Про мозок і "говно" нації

Німецький драматург Ганс Йост (1890 – 1978), друг незабутнього Адольфа, вклав у вуста одному з героїв п'єси фразу, що стала крилатою: "Коли я чую слово "культура", то знімаю із запобіжника свого бравнінґа!". Пізніше цю фразу приписували безлічі людей, у тому числі й самому Гітлеру. Але мені ця фраза згадалася не тому, що йшлося про культуру, бо у багатьох пізніших перекрученнях на місці "культури" читаємо – "інтелігенція". І саме з цим словом мені афоризм Йоста смакує довше.

Тобто, якби я мав бравнінґа, моя рука теж потяглася б до запобіжника, читаючи чергового дуполизьного листа так званої інтелігенції. Це, мабуть, про неї дєдушка Лєнін сказав:"Интеллигенция – это не мозг нации, а ГОВНО!"

І ось це "говно" раптом вирішує, що пора булькнути. І не просто булькнути, а звернутися з листом до государя імператора і засвідчити своє ніжайшеє почтеніє. Щоб народ побачив: інтелігенція підтримує реформи! Дарма, що тієї інтелігенції, як кіт наплакав.

Пафос листа з заключною фразою "З вами народ!" викликає сміх. Де ж той народ? Чому під цим історичним листом стоять підписи лише 13-ти "інтелігентів"? Чому не 13 тисяч? Чому не 130 тисяч?

І який таємний сенс отакого листа? Може, підписанти і отримали якісь дивіденди, але практика показує, що для шулерів нема нічого святого. Влада використала у своїх інтересах Дмитра Стуса, але і пальцем не кивнула, коли депутати Горлавкі відмовилися встановлювати погруддя Василеві Стусові, обізвавши поета "бандєравцем", "фашистом" та звинуватили у "вбивстві наших дітей". Можливо, для президента і Ганни Герман Чехов справді більший український поет, аніж Василь Стус. У кожному разі – це чудовий приклад того, якою короткою є вдячність за кожне прогинання.

Отже, коли виникла така геніальна ідея з листом, відразу почали вербувати кожної тварі по парі, як на біблійний ковчег. Щоб і науковці були, і композитори, і театрали, і писателі... Не завжди по парі вийшло, але якось нагребли. Правда, більшістьтого "ге", про яке Лєнін писав, не є для пересічного українця авторитетами. Більшість із них уже похилого віку і мають великий стаж прогинання згідно лінії партії – хоч вперед, а хоч назад. Ну, яким авторитетом можуть тішитися Віталій Коротич, який давно вже не живе в Україні, Борис Патон, який усім режимам вірно служив або шеф-редактор "Всесвіту" Олег Микитенко, залежний від державних дотацій?

А 81-річний Петро Кононенко, який узяв на себе ідею створення листа? За совєтів грізно боровся з націоналізмом, публікуючи такі епохальні книги як "Комуністична партійність – вищий прояв народності", "Сучасне село в українській радянській літературі", "Партійність, народність і художнє новаторство літератури". Усього він видав біля 20 подібного мотлоху, вартість якого на сьогоднішній день дорівнює нулю. За оцю примітивну псевдонаукову писанину став і доктором, іпрофесором, і орденами та медалями нагороджений. Тобто науковець із нього ніякий, а от цілий інститут довірили очолити саме такому комуністичному динозавру! Правда, мистецтво мімікрії цей дідусь опанував бездоганно, бо ще зовсім недавномав інші думки, аніж ті, які висловив у листі: "Ідіть собі на свій Майдан! – кричали в ЦВК "біло-сині" депутатам нашоукраїнцям, коли Ківалов коронував їхнього пахана" (Петро Кононенко. "Українознавство – наука любові, етики, життєтворчості". Львів, 2006).

Нічого собою уже не являє і Лесь Танюк, який набрався нахабства видати за державний кошт 60 томів своїх безглуздих щоденників. Вийшло уже 16! Але у продажу їх не знайдете, лише на книжкових виставках, бо наклад, вочевидь, лише показушний. Ви здивуєтеся, яким чином можна сотворити аж стільки томів щоденникових записів? Не дивуйтеся, а вчіться. Оце здибає наш колишній патріот Вознєсєнского, перекинувся кількома словами, а далі – шурує купу віршів російського поета, чи ось знаходить у шухляді папку, а в папці різні виписки, чужі рукописи – і їх у щоденник. Отак воно й розпухло.

Хто там іще? Композитор Олександр Злотник? Ну, якщо називати композитором автора попси... А решта – люди залежні від державних коштів.

З тієї усієї гопкомпанії подив викликають лише три особи: Ольга Богомолець, Сергій Квіт і Володимир Цибулько. Перша уже заявила, що не підписувала листа, але без особливого обурення. Більше її розгнівали кпини Олега Мєдвєдєва. Другий заявив, що листа почув по телефону, та й то уривки, а спокусився на підпис, дізнавшись, що ініціатором є Ольга Богомолець. Ну, що ж – є й така практика. Коли мені телефонує хтось, кому я довіряю, і запитує, чи підпишу я листа про те-то й те-то, я погоджуюся, але... при умові, що дзвонить той, кому я довіряю, особисто. Хто дзвонив Сергію – таємниця. Богомолець заявила, що не вона. Та здогадатися неважко, звідки роги ростуть.

І ось ми дійшли до Цибулі. Так по-дружньому ми його усі називали. Великого, огрядного, з добродушним усміхом, любителя позажигати. Пам'ятаю початок 1980-тих. Стою на Хрещатику у колі поетів біля знаменитого гастроному. Підвалює худий високий молодик, недбало вбраний, у розхристаній сорочці, з авоською в руках повною порожніх пляшок з-під пива та горілки. Так ми й познайомилися. Юний Цибуля жив богемним життям. Писав вірші з матюками, ночував по майстернях, пив з горлянки у брамах... На початку 1990-тих він прославився ще однією фразою, яку виголосив на Пленумі Спілки письменників: "Шановні інваліди творчості!" Зала, заповнена здебільшого старцями від літератури, ще довго обурено гуділа.

Серед підписантів легендарного листа інвалідів творчості виявилося аж троє – Микитенко, Коротич і Цибулько. Та якщо ви зазирнете у будь-яку книгарню, то їхніх книг не знайдете. Микитенко ніколи нічого не писав, а лише перекладав, Коротич давно вже нічого не пише, а Цибулько надто рідко дрочить свою Музу. А може, це Муза рідко дрочить його, бо при згадці про Цибулю на пам'ять спливають лише дві його фрази "спать ложась я читаю драча" і "я був в мавзолеї, я леніна бачив в гробу".

У кожному разі доробок його надто скромний, більше відомий Цибуля тим, що працював і з КУНом, і з РіПкою, і з Семиноженком, і з Ющенком, якому присвятив аж дві поеми:

певно нам так було добре що в продавцеві надій

ми прогледіли продавця розчарування

ну а що продавець вселюдської надії?

та уриє собі на свою перебджолену пасіку

і ні серед трутнів його не знайдеш

ні серед бджілок не вичислиш...

пасічник подвійного дна

відбирає у бджіл а пригощає мерзотників...

якби він був човном — в одне його дно

билися б риби а в інше птахи

і ми відкрили в собі:

всі ми — мешканці його подвійного дна.

Цікаво, що опублікувавши ці опуси, автор преспокійно продовжив працювати радником всеукраїнського "пасічника подвійного дна".

Дехто порівнює листа з відомими одобрямсами в епоху Сталіна і Брежнєва. Але тоді після появи подібних листів, які підписали професори і знатні ланкові, вибухав потужний рух: листа обговорювали на фабриках і заводах, в інститутах і свинарниках, у школах і психлікарнях. А зараз? Який резонанс? Тільки й того, що на усіх форумах підписантів шкалюють та насміхаються, називаючи проститутками і трупами.

Ба навіть уже й анекдоти пристосовують. "Про діда Цибулька. Здав дід криївку совітам, сидить і наминає пайок від комісарів. Повз нього на розстріл ведуть повстанців, які з презирством дивляться на Цибулька, що жере москальську ковбасу. Той, помітивши це, гукає найближчому з них: "Куме, ти що – образився?"

Ні, Цибуля, я на тебе не ображений. Але, коли ти виправдовуєш свій колабораціонізм уболіванням за те, щоб не провисли реформи, то я думаю, що ти, мабуть, дарованої ковбаси переївся. Бо статистика свідчить, що реформи влади не підтримує більшість українців. Ці реформи неповні, окозамилювальні і недолугі. А боротьба з корупцією – примітивний перерозподіл влади і ресурсів, який знову ж таки свідчить про те, що скільки не цілуй пантофлю Папіку, а тебе все одно коли-небудь копнуть. Незважаючи на те, чи ти мозок нації, чи її "говно". 

________________________________________________________________________________

Читайте також:

Епоха недорозвинутого фемінізму

Єдині країни, де біла раса буде продовжувати жити в природних умовах – це Боснія, Македонія і Албанія. Тамтешні мусульманські жінки, не отруєні фемінізмом, будуть мужньо нести прапор білої раси серед моря семітів та афроєвропейців.