Ще не вмерла і при пам'яті

Юрій Винничук© УНІАН
Двадцять років тому сталася одна безглузда подія, яка породила інше безглуздя, а через те ми ніяк з того безглуздя і досі не виборсаємося. Те, про що я хочу зараз висловитися, може у декого викликати обурення і праведний гнів, але на те нема ради. У кожного свій погляд на нашу Незалежність.

Якщо зазирнете у ті всі статті, які масово вихлюпнулися на сторінки преси і сайтів, то побачите одну спільну рису – невдоволення. Усі невдоволені тим, що ми здобули. Тобто погоджуються: це добре, що ми незалежна держава, але...

А усі ті „але" – прямий наслідок Великого Поспіху. Того поспіху, з яким Верховна Рада проголосувала за незалежність. Якщо хтось пригадує, то в Росії після поразки ГКЧП Єльцин взагалі заборонив діяльність комуністичної партії. А в Україні наші переейфорінені демократи заради поспішного голосування пішли на угоду з комуняками: ви нам Незалежність, ми вам – радість життя. В Україні можна було теж заборонити комуністичну партію і розпустити парламент, але демократам страшенно кортіло вже, негайно Незалежності, яка насправді перетворилася на тривале рабство. Проголошення незалежності країни, в якій була відсутня зріла демократична еліта, скидалося акт самогубства. Безглузда з'ява ГКЧП породила безглуздий поспіх.

Коли я дивлюся хроніку, де після появи на табло результатів голосування наші демократи радісно плещуть у долоні і обнімаються, мені хочеться декому з них плюнути у писок. При чому, підозрюю, не лише мені, бо дехто з них згодом показав себе зрадником. Більшість із них самі були недавніми комуністами, користали з усіх приваб розвинутого соціалізму, оспівували Леніна і партію, кликали усіх нас до світлого майбутнього. Їм було затишно що в УССР, а що в незалежній Україні.

Хто ще з письменників видав кількатомові збірки своїх творів? Може, Ліна Костенко чи Валерій Шевчук? Ні. Тільки письменники-депутати. Дмитро Павличко, який так бідкається про українську книжку, видав нещодавно 8 томів своїх безсмертних творінь. Не далеко утік і спритний Яворівський. Обоє мужньо боролися з націоналістами, бандерівцями, а зараз розповідають байки про свою власну участь у визвольному русі. Та й деякі інші письменники, які у 1991-му складали половину демократичного блоку, так само цілком добре живуть і видають свої нікому непотрібні товсті талмуди. Життя у них вдалося.

Мені заперечать: але ж серед депутатів-демократів було й кілька дисидентів, колишніх політичних в'язнів. Їх же ж не можна звинуватити у продажності. Ні, але у некомпетентності – так. Бо хто сказав, що талановитий руйнівник може стати талановитим будівничим? Вони успішно руйнували імперію, але будувати нічого не вміли. В'ячеслав Чорновіл, очолюючи львівську обласну раду, нічим особливим в господарці краю не запам'ятався. Зате позбирав довкола себе різних пройдисвітів, які й зараз непогано жирують. Коли я чи хто інший казали йому, що його радник – гереушник і кагебіст, він відмахувався, як від мухи.

І ось усі ці люди пішли на угоду з комуняками. Як наслідок – Україна опинилася у лабетах все тих же комуняк і червоних директорів. Жменька демократів, серед яких справжніх спеціалістів, без яких розбудова держави неможлива, звичайно, не могла протистояти досвідченим динозаврам. Ті дуже швидко оговталися, добилися відставки Кравчука і випхали свого червоного пахана Кучму. Розкрадання країни почалося. Отоді й проросли щедрими врунами олігархи, збиваючи центи з неймовірною швидкістю. Поки народ борсався у сітях інфляції, спритні ділові люди приватизували геть усе, що потрапило на око.

Кучма пригрів біля себе багато кого з тих, хто і зараз при владі, виховав бюрократію, яка обкрадала народ без сумнівів совісті. Помаранчева революція подолала цю злочиннузграю, але ми знову прорахувалися. Ми зробили ставку на випадкову людину – слабку і безвольну. Ми думали – велет, а виявилося – скромний бухгалтер. Цікаво, що в історії це вже було. Мали ми вже бухгалтера-невдаху Петлюру, а через 85 років отримали бухгалтера Ющенка. Тепер пожинаємо.

Що було б, якби парламент у 1991 був розпущений, а комуністична партія заборонена? Думаю, що вибори до нового парламенту задемонстрували б далеко іншу картину. Не скажу, що демократи отримали б більшість, але після заборони КП усім тим червоним директорам і головам колгоспів було б уже не просто здобувати перемогу на виборах.

Союз розвалювався на очах, Росія декларацію про суверенітет прийняла ще раніше за Україну. Жодної причини для поспіху не було, комуністи й так не мали іншого виходу. УПрибалтики були куди слабші стартові можливості, а Естонія і Латвія взагалі перебували на грані існування через п'яту колону – російських колоністів, які складали ледь не половину населення республік. Але вистояли. Їхні народи, як і народ Західної України, пережив значно коротший термін більшовицької окупації й ідеологічного задурманення.

А тепер? Наші мрії про Незалежність усе ще залишилися мріями. Навіть СБУ не стоїть на варті нашої незалежності. Їм увижаються якісь терористи, але відвертих замахів на нашу державність, які відбулися у Донецьку і Севастополі, не помічають.

Пам'ятники Лєніну, який задушив нашу Незалежність у 1920-му все ще стоять. Це найбільший маразм, який свідчить про невиліковну хворобу рабства. Навіть Росія уже повернула давні назви своїх міст. Уже нема ані Ленінграду, ані Калініна... У нас усе на місці. У нас усі прив'язки до давньої імперії все ще існують: Кам'янець – але уточнено: Подільський! Могилів – але теж Подільський! Володимир – але Волинський! Новоград – теж Волинський! Переяслав – але Хмельницький! Щоб не плутати з однойменними містами єдіной і нєдєлімой. Нічого подібного в інших країнах не знайдете.

Правда, є одне місто, яке маючи тезку в Росії, обходиться без уточнення: Донецьк. Думаю, це велике упущення. Слід негайно перейменувати на Данєцк-Макєєвскій.

Зараз, коли я це пишу, міліція змушує київських водіїв знімати синьо-жовті прапорці зі своїх авт. ЩОБ НЕ БУЛО ПРОВОКАЦІЙ!!! Усе як понад 20 років тому на Червоній Руті в Чернівцях. Тоді я проносив синьо-жовтий прапор на стадіон за пазухою.

Один мій товариш у День Незалежності надіслав есемеску такого промовистого змісту:

Ще не вмерли України

Ні слава, ні воля,

Ще нам, браття-українці,

Усміхнеться доля!

Я подумав собі: доки ще ці слова залишатимуться актуальними і тішитимуть наші сподівання?

___________________________________________________________________________________________________________________________________________

Читайте також:

Про мозок і "говно" нації

Якби я мав бравнінґа, моя рука потяглася б до запобіжника, читаючи чергового дуполизьного листа так званої інтелігенції. Це, мабуть, про неї дєдушка Лєнін сказав:"Интеллигенция – это не мозг нации, а ее говно!"

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 41
Вибір редакції