Привид русофобії бродить по Москві

УНІАН

Юрій Винничук

Але якби Матвій Ганапольский читав мене, то не нагородив би сім мішків гречаної вовни, як в останньому своєму дописі. Та перед тим, як перейти до конкретних пасажів, нагадаю той скандал, який роздула преса з причини появи на Андріївському узвозі серед різних сувенірних виробів фігурки Гітлера. Цей буденний факт раптом став гарячою темою на "Свободі слова” з Андрієм Куликовим у травні 2008 року. І саме тоді ми почули гнівну арію московського гостя у виконанні Ганапольського. Він вимагав негайно розслідувати, притягнути і засудити. А Юрія Макарова, який намагався пояснити, що вся ця байда і яйця виїдженого не вартує, забажав побачити кинутим "мордою в сніг”.

Вбачати в ляльці, яка є по суті карикатурою Гітлера, прояви фашизації України просто кумедно. Ляльки Гітлера продаються по всьому світу і не тільки тайванського виробництва. Я принаймні бачив їх у всіх країнах Східної Європи, всюди там, де бувають туристи. Продають їх і в Москві, і в Петербурзі. Та більше того! У Росії можна придбати безліч антисемітських і профашистських видань. Досить відвідати київську Петрівку, щоб переконатися, яка маса цієї літератури видається у Росії. Але чомусь із цього приводу ми не почули протестів Ганапольського.

Те, що в Україні цілком відкрито ходять з портретами Сталіна й Леніна, які знищили набагато більше українців, ніж Гітлер, нікого не обурює. Це нормально. Але портрет − це одне, а лялька інше. Мене б ані лялька Сталіна, ані Леніна, ані Щербицького не обурила, бо кожна лялька – своєрідна пародія. Тому я нічого жахливого в тому, щоб продавалися ляльки Гітлера не бачу. Що у тій ляльці такого обурливого? Вона ж кумедна. Це скоріше посміховисько з Гітлера. То чому фільми, в яких висміюють і пародіюють Гітлера, можна демонструвати і на російському, і на українському телебаченні, а лялькам на Андріївському узвозі не місце?

Фашизація історії України − штучний міф. Нічого такого насправді і близько нема. Коли в Росії видають книги про генерала Власова, про трагедію донських козаків, які воювали на боці німців, а потім їх англійці та американці видали росіянам, то ніхто ж не волає про фашизацію історії Росії. А між іншим, до відома Ганапольського, жодного бандерівця чи вояка дивізії "Галичина” західні союзники не видали, а навпаки прийняли у себе. І то не Латинська Америка їх прийняла, а Англія, Канада і США, перед тим скрупульозно пересіявши через сито. Чи сталося б це, якби за ними були якісь злочини?

Ганапольському не подобаються "чарующие нововведения, касательные прославления повстанческой армии, переименование улиц во славу некоторых сомнительных лидеров прошлого и установка им памятников”, а далі він згадує якийсь міфічний "союз "повстанцев" с нацистами”.

Тут він вочевидь сплутав дивізійників "Галичини” з упівцями. Перші і справді були в союзі з нацистами проти ще більшого лиха, яке насувалося зі Сходу. Але, як я вже казав, це не стало предметом розгляду на Нюрнберзькому процесі, а всі дивізійники спокійно виїхали до Англії і одружилися з англійками.

А от бандерівці ніколи в жодні союзи з нацистами не вступали, і німці їх розстрілювали сотнями, а сам Бандера зі своїми сподвижниками усю війну просиділи в концтаборі. Не слід приписувати повстанцям того, чого вони ніколи не робили. Повстанці ніколи не брали участі в каральних акціях проти євреїв, це робили тільки поліцаї, а відтак міфічні "руки по лікоть в крові” – абсолютне безглуздя.
Ганапольський визнав Ющенка русофобом лише на тій підставі, що той видав указ про святкування 95-ї річниці битви на горі Маківка, де усуси розбили росіян. Для Ганапольського це великий гріх "увековечивание победы над самым близким соседом”.

Я хочу знову нагадати те саме шоу, бо і там Ганапольський обурювався вже з іншої причини – з причини святкувати річницю Конотопської битви: "Как можна праздновать победу над соседом!”

А я відповім: не тільки можна, а й треба. Адже це чинять усі цивілізовані країни. Бо нема таких сусідів, які між собою б не воювали. А у тих війнах неодмінно були і чиїсь перемоги, і чиїсь поразки. А відтак мексиканці святкують успішний штурм Аламо, американці ж навпаки − святкують героїзм оборонців Аламо, французи святкують перемогу над прусськими й австрійськими військами в епоху Наполеона, італійці – перемогу Гарібальді над австріяками, поляки − Грюнвальд, шотландці − перемоги над англійцями і т. д.

Та чи чули ми гнівні обурення переможених на адресу переможців? Чи можливі статті в стилі Ганпольського, наприклад, у Німеччині з приводу польського святкування битви під Грюнвальдом? Чи обурюються французи, коли англійці тішаться Ватерлоо? Чи перестали японці імпортувати корейські товари, коли побачили черговий фільм про те, як мужні корейці луплять японських інтервентів? Та ні, вони разом із ними розігрують театралізовані дійства.

Цікаво, що сам же ж Ганпольський викрив путінський „День Единства”, бо це, мовляв, святкування перемоги над дружніми поляками. Уточню: не над поляками, а над військом Речі Посполитої, в якому було повно українців, білорусів та литовців.

То, виходить, їм можна, а нам зась?

Щодо битви на Маківці, то вона відбулася уже тоді, як галичани познайомилися з росіянами, яких вони раніше ніколи не знали. Знайомство це було не на користь останніх. Уже були заборонені українські школи в Галичині, закриті усі періодичні видання, розтрощені видавництва й будинки "Просвіти”, а перші тисячі заручників на чолі з митрополитом Шептицьким помандрували вглиб Росії. Уже ясно було, чого слід чекати від братів зі Сходу.

А з чийого боку то була війна народна, а з чийого ні, можна судити з такого простого факту. Є безліч українських пісень, створених усусами в складі австрійської армії і жодної пісні, створеної українцями у складі царської армії. Так само є безліч пісень повстанців УПА, у тому числі і про Бандеру та Шухевича, і жодної української народної пісні про Велику Вітчизняну, про Красную Армію чи про батька Сталіна.

Матвій Ганапольський вирішив висловитися на теми, якими не володіє, завдяки чому став у ряд з усіма нашими бузинами і табачніками. Але коли ті плетуть нісенітниці, поставивши перед собою певне завдання і виконуючи цілком зрозумілу місію, то Ганапольський робить це, хочеться думати, з простоти душевної. А свята простота – sancta simlicitas – завжди великодушно пробачалася.

_______________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

УНІАН

Юрій Винничук

Чудовий гімн вибрала для себе Закарпатська область. Правда, він у 1920-30 роках уже був гімном „подкарпатскіх русинов”. Але авторство його вкрите туманом – доказів того, що цю незграбну конструкцію склав Олександр Духнович, жодних.