тенденції і рухаються часами у протилежних цивілізаційних та політичних напрямках. Якщо Україна пришвидшено крокує білоруським шляхом до Білокам'яної, то повоєнна Грузія стає найпривабливішою у кавказько-чорноморському регіоні і завершує десовєтизацію.

П'ять минулих років оспівування грузинсько-української дружби не стільки базувалося на кумівстві Ющенка-Саакашвілі, як на спільному прагненні громадян подолати радянську спадщину і вирватися з геополітичних обіймів Кремля. Очікування були високими. Обидва народи прагнули швидких змін. Розчарування і невдоволення зростало в обох країнах. Але гарячі і нетерпеливі грузини проявили чудеса терпіння. Саакашвілі проявив твердість і впертість, яка часами набирала авторитарних форм. Але їх реформи не потонули в порожньому говорінні на телекамеру.

Гасло Миколи Хвильового "Геть від Москви. Дайош Європу!" грузини майже реалізували на практиці. Дуже дорогою ціною – ціною скалічених доль і територій. Але їм вдалося. Стрімкість структурних реформ викликає захоплення навіть у ворогів режиму Саакашвілі, країна викликає захоплення в туристів, інвестиційний клімат і система ведення бізнесу в Грузії - схвалення у міжнародного бізнесу.

Немає сенсу нагадувати, як Україна по всіх показниках і рейтингах скотилася за ті роки у прірву корупції, боргову яму запозичень і випалену територію без свобод і прав. І цю канаву між Гондурасом та Нігерією - з одного боку, і Сьєрра-Леоне та Зімбабве - з іншого посів сам український народ зі своєю державою та владою. Далі лишень піратське Сомалі.

Грузія та Україна щодня віддаляються одна від одної. І не тому, що Янукович та Саакашвілі не стали кумами. В Україні, де немає родини, яка б не постраждала від Сталіна і його поплічників, стовбичить на землях запорозьких козаків пам'ятник Сталіну-Джугашвілі. А в Грузії тим часом у першому читанні приймають закон "Хартію свободи". Автор - опозиціонер до чинної влади Гія Тортладзе.

Згідно із законопроектом, на вищих державних посадах вже не зможуть працювати співробітники КДБ, лідери Комуністичної партії і Комсомолу, члени ЦК, секретарі районних та міських комітетів, голови ТБ Грузинської РСР. А поки комуністи Одещини під телеістерики депутата-комуніста Царькова готуються встановити ще один пам'ятник Сталіну, в грузинському місті Ткібулі його демонтували. Напередодні ліквідовано пам'ятник і в містечку Горі.

"Йосип Джугашвілі-Сталін був етнічним грузином, але він боровся проти незалежності Грузії, він служив не Грузії і не демократії, він був диктатором і тираном більшовицької імперії, організатором репресій мільйонів мешканців різних країн". Так вважає міністр культури Грузії Ніка Руруа.

"Я к памятнику Сталина цветы не понесу. Если говорить о фактах истории, то Сталин был вождем победившей армии... выигравшей Великую Отечественную войну. Поэтому его место в истории значимо и непоколебимо..." А це вже міністр освіти і науки сучасної України Табачник.

У Грузії законом буде передбачено "викорінення комуністичної чи фашистської символіки, культових будівель, пам'ятників, монументів, назв вулиць..." В Дніпропетровську тим часом встановлюють пам'ятник комсомольцям до 90-ї річниці ВЛКСМ.

Неорадянська пропаганда стала ідеологією нової української влади. Іншої вони не знають. І не можуть знати, оскільки були і є продуктом радянського агітпропу. Нікого в Україні не здивуєш тим, що наші президенти-міністри-депутати вийшли з совка, але совок ніколи не виходив із них.

За двадцять років кількість апологетів совкової міфології питомо не зменшується, хоча демографічні процеси старіння ніхто не зупиняв. Чому в совка соціальна база не зменшується, а можливо й збільшується виключно в Росії, Білорусі та Україні?

Найзапеклішими противниками нацизму стали покоління повоєнних німців, які провели денацифікацію. Грузини проводять десталінізацію і десовєтизацію. І лишень в Україні спроби десовєтизації зупиняють, одразу називають їх русофобією і печерним націоналізмом.

Суть сьогоднішньої неорадянської доктрини чітко озвучив комуніст і директор Інституту національної пам'яті Солдатенко: хто воював проти Радянського Союзу, не може бути героєм України. Тим часом одні наполегливо розкручують концепцію єдиного радянського народу – переможця, інші посилено тиражують маячню про крах якогось плану "галицької України". Вал пропаганди росте, як снігова лавина.

Чому українці так легко відмовляються від власної самобутності заради обіцяного соціального споживчого кошику? Чому так стійко радянські міфи захищають не лишень ті, хто був молодим в часи СРСР, але й ті, які ніколи не жили у тій системі?

Грузини в минулі роки були часто невдоволені владою чи ситуацією в Грузії. Виходили на протести. Вони перетерпіли лихоліття громадянської війни, голоду, відсутність електроенергії, економічну блокаду, прикордонні провокації, окупацію, сепаратизм, підкріплений російськими танками і чеченським спецназом.

Але крім економічних змін, не зупиняли й процеси очищення своєї країни від радянського спадку. Грузини, і освічені, і не зовсім, знають, або відчувають: економічні трансформації та десовєтизація взаємнопов'язані.

Україна – не Грузія, і ми – не грузини. Коли в Україні набирає темпів процес радянської реставрації, можливо, лишився останній шанс у кожного з нас знайти для себе раціональну відповідь на просте запитання: а що мені і моїм дітям дасть повернення усього цього неорадянського ідеологічного мотлоху?

Оскільки на виборах українці демонструють саме "раціонально-економічний" прагматичний підхід: обирають того, хто обіцяє більше грошей і продуктів, то й у цьому процесі треба застосувати тотожній "раціональний" ключ. Просте прагматичне запитання для справжнього українського прагматика: повернення неорадянського і подавлення усіх "антирадянських елементів" принесе покращення мого життя уже сьогодні?!

______________________________

Читайте також:

Усе тільки починається

У країні виник великий інформаційний каньйон взаємного нерозуміння усього, що діється. На одному боці прірви теле-нація, а на іншому - Інтернет-народ.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 28
Вибір редакції