Мені здається, що нема такого державного мужа, у тому числі й депутата, який би не грішив графоманією. Недавно ми зі слів Івана Драча довідалися, що і сам Янукович пописує.
Мені здається, що нема такого державного мужа, у тому числі й депутата, який би не грішив графоманією. Пишуть усі, тільки не всі признаються. А будь-який письменник, що став депутатом за якимись незвіданими законами раптом перетворюється теж на графомана і починає клепати примітивні римованки. Недавно ми зі слів Івана Драча довідалися, що і сам Янукович пописує. Ахметова, ясна річ, вихідна.
Тому нічого дивного у тому, що й депутат Юрій Болдирєв, який ошелешив усіх нас своїми історичними відкриттями теж шпарить вірші.
Ще наприкінці 2006 року член Комітету ВР з питань культури і духовності Болдирєв під час виступу на Всесвітньому конгресі співвітчизників у Санкт-Петербурзі запропонував переселити до Сибіру й Приморського краю Росії мешканців Житомирської та Волинської областей. Причина була поважна: "Ці люди вже сто років тому показали свою ефективність у освоєнні сибірських і далекосхідних просторів. А якщо російські й колишні українські вихідці там не плодяться, а плодяться виключно китайці, то в України за Сіверським Дінцем виникне абсолютно інший географічний сусід! Там виникне Піднебесна Імперія".
Одне слово – спасай Росію!
У програмі "Бальшая палітіка" Болдирєв заявив, що питанням анафеми Мазепі він займається давно і що там немає жодної політики, а піддали Мазепу анафемі за... інцест. Бо, бачте, він звабив свою похресницю Мотрю, а це смертний гріх.
Вкотре я не можу надивуватися тій цікавій ситуації, що Кисельов на програму, де порушуються питання історії, запрошує тільки журналістів, а не істориків. Так ніхто й не зумів пояснити Болдирєву, що його спіч – це маячня сивої кобили. Депутат твердить, що займався цим питанням і чимало перечитав, але це брехня, бо не треба аж так багато читати, а досить зазирнути в Інтернет, де опубліковано повний текст анафеми і нема там ані слова про інцест, а є ось що: "Сломал веру и верность на крестном целовании обещанную и утвержденную. И аки вторый Иуда предатель, отвержеся Христа Господня и благочестивыя державы Благочестивейшаго Государя царя и великаго князя Петра Алексиевича, всея великия и малыя и белыя России самодержца".
Але дивуватися побрехенькам Болдирєва зайве, цей чоловік віддавна себе асоціює лише з Росією, хизується своїм російським патріотизмом і дотримується поглядів Путіна, якого славить і возносить. Питається: що він робить в українському парламенті?
Я думаю те, що йому підкажуть з Центру. Ось і вигадка про інцест, яка відразу зацікавила бульварну пресу, вигулькнула не просто так, а щоб черговий раз опустити Мазепу в очах простолюду. Жодного інцесту, ясна річ, не було, бо стосунки Мотрі і Мазепи обмежувалися листуванням. А в кожному такому листі було більше поезії, аніж у всіх стіхах Болдирєва разом узятих.
Ось кілька цитат:
"Моє сердечне кохання! Прошу і вельми прошу, зволь зі мною побачитися для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же; згадай свої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленькую дала...
Щасливішиї мої письма, що в рученьках твоїх бувають, аніж мої біднії очі, що тебе не оглядают".
Цитую також і для тих, хто любить молоти, що до Котляревського українською ніхто не писав.
Мотря і Мазепа кохали одне одного, але кохання це було платонічним. Коли Мотря втекла до Мазепи, гетьман її тут таки повернув батькам. Згодом вона вийшла заміж, а її чоловік був вірним сподвижником гетьмана і за те був засланий на Сибір.
Але повернемось до Болдирєва. Після того, як він позбиткувався над Мазепою, наш "історик" взявся за Галичину: "Имея в своем составе Галицию, Украина будет пребывать в перманентном политическом кризисе и никогда не состоится как полноценное государство... Отсоединив Лифляндию, Россия смогла обрести стабильность, преодолеть последствия пакта Молотова-Риббентропа. До тех пор, пока те территории, которые были захвачены кровавым диктатором Сталиным у европейцев, будут оставаться в составе нашей страны – я думаю, эта болтанка будет продовжаться".
Тобто Галичину Болдирєв мріє ампутувати. Правда, з цими ідеями він запізнився років на п'ятнадцять, бо за час Незалежності кордони проросійськи налаштованої України пересунулися значно далі на Схід від Збруча. І зараз становлять межі колишньої Речі Посполитої.
Я дивуюся, що з вуст президента ще досі не прозвучало реакції на усі ці висловлювання Болдирєва. СБУ, яке опинилося в руках "напомаженной лічності", теж зайнята чимось іншим – вигадує все нові і нові фантазійні теракти проти президента.
А ми тим часом приглянемося пильніше до віршомазії Болдирєва. Напевно, неабияким скандалом було б у будь-якій цивілізованій державі, якби виявилося, що їхній депутат, мало того, що пише вірші не державною мовою, мало того, що пише неграмотно, то ще й славить на кожному кроці тільки сусідню країну і її народ. Ось вірш "Русь моя":
Непонятная никому,
Только русскому человеку,
Отдана лишь ему одному,
Чтоб остаться его на веке (?).
Процветай, моя Русь, и держись,
От нападок завистливых панов,
Как бы впредь ни ломала нас жизнь,
Я любить тебя меньше не стану.
Або ось іще:
Эх, Россия, Мать Родная,
Вечно мучаешься ты,
Нет, спокойствия не знаешь,
А стабильность – лишь мечты.
Нет тебе, наверно, счастья,
Ты привыкла выживать.
Только тихо. На те, здрасьте,
Получите, вашу мать.
В "Разговоре по-русски" Болдирєв знову ж таки переймається лише проблемами Росії:
Посидим, за жизнь поговорим.
Что за разговор без рюмки водки?
Слышал, Мир Россию очернил,
Понапрасну рвут ребята глотки.
Болдирєв чутливо тримає носа за вітром з Кремля. Тому й не дивно, що він гнівно засуджує агресію Грузії, проливає крокодилячі сльози над руїнами Цхінвалі і бачить, що "Помощь несли лишь России солдаты", а наприкінці цього гнівного вірша маємо такі проникливі поетичні рядки:
Светлая память всем павшим народам,
Только проклятия лживым уродам.
Навіть пишучи про Вєлікую Атєчєствєнную, він бачить лише героїзм російського солдата:
Один к одному построены в ряд,
Души погибших русских солдат.
Этих парней ничего не берёт,
Они только ждут команды: "Вперёд!"
Они твёрдо знают за что полегли,
За честное имя Русской Земли...
Вдумайтесь: це пише народний депутат України! Та й чого дивуватися? В совєтську епоху ми тільки й чули про "русскоє чудо" та "русскую удаль" русского ж таки солдата.
Та при всій своїй великій любові до всього "русского" цей гм... поет так ніколи й не зумів опанувати, як слід, радной рєчі, не вивчив граматики і розділові знаки ліпить, як дідько на душу поклав.
Та й серцем Болдирєв віддавна не з Україною. Його манить рідне місто Вороніж, йому він присвячує цілі цикли віршів: "Люблю тебя, Воронеж, мой... Всегда ты в сердце будешь мой". А як депутат вбиває свій вільний від державних турбот час, провідавши рідне місто, можна довідатися з такого вірша:
Выйду я на проспект вечерком,
Добреду до Кольцовского сквера,
Посижу у фонтана с пивком,
Сзади голос: "Какого, бля, хера!"
Обернусь посмотрю на бомжей,
Недопитую делять (!) бутылку,
Не дадут отдохнуть:"На! Допей!"
В горле ком, словно сунули вилку.
Поднимусь и пойду к "Спартаку",
Погоняю шары на бильярде.
Позитив весь в такую кугу
Завели нехорошие дяди.
Матюки для поета Болдирєва – звичне діло. Матюкам він навіть вірша присвятив:
Пускай простит меня цензура,
Без мата нам никак нельзя.
Такая русская натура,
Мы говорим на нём, друзья.
Слова просты и всем понятны,
В унынье, радости, беде,
Пусть слуху не всегда приятны,
Здесь дело вкуса, как в еде.
Пише Болдирєв і пісні, а теми бере з власного життя. Теми глибокі, достойні народного обранця:
Наша встреча вряд ли тянет на романтику,
Только сразу ко мне в сердце залегла,
Имя царское, по-русским меркам, Катенька,
Почему-то для работы ты взяла.
ПРИПЕВ:
Проститутка, ты, моя, проституточка,
Не на час зайду, зайду на минуточку,
Я скажу тебе два слова, что люблю,
Да, и, слушай, брось профессию свою.
Ты не сразу мне взаимностью ответила,
Говорила: "Чувств не будет никогда".
Но тебя после работы как-то встретил я,
Пригласил в кино, и ты сказала: "Да".
Чувства вспыхнули, живём мы припеваючи,
Дом, семья, работа радуют наш глаз,
И ты часто вспоминаешь, как играючи,
От опасной жизни уличной я спас.
Ось на які подвиги може піти товариш Болдирєв, рятуючи блудну душу. Шкода тільки, що його власна душа перебуває у суцільних потемках:
В бреду, в хмелю,
Себя корю.
Ищу покой,
Пока живой...
Идти вперёд,
Где весь народ,
Где вся страна
Одета на.
Хочу и жду,
В хмелю, в бреду.
Невідомо чи вдасться вибратися Болдирєву з того похмілля і "брєда", в які він занурився. Тому не дивно, що в не часті хвилини тверезості автор замислюється:
Подумай, прежде чем нальёшь ещё:
"Что может сделать алькоголя (!) грамм?"
Остановись, пока не горячо,
Путь в этой жизни выбираешь только сам.
Товариші депутати! Не наливайте більше Болдирєву, бо думки, висловлені з бодуна, зашкалюють.
__________________________
Читайте також:
Якщо уважно дивитися полонізовані голлівудські стрічки, то так виглядає, що нема було чим більше українцям зайнятися, а розстріл євреїв – хоч якась розвага.