Проститутка ты моя, проституточка!

Юрій Винничук© УНІАН
Мені здається, що нема такого державного мужа, у тому числі й депутата, який би не грішив графоманією. Недавно ми зі слів Івана Драча довідалися, що і сам Янукович пописує.

Мені здається, що нема такого державного мужа, у тому числі й депутата, який би не грішив графоманією. Пишуть усі, тільки не всі признаються. А будь-який письменник, що став депутатом за якимись незвіданими законами раптом перетворюється теж на графомана і починає клепати примітивні римованки. Недавно ми зі слів Івана Драча довідалися, що і сам Янукович пописує. Ахметова, ясна річ, вихідна.

Тому нічого дивного у тому, що й депутат Юрій Болдирєв, який ошелешив усіх нас своїми історичними відкриттями теж шпарить вірші.

Ще наприкінці 2006 року член Комітету ВР з питань культури і духовності Болдирєв під час виступу на Всесвітньому конгресі співвітчизників у Санкт-Петербурзі запропонував переселити до Сибіру й Приморського краю Росії мешканців Житомирської та Волинської областей. Причина була поважна: "Ці люди вже сто років тому показали свою ефективність у освоєнні сибірських і далекосхідних просторів. А якщо російські й колишні українські вихідці там не плодяться, а плодяться виключно китайці, то в України за Сіверським Дінцем виникне абсолютно інший географічний сусід! Там виникне Піднебесна Імперія".

Одне слово – спасай Росію!

У програмі "Бальшая палітіка" Болдирєв заявив, що питанням анафеми Мазепі він займається давно і що там немає жодної політики, а піддали Мазепу анафемі за... інцест. Бо, бачте, він звабив свою похресницю Мотрю, а це смертний гріх.

Вкотре я не можу надивуватися тій цікавій ситуації, що Кисельов на програму, де порушуються питання історії, запрошує тільки журналістів, а не істориків. Так ніхто й не зумів пояснити Болдирєву, що його спіч – це маячня сивої кобили. Депутат твердить, що займався цим питанням і чимало перечитав, але це брехня, бо не треба аж так багато читати, а досить зазирнути в Інтернет, де опубліковано повний текст анафеми і нема там ані слова про інцест, а є ось що: "Сломал веру и верность на крестном целовании обещанную и утвержденную. И аки вторый Иуда предатель, отвержеся Христа Господня и благочестивыя державы Благочестивейшаго Государя царя и великаго князя Петра Алексиевича, всея великия и малыя и белыя России самодержца".

Але дивуватися побрехенькам Болдирєва зайве, цей чоловік віддавна себе асоціює лише з Росією, хизується своїм російським патріотизмом і дотримується поглядів Путіна, якого славить і возносить. Питається: що він робить в українському парламенті?

Я думаю те, що йому підкажуть з Центру. Ось і вигадка про інцест, яка відразу зацікавила бульварну пресу, вигулькнула не просто так, а щоб черговий раз опустити Мазепу в очах простолюду. Жодного інцесту, ясна річ, не було, бо стосунки Мотрі і Мазепи обмежувалися листуванням. А в кожному такому листі було більше поезії, аніж у всіх стіхах Болдирєва разом узятих.

Ось кілька цитат:

"Моє сердечне кохання! Прошу і вельми прошу, зволь зі мною побачитися для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же; згадай свої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленькую дала...

Щасливішиї мої письма, що в рученьках твоїх бувають, аніж мої біднії очі, що тебе не оглядают".

Цитую також і для тих, хто любить молоти, що до Котляревського українською ніхто не писав.

Мотря і Мазепа кохали одне одного, але кохання це було платонічним. Коли Мотря втекла до Мазепи, гетьман її тут таки повернув батькам. Згодом вона вийшла заміж, а її чоловік був вірним сподвижником гетьмана і за те був засланий на Сибір.

Але повернемось до Болдирєва. Після того, як він позбиткувався над Мазепою, наш "історик" взявся за Галичину: "Имея в своем составе Галицию, Украина будет пребывать в перманентном политическом кризисе и никогда не состоится как полноценное государство... Отсоединив Лифляндию, Россия смогла обрести стабильность, преодолеть последствия пакта Молотова-Риббентропа. До тех пор, пока те территории, которые были захвачены кровавым диктатором Сталиным у европейцев, будут оставаться в составе нашей страны – я думаю, эта болтанка будет продовжаться".

Тобто Галичину Болдирєв мріє ампутувати. Правда, з цими ідеями він запізнився років на п'ятнадцять, бо за час Незалежності кордони проросійськи налаштованої України пересунулися значно далі на Схід від Збруча. І зараз становлять межі колишньої Речі Посполитої.

Я дивуюся, що з вуст президента ще досі не прозвучало реакції на усі ці висловлювання Болдирєва. СБУ, яке опинилося в руках "напомаженной лічності", теж зайнята чимось іншим – вигадує все нові і нові фантазійні теракти проти президента.

А ми тим часом приглянемося пильніше до віршомазії Болдирєва. Напевно, неабияким скандалом було б у будь-якій цивілізованій державі, якби виявилося, що їхній депутат, мало того, що пише вірші не державною мовою, мало того, що пише неграмотно, то ще й славить на кожному кроці тільки сусідню країну і її народ. Ось вірш "Русь моя":

Непонятная никому,

Только русскому человеку,

Отдана лишь ему одному,

Чтоб остаться его на веке (?).

 

Процветай, моя Русь, и держись,

От нападок завистливых панов,

Как бы впредь ни ломала нас жизнь,

Я любить тебя меньше не стану.

 

Або ось іще:

 

Эх, Россия, Мать Родная,

Вечно мучаешься ты,

Нет, спокойствия не знаешь,

А стабильность – лишь мечты.

 

Нет тебе, наверно, счастья,

Ты привыкла выживать.

Только тихо. На те, здрасьте,

Получите, вашу мать.

 

В "Разговоре по-русски" Болдирєв знову ж таки переймається лише проблемами Росії:

 

Посидим, за жизнь поговорим.

Что за разговор без рюмки водки?

Слышал, Мир Россию очернил,

Понапрасну рвут ребята глотки.

Болдирєв чутливо тримає носа за вітром з Кремля. Тому й не дивно, що він гнівно засуджує агресію Грузії, проливає крокодилячі сльози над руїнами Цхінвалі і бачить, що "Помощь несли лишь России солдаты", а наприкінці цього гнівного вірша маємо такі проникливі поетичні рядки:

Светлая память всем павшим народам,

Только проклятия лживым уродам.

Навіть пишучи про Вєлікую Атєчєствєнную, він бачить лише героїзм російського солдата:

Один к одному построены в ряд,

Души погибших русских солдат.

Этих парней ничего не берёт,

Они только ждут команды: "Вперёд!"

Они твёрдо знают за что полегли,

За честное имя Русской Земли...

Вдумайтесь: це пише народний депутат України! Та й чого дивуватися? В совєтську епоху ми тільки й чули про "русскоє чудо" та "русскую удаль" русского ж таки солдата.

Та при всій своїй великій любові до всього "русского" цей гм... поет так ніколи й не зумів опанувати, як слід, радной рєчі, не вивчив граматики і розділові знаки ліпить, як дідько на душу поклав.

Та й серцем Болдирєв віддавна не з Україною. Його манить рідне місто Вороніж, йому він присвячує цілі цикли віршів: "Люблю тебя, Воронеж, мой... Всегда ты в сердце будешь мой". А як депутат вбиває свій вільний від державних турбот час, провідавши рідне місто, можна довідатися з такого вірша:

Выйду я на проспект вечерком,

Добреду до Кольцовского сквера,

Посижу у фонтана с пивком,

Сзади голос: "Какого, бля, хера!"

Обернусь посмотрю на бомжей,

Недопитую делять (!) бутылку,

Не дадут отдохнуть:"На! Допей!"

В горле ком, словно сунули вилку.

Поднимусь и пойду к "Спартаку",

Погоняю шары на бильярде.

Позитив весь в такую кугу

Завели нехорошие дяди.

 

Матюки для поета Болдирєва – звичне діло. Матюкам він навіть вірша присвятив:

 

Пускай простит меня цензура,

Без мата нам никак нельзя.

Такая русская натура,

Мы говорим на нём, друзья.

Слова просты и всем понятны,

В унынье, радости, беде,

Пусть слуху не всегда приятны,

Здесь дело вкуса, как в еде.

 

Пише Болдирєв і пісні, а теми бере з власного життя. Теми глибокі, достойні народного обранця:

 

Наша встреча вряд ли тянет на романтику,

Только сразу ко мне в сердце залегла,

Имя царское, по-русским меркам, Катенька,

Почему-то для работы ты взяла.

 

ПРИПЕВ:

Проститутка, ты, моя, проституточка,

Не на час зайду, зайду на минуточку,

Я скажу тебе два слова, что люблю,

Да, и, слушай, брось профессию свою.

 

Ты не сразу мне взаимностью ответила,

Говорила: "Чувств не будет никогда".

Но тебя после работы как-то встретил я,

Пригласил в кино, и ты сказала: "Да".

 

Чувства вспыхнули, живём мы припеваючи,

Дом, семья, работа радуют наш глаз,

И ты часто вспоминаешь, как играючи,

От опасной жизни уличной я спас.

Ось на які подвиги може піти товариш Болдирєв, рятуючи блудну душу. Шкода тільки, що його власна душа перебуває у суцільних потемках:

В бреду, в хмелю,

Себя корю.

Ищу покой,

Пока живой...

Идти вперёд,

Где весь народ,

Где вся страна

Одета на.

Хочу и жду,

В хмелю, в бреду.

Невідомо чи вдасться вибратися Болдирєву з того похмілля і "брєда", в які він занурився. Тому не дивно, що в не часті хвилини тверезості автор замислюється:

Подумай, прежде чем нальёшь ещё:

"Что может сделать алькоголя (!) грамм?"

Остановись, пока не горячо,

Путь в этой жизни выбираешь только сам.

Товариші депутати! Не наливайте більше Болдирєву, бо думки, висловлені з бодуна, зашкалюють.

__________________________

Читайте також:

Україна антисемітська

Якщо уважно дивитися полонізовані голлівудські стрічки, то так виглядає, що нема було чим більше українцям зайнятися, а розстріл євреїв – хоч якась розвага.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 35
Вибір редакції