Революція компромісів. Компроміси революції: Проголошення незалежності

Революція компромісів. Компроміси революції: Проголошення незалежності

Володимир В’ятрович

Читайте третю частину із серії публікацій "Революція компромісів. Компроміси революції", присвяченій 20-й річниці незалежності України.

Проголошення/відновлення незалежності

На порядок денний парламенту поставили питання, яке ще кілька місяців тому не готові були й обговорювати: проголошення незалежності України. Проте навіть у цей зоряний час демократи погодилися на низку ряд компромісів.

На компроміси з національним рухом приречена була і радянська влада. Вона хоч і мала фізичну силу, спроможну покласти край протестам, однак у разі її застосування втратила б рештки легітимності в очах суспільства. Події в Грузії та Румунії в 1989-му, у Литві на початку 1991-го засвідчили: різкі кроки уряду, спроби силою приборкати національно-демократичні рухи врешті оберталися дискредитацією та поразкою. Тому кремлівські очільники намагалися зберегти Радянський Союз, пропонуючи концепцію оновлення.

Розуміючи, що придушити відцентрові тенденції в республіках не вдасться, Михайло Горбачов запропонував лідерам національних рухів певний компроміс. Його виявом стало формулювання питання на всесоюзному референдумі в березні 1991 року: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних республік, в якій будуть повною мірою гарантовані права та свободи людини і будь-якої національності?»

Керівництво Верховної Ради Української РСР додало на народне обговорення додаткове, не менш закручене питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про суверенітет України?»

Три галицькі області, контрольовані демократами, також вийшли на референдум із власним питанням, сформульованим вже значно чіткіше: «Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної приналежності?»

У результаті плебісциту кожен із запитувачів отримав бажану відповідь: за збереження СРСР проголосувало понад 70%, за Союз на засадах Декларації про суверенітет — понад 80%, і стільки ж галичан проголосували за повну незалежність. Отже, референдум нічого не вирішив.

І хоча висунута Горбачовим концепція ніби отримала підтримку більшості населення, насправді вона не задовольняла жодної з протиборчих сил: ні представників національних рухів, які прагнули повної незалежності, ні ортодоксів комуністичної партії, котрі будь-якою ціною намагалися зберегти «єдиний і неділимий». Врешті останні відважилися на різкий і радикальний крок. Проте організований у серпні 1991 року переворот замість того, аби врятувати Радянський Союз, остаточно добив його. Комуністична партія не втримала влади і цілковито дискредитувалася, поставивши себе поза законом.

Цим зуміли скористалися демократи, зокрема в Україні. Радикалізація комуністів зробила рішучішими опозиціонерів, і вони поставили на порядок денний парламенту питання, яке ще кілька місяців тому не готові були обговорювати самі: проголошення незалежності України. Проте навіть у цей зоряний час демократи дали згоду на цілий ряд компромісів зі своїми опонентами, намагаючись заручитися їхньою підтримкою.

Чудовим прикладом цього є текст історичного документа, прийнятого 24 серпня, і зміни, яких він зазнав. Перший варіант, написаний Левком Лук’яненком, називався не Актом, а Універсалом. Таким чином автор, очевидно, пов’язував цей важливий документ із українськими звичаями козацьких часів та періоду Центральної Ради. Згідно з цією редакцією Верховна Рада УРСР 24 серпня мала не проголосити, а відновити незалежність України, «продовжуючи традиції Української Народної Республіки, сформульовані 1918 року в ІV Універсалі».

Чернетка Акту про незалежність, фото з архіву Левка Лук’яненка
Проте під час обговорення всі історичні пасажі зникли, а сам документ отримав назву «Акт проголошення незалежності України». Компроміс вважався необхідною запорукою голосів комуністичної більшості. Але його ціною новопостала держава відмовилася від історичної традиції, а нові покоління політиків, здатних хіба натискати кнопки для голосування, відмежувалися від своїх попередників, котрі поклали життя за створення Української держави.

Тоді ж націонал-демократи, які отримали незалежність, забезпечили комуністам відсутність переслідувань з боку новоствореної державної адміністрації, залишивши їх таким чином активними гравцями в політиці.

Після різкого прориву почалися роки тупцювання на місці. Швидкий рух уперед унеможливлювався також тим, що після проголошення незалежності не відбулося нових виборів. Депутати, обрані до Верховної Ради УРСР, продовжили працювати на «благо» вже незалежної країни, будуючи щось середнє між тим державним утворенням, до парламенту якого вони обиралися, і тим, яке вони самі проголосили.

Народним обранцям, які проголосували за незалежність, бракувало відчуття власної легітимності, тому того ж дня вони вирішили знову звернутися до народу для апробації свого рішення. Зрозуміло, що оголошений на 1 грудня 1991 року референдум частина з них сприймала як остаточне затвердження незалежності. Проте інші, напевно, таки сподівалися отримати повторення результатів всенародного опитування з березня того ж року.

Цього разу питання сформулювали навдивовижу чітко і зрозуміло: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» Отриманий 1 грудня результат не лише розчарував тих, хто сподівався провалу, але й здивував демократів: вони не очікували такої рішучості народу.

І як звично, поруч із впевненим кроком уперед 1 грудня 1991 року не обійшлося без півкроку назад: президентом незалежної держави обрали колишнього ідеолога українських комуністів, який ще кілька місяців перед тим активно боровся проти неї, — Леоніда Кравчука…

_______________________________________________________________________________________________

Читайте також:

Революція компромісів. Компроміси революції: Оксамитом проти зброї

Революція компромісів. Компроміси революції: За крок до революції

Повʼязані теми:

Наступна публікація