Я подумав: ну, тобі, грузину, цей Бабель на фіга? Чи та Конармія Будьонного, яку натхненно Бабель оспівав, не рубала грузинів? Рубала. А от українців вона рубала з особливим натхненням. Як і армія Котовського, яка поклала трупом 360 полонених і поранених (!) українських патріотів під Базаром у листопаді 1921 року.
Зо два десятки років тому прем’єр-міністр Ямайки Edvard Seaga спробував поміняти герб Ямайки, на якому зображені двоє араваків – індіанський народ, який колись населяв острів, а зараз присутній тут лише духовно. Ці два араваки тримають щит з п’ятьма ананасами, окрім них на гербі ще є алігатор. І ось прем’єр поставив питання: „Чи завойовані, давно вимерлі араваки справді можуть символізувати незламний дух ямайців? І який стосунок має повзучий по землі крокодил – цей зимнокровний гад, чиї дні давно полічені, – до гарячого, експресивного ямайського темпераменту?”
Але ямайці, більшість яких має африканське коріння, уявіть собі, зреагували негативно.
Нам ще далеко до араваків, ми присутні тут не лише духовно, але прем’єрів на зразок ямайського у нас гать гати. То тут, то там чути пропозиції поміняти герб, поміняти прапор, поміняти гімн... Є навіть думка повернути й самоназву – малороси ж бо ми, а не українці. А українці – підла вигадка австріяків.
Ось характерне висловлювання такого собі Володимира Крушинського, який у документальному фільмі „Трагедия Галицкой Руси” переконував, що усі галичани були колись росіянами. А згодом в одному з коментарів написав: „Досить мовчати і робити добру міну при злій грі і руським (русьскім, рускім, русскім) людям корчити з себе укрів... Не треба людям мізки парити в польсько-жидо-австро-сов'єцькому дусі”.
Між іншим цей суб’єкт працює у Львові в ОКСІ БАНКУ. Цікаво, як ставиться його керівництво до таких заяв.
Але повернемося до араваків. Історія з ними свідчить про те, що у патріотичному вихованні інколи важить не так голос крові, як голос серця. Земля, на якій живеш, змушує тебе рано чи пізно її полюбити і захищати її.
Другий приклад з історії Румунії, зокрема Валахії, яка знаходилася тривалий час під протекторатом Туреччини. Постійні повстання проти турків нарешті дістали султана і він посадив на трон грека. Минає пару років – повстання. Придушив повстання – посадив албанця. Минає кілька років – знову повстання. І так без кінця.
І знову не голос крові керує, а щось більше й потужніше.
Та є й винятки з кожного правила. І ці винятки бачимо в Україні. Більшість членів уряду, усі олігархи, мільярдери, майже усі мільйонери і власники ЗМІ та інші високопоставлені особи не мають ні краплі української крові. Минають роки, а українська земля, яку вони утрамбовують своїми майбахами і бентлями, не стає їм ані ближчою, ані ріднішою. Вони ставляться до неї, як до своєї колонії. Вони захоплюють заповідники, парки, пляжі, ліси й озера, нищать історичні пам’ятники і саму історію. Ними керує не любов до цієї землі, а якась звірина ненависть. Таке враження, що вони не заспокояться, доки не винищать геть усі сліди по українцях, а тоді, років за триста, можливо теж проголосують за те, аби на великому гербі України був козак з шаблею. І, можливо, ще й алігатор, шкура якого так гарно пасує до їхнього взуття.
А поки що вони взувають нас.
У нових підручниках з історії України поволі зникають навіть натяки на те, що українці не тільки боролися за соціальне визволення, а ще й за свою державу. Так зникла згадка про Закарпатську Україну, яка першою прийняла на себе удар фашистів. А Київська Русь знову колиска трьох братніх народів.
А тим часом у Калиновому гаю біля підніжжя київського Меморіалу пам'яті жертв Голодомору невідомі витягли із землі меморіальні таблички з назвами сіл, які вимерли під час Голодомору. Частину табличок знищили, а решту звалили біля смітника.
Ані міліцію, ані СБУ, звісно ж, така дрібничка не схвилювала. От якби хтось залив чорною фарбою табличку у Бабиному Яру чи захляпав мармизу сифілітика Лєніна – тут би уся королівська рать захвилювалася. Про яєчню на вічному вогні чи кусничок стрічки на вінку нема що й казати.
Українська культура й історія вичавлюється навіть з телебачення. Давно вже зникли пізнавальні програми про українських культурних діячів минулого, театральні постановки класичних п’єс, виступи хорів і ансамблів. Цього добра навіть за совєтів було більше.
Ось музейна працівниця з Києва розповідає перед телекамерою про великих людей, які тут жили й творили: Бєрдяєв, Булгаков, Горовіц, Паустовскій... Ні тобі Лисенка, ні Старицького, ні Драгоманова... Ну, не було, не було тут араваків!
Публіцист Володимир Вітовський помітив ще й таке: „Поседевшая экс-советская "звезда" зубоскальствует перед телекамерами: "Ну не ложится опера "Кармен" на украинский язык!"
А мені згадалося, що те саме я чув і в одному зі спічів Романа Карцева. І то ж з української мови глузував не тамбовець, а одесит. Мабуть, йому не доводилося чути опер польською або чеською мовою, де язик аж заплітається у приголосних.
А до речі про одеситів. На позаминулому шустрому лайфі я почув про „замєчательного пісатєля Ісаака Бабєля”, якому відкрили пам’ятник в Одесі. І так ця блага вість зворушила присутніх, що забагли негайно побачити це диво мистецтва. Навіть грузин Жванія.
Я подумав: ну, тобі, грузину, цей Бабель на фіга? Чи та Конармія Будьонного, яку натхненно Бабель оспівав, не рубала грузинів? Рубала. А от українців вона рубала з особливим натхненням. Як і армія Котовського, яка поклала трупом 360 полонених і поранених (!) українських патріотів під Базаром у листопаді 1921 року. Однак цей несуттєвий факт не завадив українському телебаченню демонструвати серіал про Котовського. Факт, між іншим, унікальний для будь-якої цивілізованої держави.
Щодо Бабеля, „пісатєля міровой вєлічіни”, то зворушує й те, як присутні на шоу депутати пожвавилися, почувши, що є ідея створити фонд Бабеля і кинутися негайно збирати докупи його архів. При чому, якби пожвавлення відбулося лише в рядах регіоналів, я б і не дивувався, але пожвавилися і араваки та з вдавано розумними мінами радісно закивали головами: Авжеж! І ми прикладемося! Дайош фонд! І Турчинов – теж тіпа інтелектуал – кивав голівкою. Та йому й не дивно, не аравак. Про Яценюка мовчу.
„Ну это же не газ, в самом деле, давайте объединимся”, – закликав політиків Савік Шустер. Ба й справді: чому б оце аравакам не об’єднатися нарешті довкола Ісаака Бабеля?
А там уже від Бабеля до українського антисемітизму рукою подати. Якийсь йолоп так і бовкнув: „Пачєму евреи собіраются в Умані? І вспомнітє козака Голоту!”
Араваки на те ані пікнули. Хоча могли б пояснити, що євреї в Умані збираються не тому, що Гонта з Залізняком рубаючи шляхту, не пожаліли й орендарів-євреїв, які ту саму шляхту представляли, а тому, що в Умані похований рабі Нахман. А козак Голота – взагалі ні приший Інні хвіст, бо ніколи не існував. Його просто сплутали з Гонтою.
Вочевидь і араваки є різні: тупі та ще тупіші.
Єдина втіха: щось дуже мухи літали на тому шоу... Цікаво, що вони занюхали?
_________________________________________________________________________________________________
Оце прочитав новину про те, що Почаївську Лавру московський пархіат збирається приватизувати. І згадалося...