Примара українського націоналізму

Юрій Винничук© УНІАН
ФСБ працює на совість. Чого не можна сказати про нашу СБУ. За моєї молодості КГБ знав усе, про що ми розмовляли на кухні, а сьогодні СБУ не бачить навіть того, на що увагу звертає преса.

29 січня 2009 р. президент Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдєв заявив: «В ряде соседних государств сохранялась нестабильная социально-политическая обстановка, не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи».

Відомий російський журналіст, редактор газети «Завтра» Алєксандр Проханов, друг Путіна, заявив: «Мы добились вот этого кризиса на Украине». А першорядне завдання, яке він сьогодні бачить - це «нейтрализовать Ющенко».

Що ж, ФСБ працює на совість. Чого не можна сказати про нашу СБУ. За моєї молодості КГБ знав усе, про що ми розмовляли на кухні, а сьогодні СБУ не бачить навіть того, на що увагу звертає преса. Десятки газет по всій Україні займаються оббріхуванням усього, що може у якійсь мірі зашкодити російсько-українському єднанню, вдаючись до відвертої фальсифікації. Так „Газета 2000” опублікувала фото польських дітей, обмотаних колючим дротом, представляючи їх жертвами УПА. Правда, діти ці якось дивно виглядали, надто бідно вбрані й зарослі, як цигани.

Але от бульбашка луснула. Польська газета «Rzeczpospolita» нарешті з'ясувала, звідки насправді походить фотографія. Вперше це страхіття приписав українцям у 1992 р. вроцлавський журнал «Na rubieży», твердячи, що тут зображені польські діти, замордовані підрозділом УПА в селі Козові на Тернопільщині. Звідси сенсація поширилася на книжки, присвячені воєнним подіям. Політики і журналісти, історики і письменники з радісним піднесенням використовували ефектну ілюстрацію українських звірств. Правда, при цьому бурхлива уява авторів публікацій та книг зашкалювала і вони додавали все нові й нові подробиці походження фотографії. Проникла вона і в інтернет, де так само обросла легендами, які заперечують одна одну. І саме цю фотографію взяв за основу польський скульптор, працюючи над пам’ятником жертвам УПА.

Але, як виявила «Rzeczpospolita», українці до неї мають такий самий стосунок, як китайці до Ейфелевої вежі. Фотку зроблено не у 1943 р., а в 1923-му. І саме тоді її вперше опублікувала тогочасна преса. Отже, сенсація ще й тим цікава, що фотографія не тільки не стосується українців, але й не стосується поляків.

На фото – циганські діти, які стали жертвами побутового злочину. І фотографій з цієї події є кілька. Причому те, що скидається на колючий дріт, насправді згини на самій фотографії, бо на інших знімках нічого навіть схожого нема. «Сталося це в ніч на 12 грудня 1923 р., – пише газета. – Чотири жертви – циганські діти, яких убила їхня божевільна мати. Цю подію детально описано у публікаціях із судової медицини 1928 р. та в тогочасній пресі».

Найцікавіше, що скульптор після того, як розвіявся міф довкола фальшивки, навіть не збирається вносити якісь зміни до проекту свого пам’ятника. Марно також чекати вибачення від брехливої газети «2000». Але у той час, як поляки бодай мають совість, щоб самим викрити фальшивку, ФСБ і проросійська преса до цього ніколи не опускаються.

Одна з найпопулярніших тем, над якими посилено працює ФСБ, це причетність українських націоналістів до єврейських погромів та голокосту. Першою жертвою тривалий час був Петлюра. І дарма, що ідеолог сіонізму і політичний діяч Володимир Жаботинський усе це заперечив у нью-йоркському The Jewish Morning Journal: „Hi Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду ніколи не були тими, як їх називають, "погромниками".

То й що? 28 травня 2009 р. російський сенатор і голова «Всемирного конгресса русскоязычного еврейства» Боріс Шпіґєль, зустрівшись з прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаніягу, застеріг: в Україні «відроджують старих національних героїв», що чинили злочини проти євреїв, і «переписують історію, вибілюючи цих людей». І при цьому назвав Симона Петлюру.

Антисемітизм намагалися приписати Ющенкові, витягнувши фальшивку про його батька, який буцімто був табірним поліцаєм. Булька теж луснула. Але привид українського неонанацизму „являющийся квазиофициальной идеологией «оранжевого» режима Ющенко” пішов гуляти по російських і українських проросійських ЗМІ.

Нещодавно „главный раввин России Берл Лазар выразил глубокую озабоченность в связи с возрождением нацизма на Украине и в Прибалтике. Он рассказал о присуждении награды героя Украины палачу СС Шухевичу. Главный раввин подчеркнул, что следует предотвратить вступление Украины в ЕС и иные международные организации, он призвал гостей воспользоваться своими связями и своим авторитетом в борьбе с реставрацией нацизма”. Постійний представник Російської Федерації при ООН Віталій Чуркін на прес-конференції 28 жовтня 2008 р. сказав: „Президент Украины в приказе о награждении назвал героем одного из одиозных членов украинского нацистского движения господина Шухевича, который был нацистом... Вы припоминаете, что на территории Киева были убиты тысячи евреев? Большинство из этих людей, которые убивали евреев в Бабьем Яру, были украинские нацисты».

Роман Шухевич – зараз найпопулярніший герой російських фальшивок. Не втомлюються сипати на нього громи і наші депутати. Один заявляє, що Шухевич був «капітаном СС», хоча такого звання взагалі не існувало, другий – що був «оберштурмфюрером», хоча до «СС» приймали лише арійців, третій – що Роман Шухевич отримав військову нагороду з рук Гітлера, хоча Шухевич ніколи не отримав жодної німецької нагороди і це підтвердили німецькі архіви. Але ФСБ продовжує працювати у поті чола. Про українських націоналістів невтомно глаголить російське телебачення. Про загрозу націоналізму пише й наша преса.

Але все це така сама бульбашка, як і всі решта. Націоналістів в Україні нема. Марші зі смолоскипами, викидання правиць вгору і скандування гасел, які нам демонструє російське телебачення – це дитячі забави. До війни в Галичині оунівці маршами не ходили, – а робили конкретну справу. Організовували бойкот польських крамниць і польських товарів, виганяли корчмарів із сіл, влаштовували гучні політичні замахи і вбивства. Згадаймо вбивство російського консула у Львові як протест проти голодомору.

А що бачимо зараз? Відбитий ніс у Леніна? Хлопці замість того, щоб тихенько зрізати йому голову пилкою і кинути у Дніпро, взялися „лупати сю скалу” молотом. Уявіть собі, що який-небудь іспанський чиновник раптом заявив би, що баскська мова – це пародія і заперечив саме право на існування баскської мови. Як ви гадаєте, чи дожив би цей чиновник до найближчого вікенду? А от регіонал Нікалай Лєвчєнка, який те саме заявив про українську мову, живий, здоровий, постійний гість розмаїтих шоу. І дай йому Бог здоров'я, хай живе і мучиться від хронічного опромінення українською мовою. Як і футболіст Мілєвскій, який перестав ходити у кіно, „коли почали показувати фільми українською мовою”. І при цьому щиро дивується „як можна дивитися серйозні фільми нею. Це смішно».

Нема, нема в нас націоналістів. Є тільки блазні і коміки.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 130
Вибір редакції