Принцеса і Шрек

Юрій Винничук© УНІАН
Ну, от дожилися до вітчизняного армагедону. Армія світла - проти армії тьми. Правда, де тут світло, а де тьма – важко визначити завдяки тому, що обом вдалося досягнути небувалого за досконалістю стану мімікрії. Метелики і хамелеони просто відпочивають.

Відчутно починає м’якшати Янукович, уже навіть його обіцянки щодо другої державної стали не такими конкретними, а більше обтічними, туманними. І хоча регіонали засудили, хоч і досить стримано, присудження звання Героя України Степанові Бандері, але Ганця хутенько згладила ситуацію, похваливши Ющенка за непохитність і вірність ідеалам. Авжеж, західний електорат треба плекати, хухати на нього і обнадіювати.

Але прогинання перед Кремлем уникнути цього разу не вдалося. Хоча, яке їм діло, хто в нас герой? Нам же нема діла до їхніх святих. Наприклад, до Ніколушки Второго. Хочуть молитися до нього – свічку їм в руки. А нам він такий самий святий, як і Каганович.

Перед Доном тепер стоять три завдання:
а) відмазатись від дебатів;
б) переконати третього в списку, що удар по печінці п’ять років тому був дружнім штурханом;
в) не дати публічно виступити своїй жінці.

Останній пункт особливо важливий. Жінка мусить знати своє місце. Навіть, коли вона прем’єр: «То, что мне говорят, что с женщиной напрасно спорить, — неправильно, я с этим не согласен. Я, в первую очередь, считаю, что она – премьер-министр, и должна нести ответственность за каждое свое слово. А если она женщина – то должна идти на кухню и показывать там свои прихоти».

Жіноцтво відразу обурилося. І справді. Досі Яник відомий був як тонкий поціновував жіночих приваб, за що й поплатився третьою ходкою. Але з віком інтерес слабне. Хоча теплі спогади залишаються. Шкода, що не почули ми з цього приводу думки нашої Ганці. Вона, правда, не жінка, а член партії, але могла б підказати Донові, що коли жінка запрошує на білий танець чи на дебати, відмовлятися треба делікатно. Наприклад: „Вибачте... клятий геморой... може, по коньячку?” А то відразу: пішла на кухню!

Щодо Ганці, то вона вже убезпечила себе від загрози опинитися на кухні в Дона, бо заявила: "Що стосується Тараса Чорновола, я казала, що з нас двох з Тарасом хтось мусить бути мужчиною. І я беру цю роль на себе". Після такої заяви є надії, що нею нарешті зацікавиться Головатий.

В Галичині регіонали намагаються переконати усіх в тому, що Дон не такий уже й страшний, а його прямолінійність тільки на руку. Мовляв, чекати якогось підступу від нього не варто. А от Юля... О-о, та піде на все заради влади. Підколодна тому що.

А вона й не забарилася. Уся в білому явилася непорочна Діва у Львові і промовила віще слово. Білий одяг мав засвідчити її безсумнівну приналежність до армії світла. За спиною у неї височіли статуя Богородиці і пам’ятник Міцкевичу, а перед очима – пам’ятник Шевченкові. Осяяна аурою усіх цих трьох пунктів і прожекторами, Діва заграла на найтонших струнах галицьких душ. Її ніжні пальчики змусили знову пробудити приспані надії і помаранчеві сни.

Два тижні тому неподалік від цього місця пробував те саме зробити наш Гарант. Він прибув на Різдво на Свято пампуха з цілою родиною, гадаючи, що коли з’їсть з львів’янами пампуха, то це все одно, що викурити з ірокезами люльку миру. Пампуха він з’їв, але серця ірокезів теплішими не стали.

Діва пампухів не жувала. Вона брала львів’ян за живе. Спочатку провідала Личаківський цвинтар і успішно перепоховала українських буржуазних-націоналістів, щиро здивувавшись, що інтелігентні хлопці біля викопаної могили виявилися гробарями. А щойно потім зійшла на трибуну, привітала зі Злукою і заявила:
– Якби я жила в 1918-19 роках, я обов'язково була б серед Січових Стрільців! Бо там була справжня боротьба за волю і славу України.

Жінки просльозилися, а чоловіки розтанули, уявивши Діву поряд з Софією Галєчко і Оленою Дашкевич в галіфе і з шаблею при боці. Перед очима відразу явилася сцена бою на Маківці, де стрільці на чолі з Юлею хвацько рубають москалів. За боєм стежить Путін і осудливо хитає головою: „Нє ажидал-с, Юлія Владіміровна... нє ажидал-с...” Та й ми теж не чекали, бо предки Юлі в кращому випадку боролися за совєтську власть на місцях, а не за УНР чи тим більше за неньку Австрію.

Галичанізація Юлі завершилася в оперному театрі, де вона мужньо спробувала вимовити фразу, яка була у давні часи звичною для всієї України, а зараз побутує тільки в Галичині:
– Христос ся рождається!

То нічого, що оте „ться” виявилося зайвим. Але мужність була оцінена високо. Всім бо відомо, що на тому підступному „сяканні” не один східняк спалився. Кажуть, Дон навідріз відмовився їхати на Різдво до Львова саме через те привітання, хоч і як його Ганця школила. На сто п’ятдесят восьмій спробі вимовити фразу правильно, він вимовив інші три слова і траснув дверима.

А Юля простягала білі руки над строкатим натовпом і благала зигзицею, як та Ярославна на валу:
– Допоможіть мені побороти армію тьми!

Тим часом авта з прапорами Партії регіонів снували вулицями, утворюючи корки, маршрутки і трамваї стояли, люди кляли Юлю. Мело снігом. Я йшов пішки через усю Личаківську, бо сісти на щось не було змоги. Двоє двірників згрібали сніг і сперечалися:
– Нема ради! ЗУНР - наш порятунок. І кордон на Збручі. Хай дують в свою Расєю.
– Та шо ти мелеш! А хто тоді при владі буде! У нас же вождів нема!
– Нічого! Появляться! „Коли у нації вождя нема, Тоді вожді її – поети”.

Я так і припух. Почути від двірника цитату з Євгена Маланюка можна хіба тільки у Львові.

Я зупинився і вдав, що набираю номер на мобілці. Один із двірників встромив лопату в сніг і твердо прорік:
– Ти як знаєш, а я жити в країні Януковича не буду. Піду в ліс. І запам’ятай: таких багато, як я. Я на Майдані готовий до всього був. Смерть – то смерть. І зараз так само.
Він вийняв цигарки, вгостив приятеля, обоє затягнулися, помовчали. Потім усміхнувся:
– Відгадай загадку. „Три в одному: Бивалий, Балбєс і Трус”. Хто це?
Я рушив далі. Ноги ковзали на снігу. А за спиною чулося:
– Ну, добре, з дебатами не вийде. То може хай, блін, диктант напише? З другої недержавної, га?

________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Привид русофобії бродить по Москві

Фашизація історії України − штучний міф. Нічого такого насправді і близько нема, хоча в Росії й говорять про якийсь міфічний союз українських повстанців із нацистами.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 17
Вибір редакції