Історія з грифом "Секретно": Різдвяний бій УПА. Бірча, 7 cічня 1946 Погляди 6 січня, 13:01
1946 рік українці Закерзоння зустрічали із тривогою за майбутнє. Сподівань на те, що він виявиться спокійнішим і безпечнішим, ніж попередній, було мало.

ТСН.ua продовжує серію публікацій із циклу "Історія з грифом "Секретно".

Закінчення Другої світової війни не зупинило польсько-українського конфлікту, який почався в 1942 на Холмщині, в 1943 перекинувся на Волинь, а в 1944 охопив ще й Галичину. Конфлікт, жертвами якого стали тисячі людей із двох сторін, активними учасниками - підпільні рухи обох народів, швидко набув рис, характерних для війни. Кривавої війни у війні. Завзятість обох сторін у протистоянні забезпечила його тривалість і продовження в нових реаліях після відходу німецької окупації.

Головною ареною війни між українцями і поляками після завершення Другої світової стали терени т.зв. Закерзоння - землі, заселені здебільшого українцями, проте включені до складу відновленої Польщі. Саме намагання поляків позбутися українського населення стало причиною продовження польсько-української війни, загибелі та депортації тисяч українців.

Весною 1945 року атаками польських підпільників знищено українські села Завій, Середниця, Пашова. 3 березня вчинено жорстокий напад на село Павлокома, жертвами якого за різними даними стали від 366 до 500 українців. У відповідь відділи УПА провели кілька акцій, спрямованих проти польських населених пунктів. Отож, весною 1945 подальше розростання конфлікту було більш, ніж ймовірним – він міг набрати масштабів протистояння на Волині чи Галичині у 1943-1944 році. Зупинили його переговори між представниками українського та польського підпілля 29 квітня 1945 року у Селиськах Березнівського повіту та підписання угод про перемир’я і співпрацю в боротьбі з НКВД.

Проте перемир’я з польським підпіллям не гарантувало цілковитого спокою українцям Закерзоння. Восени 1945 польська комуністична влада, аби пришвидшити примусове виселення українців до УРСР, залучила до депортацій свою армію. Брутальність поведінки військових щодо цивільного населення, залякування та вбивства стали щоденною практикою.

На захист українців виступили відділи УПА, які здебільшого складалися з місцевих жителів, повсталих проти польського терору. Між повстанцями та загонами польського війська почалися завзяті бої. Незважаючи на величезну військову перевагу супротивника, протягом кількох місяців 1945 року ініціатива була на боці Української повстанської армії, яка контролювала значні території. Польська комуністична влада зосереджувалася в укріплених містах. Однією з таких "твердинь", звідки періодично здійснювалися напади на українські села, було містечко Бірча.

1946 рік українці Закерзоння зустрічали із тривогою за майбутнє. Сподівань на те, що він виявиться спокійнішим і безпечнішим, ніж попередній, було мало. Це стало зрозуміло вже в перші дні нового року: 1 січня загони польського війська з Бірчі ввірвалися в наше село Ляхава.

"В селі, – читаємо в повстанському звіті, – розпочали тоді свій кривавий танець. З хат забрали тоді 7-ох господарів-українців у віці 40-80 років та 2-х хлопців по 16 років, та всіх розстріляли біля школи. Одного застріленого господаря вкинули в вогонь".  

Наступного дня брутально викинено більше трьох сотень українців із села Монастирець, 6 січня вранці напередодні Свят-вечора польське військо з Бірчі атакувало село Добре.

Така активність гарнізону Бірчі на антиукраїнському фронті не могла залишитися непоміченою для командування УПА на Закерзонні. Ще в кінці 1945 кілька сотень здійснили два наступи на це містечко.

Найуспішнішою була перша акція, здійснена в ніч з 22 на 23 жовтня куренем УПА під командуванням Павла Вацика-"Прута". Повстанці прорвали ворожу оборону, ввірвалися у містечко, розбили тюрму, визволивши в’язнів, знищили військові казарми.

Успіх повстанців примусив польське військо ще більше укріпити свою твердиню, тож запорукою успіху нового нападу на Бірчу мала стати в першу чергу несподіванка. Саме тому атаку запланували безпосередньо на українське Різдво.

"Акція, – читаємо про це в звіті УПА, – спеціально була запланована в часі, коли поляки могли її найменше сподіватися, і мала за завдання викинути ворога з його укріплень і знищити ворожі укріплення та саме містечко, котре має ще кільканадцять мурованих будинків". Бій на Різдво був несподіванкою і для вояків УПА, які зазвичай відзначали це свято разом із цивільним населенням у селах. Очевидно, така ініціатива не викликала особливого захоплення у повстанців, проте в армії накази не обговорюються, а виконуються.

Загалом до штурму залучено чотири відділи, а саме: сотні "Ударники-4" (командир Володимир Щиґельський-"Бурлака"), "Ударники-7" (командир Григорій Янківський-"Ластівка"), "Ударники-2" (командир Дмитро Карванський-"Орський" – заступав пораненого сотенного Михайла Дуду-"Громенка") та "Ударники-6" (командир сотенний "Яр", прізвище невідоме).

Загальне керівництво перебрав на себе курінний Михайло Гальо-"Коник". Ввечері 6 січня він виступив перед вишикуваними і готовими до бою повстанцями. "У цей Свят-вечір, – згадує його слова учасник бою Михайло Озимко, – наша мета піти у відплатну акцію проти Бірчі, щоб знищити це вороже кубло, яке палить українські села (показує в сторону присілка Ропа, де догоряла решта хат), вбиває невинних людей, старців, жінок і дітей, та не дає спокійно відсвяткувати навіть того Свят-вечора. За ті всі кривди, за пролиту українську кров, за смерть наших упавших героїв ми сьогодні відплатимо. Замість колядок Рождества Христового, будуть грати наші повстанські кулемети і вибухати гранати".

Наступ відбувався двома групами зі сходу та заходу. До першої групи, яку очолив "Бурлака", окрім його сотні входила також сотня "Ластівки". Їх завданням було привернути на себе увагу ворога та зв'язати вогнем, тим часом, як дві інші сотні під командою курінного мали безпосередньо прорватися до міста і спалити його. Групі Володимира Щиґельського вдалося під час наступу не лише привернути увагу ворога на себе, але й вступити в східну частину міста і здобути там кілька ворожих бункерів. Проте вже на початку бою стало зрозуміло, що поляки готові до активної оборони.

"Поляки були сильно окопані, – читаємо у звіті з акції, – і мали навколо міста пороблені бункери, в котрих безперервно мешкали. Вже в перших хвилинах бою навколо міста грали ворожі кулемети, що свідчить про те, що ворог був приготований, чи радше, що був постійно на становищах. Момент заскочення ворога неприготованим в цім випадку відпав цілковито, одначе відділи дальше виконували положені на них завдання".

Бій на східному відтинку тривав аж до ранку – і у повстанців неухильно закінчувалася амуніція. Врешті, коли о 8:00 стало цілком зрозуміло, що бій на західному відтинку припинився і поляки всі свої сили перекинули проти відділів, підпорядкованих "Бурлаці", він дав їм наказ відступати.

"Відворот відбувався під безперервним обстрілом автоматичної і крісової зброї ворога, – читаємо в звіті Тактичного Відтинка УПА "Лемко", – а також тяжкого кулемета, якого противник примостив на узбіччі гори Валькова. По ворожих рухах було видно, що він намагається відтяти нам дорогу до лісу та унеможливити відступ потоками, що ведуть з міста Бірчі в південному напрямку, і тим способом оточити відділ на відкритому терені. Однак, ворогові не вдалося осягнути своєї цілі, бо підвідділ час до часу ставив спротив, стримуючи наступ противника з крила та ззаду. Ворожа погоня тривала на шляху близько трьох кілометрів і мимо цього, що за відступаючими вислано сотню кінноти Війська Польського, відділи добилися-таки до лісу і там, на скраю лісу, відкрили збройний гураґанний вогонь по противникові, і це саме відбило ворогові охоту до дальшої погоні. Після чого відділи відступили на умовлений збірний пункт".

Дещо інакше розвивалися події на західному відтинку нападу. Першим недоліком стало те, що сотні через складні теренові умови не змогли вчасно прийти на визначені місця і синхронно розпочати акцію. Під час штурму міста нападаючі були дуже добре помітні для поляків, завдяки підпаленим упівцями хатам. Зважаючи на те, що відділи опинилися під прицільним вогнем ворога, о 5:00 дано наказ про їх відступ.

Загалом, під час акції повстанці зазнали великих втрат, найважчими з яких були загибель курінного Михайла Галя-"Коника" та виконуючого обов'язки сотенного Дмитра Карванського-"Орського". Разом загинуло 23 повстанці, ще 22 було поранено. Найважливішими причинами стали некоординованість початку акції (частина відділів через засніжений терен надто пізно прибули на місце і не було жодної технічної можливості попередити про це іншу частину), польський гарнізон виявився готовий до акції (а це були 1500 польських вояків та рота НКВД, які, крім чисельної переваги, мали можливість використовувати укріплення), повстанцям забракло важкої зброї для штурму укріплень, а згодом і амуніції для продовження бою, що затягнувся.

Попри невдачу у різдвяному бою, УПА продовжувала активну діяльність, захищаючи українське населення. Польській комуністичній владі знадобилося ще більше року, аби придушити український опір. Останнім актом польсько-української війни стала сумнозвісна акція "Вісла" весною 1947 року, під час якої не лише ліквідовано структури українського підпілля на Закерзонні, але й остаточно виселено з цих теренів українське населення.

П.С. Через десятки років після описуваних подій Бірча знову опинилася в епіцентрі польсько-українських суперечок. Їх причиною стало бажання представників української громади перепоховати загиблих в цьому бою повстанців на цвинтарі, за християнським звичаєм. Могила вояків УПА увійшла до присадибної ділянки мешканця Бірчі Яна Ляшкевича. Він використовував її як пасовище для корів, хоч знав про місце поховання та змінювати нічого не хотів.

Дружина одного із загиблих Анна Карванська-Байляк потратила дев’ять років намагаючись добитися від польської влади дозволу на перепоховання. У 1994 році в канцелярії Перемиського воєводи вона отримала точну відповідь, яка пояснила причини її тривалого поневіряння: "Якби ваш уряд визнав УПА за учасника боротьби за незалежну Україну, поховали б ми їх, ваших повстанців, на нашому військовому цвинтарі в Пикуличах без проблем. Хто має то зробити за вас?".

Історію своєї боротьби Анна Карванська виклала у книжці з промовистою назвою "Україно, визнай". Врешті, у 2000 році повстанців перепоховали на цвинтарі біля Перемишля. Українські політики досі дискутують, чи вважати їх та інших вояків УПА національними героями, хоч відповідь на це питання вже давно дав сам народ у тисячах пісень. Одна із них про Бірчу:

"Ой, хто то, хто то йде на Бірчу,
Нестримно з боєм наступа?
То командир - полковник Коник
Веде стрільців - борців УПА:
Щоб відплатить за людські кривди,
За кров, що в Лімній потекла,
За смерть, неволю і руїни,
За села, спалені до тла.

Та це стрілецтво не злякає,
Новим завзяттям запалить:
На кров і зброю присягаєм
Геройську смерть, його помстить!
Наш командир - полковник Коник
В бою із ворогом упав,-
На вівтар Слави України
Життя і кров свою віддав!

А ми - за ним, його слідами,
З його наказами ідем,
Ідем повстанськими шляхами
Туди, - де Воля нас веде!"

_____________________________________________________________________

Читайте також:

Історія у 2010 році: гра у Вікіпедію

У 2010 році сталося чимало важливих подій, що, безперечно, увійдуть в історію України та світу. Проте поки що надто важко визначати ті з них, які справді стануть визначальними.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 14
  • hendi hendi 7 січня, 17:54 Згоден 25 Не згоден 15 Наш командир - полковник Коник В бою із ворогом упав,- На вівтар Слави України Життя і кров свою віддав! хто за ним пішов той також помер але за, що за яке життя, те яке зараз в Україні? Тоді даремно вони померли. адже укр. нація одна з найбідніших в світі. Мені свідок тих подій (бабка 86 років) розказувала як Бандерівці знущались над людьми на Рівненщині. Наприклад, коли один юнак який прийшов з радянської армії і якого забрали не за його бажанням. То його схопили і знущались і заставляли на морозі, на розпеченій блясі стояти голими ногами і тоді сміялися з його мук. А після його застрелили. !!!!!!!!!!УПА, це була банда грабіжників і вбивць простого народу. відповісти цитувати
Вибір редакції