Сакральний Янукович

Дмитро Корчинський© УНІАН
Я люблю Україну, але не люблю її президента, її уряд, депутатів, суди, органи самоврядування, дурнуватих виборців, більшість міст, погоду, її сусідів, її боязких патріотів, її депресивну історію, її нерозвинуту літературу, її тягомотне поетичне кіно.

Дмитро Корчинський
УНІАН
Дмитро Корчинський
Я люблю Україну, але не люблю її президента, її уряд, депутатів, суди, органи самоврядування, дурнуватих виборців, більшість міст (вони не пристосовані до життя), погоду, її сусідів, її боязких патріотів, її депресивну історію, її нерозвинуту літературу, її тягомотне поетичне кіно.
Якщо відняти від України все, що я в ній не люблю, що ж залишиться? Кілька сумних пісень і невиразних мрій.

Проте, хоча я не люблю все в ній, тих, хто її не любить я просто ненавиджу.

Завжди коли російський президент завершує візит і від'їздить, нація біжить до буфету перераховувати срібні ложки. Чи це не підозріло – Кремлю завжди безсоромно таланить, а в сусідів кисне молоко? Здавалося б, все в Москві погано – економіка безнадійно відстала, армія деморалізована, при владі далеко не Сталін зі Столипіним, аж раптом неймовірні подарунки долі: грузини виявилися зовсім не здатними до жодної війни і заміть того, щоб мати у Цхінвалі "Цусіму" РФ там одержує "Шипку" на шару.

А тут ще під них сама лягає Киргизія, дурні хохли несподівано падають на коліна, поляки, як завжди, гинуть під Смоленськом, європейців, які довго тренувались принижуватися перед вихідцями з бувших колоній, раптом охоплює почуття провини перед Москвою, та ще й опа! – Обама!

І це на тлі трансцендентного талану з ресурсами – енергоносіями, які ніяк не вичерпуються і рабами, які священний принцип рабства люблять іще сильніше, ніж горілку.

Така вся історія Московії. Для прикладу, протистояння Карла і Петра. Карл – глибоко віруюча людина (пієтист), "останній вікінг", останній європейський монарх, який сам б'ється у сутичках білою зброєю, неймовірно мужній, шляхетний, мов персонаж лицарського роману, видатний полководець.

Петро – алкоголік, садист, педераст, сатаніст, якому ніколи не вистачало мужності стати під кулі, ненавидів свою країну і глибоко зневажав власний народ.

І кому з них мало поталанити? Натурально Петру! А вся ця історія з Наполеоном? Суцільно недолуга політика Олександра І, постійні поразки російських армій і хто в результаті на коні? Ясно, що половину цього бісівського везіння забезпечили англосакси, роль яких у Європі завжди була зловісною. Замість того, щоб дати німцям "добити гадіну", а вже тоді самим добивати виснаженого війною Гітлера, вони віддали Кремлю половину Європи і ледь не дозволили йому розпочати ядерну війну.

Московія весь час намагається впасти і весь час підземні сили і підземні копалини тримають її на ногах. Ці зголоднілі підземні сили потребують жертв і беруть їх то в метро, то в шахті, але їм мало, вони хочуть нас.

Нарешті після сорокових років Україна знов виходить на підмостки історії. Досі з нами траплялось, нині ми маємо здійснювати: вчинити опір, прийняти виклик, набути місію, визначитись з тактикою, ризикнути, сформулювати, зіграти. Час пришвидшується, на сцені з'являються епізодичні, але вже не випадкові, як раніше, персонажі, учасники драми, в першу чергу Янукович. Він вже не тінь, він набув сюжетної плоті.

Його резюме перетворилося на біографію: голодне дитинство, робітниче містечко, протистояння суспільству, космонавт, який як ангел спускається з неба, щоб взяти за руку і відвести на автобазу. Перша президентська спроба, але це ще не сцена, це театральний буфет і нарешті – влада. Хоча, зловісні знамення супроводжують кожний крок. Інтродукція: Колабораціонізм з гномами – слугами підземних стихій. У Біблії Валтасар, подібно до Януковича, теж епізодична фігура, проте для полоненого народу дуже знакова завдяки знакам, які пише перед ним на стіні вогненна рука.

Втім, не варто занадто депресувати. Націогенез – це завжди довго й болісно. Як ідеться в П'ятикнижжі, Мойсей вивів з Єгипту ту ще наволоч. Щоб хоч якось дотягти їх до кондицій "обраного народу" знадобилося 40 років і за цей час Бог неодноразово збирався їх знищити за ницість і боягузтво. "Зачєм виводіш нас к свєту із мілой єгіпєтской тьми?" - волали вони, зовсім як українці.

Проте, згодом справи потроху налагодились: 200 ядерних боєголовок.

Сполучені Штати відділилися у 1783 році. Багато десятиліть потому їх усе ще чмирили британці. Останній раз королівські війська взяли Вашингтон у 1812 році. Британські офіцери пообідали в Білому домі, а потім підпалили його, щоб погрітися, була холодна погода. Потрошку американці доросли до колись проголошеної Декларації незалежності, ледь не розвалилися у вісімсот шістдесятих, але все надолужили у двадцятому столітті.

Поляки нині п'ють ганьбу не меншими ковтками, аніж українці. Москва брутально не допускає їх розслідувати смерть польського президента, але вони вимушені робити вигляд, що всім задоволені, і весь час дякують.

Націогенез французів теж містить багато ганебних сторінок. Зрештою, юридичне обґрунтування для спалення Орлеанської діви здійснили професори Паризького Університету. Проте, і французи піднялися і взяли свій шматок слави.

І ми візьмем. Саме це знаменують знамення. Один віночок зробив більше, аніж всі разом узяті українські націоналісти. Розшифрувати цей символічний жест Неба неважко: справжнім лідером української опозиції буде невідомий солдат (з нелегальним стволом). Амінь.

_______________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Травнева проповідь

Чудовий час! Я ніби помолодшав років на 20. І ви теж. Парад на 9 травня... Великий подвиг радянського народу... арешти активістів... Павличко і Яворівський знову головні на трибуні... допити без адвокатів...

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 37
  • Юра Д Юра Д 1 червня, 10:47 Згоден 0 Не згоден 1 Хм. уповання на вінок, що цек знак зверху - маразм. всі ми люди і з кожним може трапитись комічний випадок, по собі стільки разів, пташки обгажували, ну правда мене журналісти не знімали, проте якщо людина самокритична то може проосто посміятись з цього та й годі, а не розводити з цього приводу, оду вінку. Краще пане Дмитро допомагнайте людям добрими ділами, а не гострим язиком, це вам більше пасую. відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції