Що я маю на увазі

Про що стали питати останнім часом, то це про еміграцію. Мовляв, усі навколо – друзі, знайомі, студенти, підприємці валять чи збираються звідси валити.

...Мовляв, не витримують, не хочуть дивитися на все це зблизька, не мають наміру марнувати кращі роки не зрозуміло на що. І чи, мовляв, ви не збираєтесь теж куди-небудь? В сенсі, звалити.

Та ні, - відповідаю я зазвичай, - що ви? Мені тут насправді багато чого подобається. Відповідаю завчено, і через те впевнено. А ось нещодавно подумав: а справді, що саме мені тут подобається? Не говорю ж я це просто так, із почуття обов'язку. Щось же мені тут справді подобається? Справді, подобається. Скажімо, таке:

Мені подобаються міста, які прокидаються після зими, ніби після кількамісячних бомбардувань. Подобається спостерігати, як вони щоразу позбуваються всіх цих печальних зимових ознак, набуваючи звичного вигляду, звичних кольорів та запахів.

Мені подобаються мешканці міст, котрі кожної весни запалюються й підриваються, пробиваючись уперед крізь бузкові березневі сутінки, що прогріваються й провітрюються, ніби помешкання, до яких повернулись господарі.

Мені подобаються вокзали маленьких містечок, чи просто зупинки посеред дороги, які навіть не можна запам'ятати, оскільки в них замість назв якісь дивні комбінації цифр.

Мені завжди цікаво думати про всіх тих, хто живе поруч із такими станціями – як вони влаштовують свій побут, орієнтуючись на рух міжміських потягів та електричок, як вони звикають до важких, наповнених світлом та голосами вагонів, як вони навчаються сприймати все це проминання машин і пасажирів за своїми вікнами легко й відсторонено, без жодного смутку й жодного сподівання сісти до одного з цих безкінечних щоденних потягів.

Мені подобаються продавщиці, кельнерки, офіціантки та покоївки. Навіть попри те, що вони виконують свої професійні обов'язки зазвичай украй непрофесійно. Можливо саме тому й подобаються. Вони поводяться на робочому місці, ніби в себе вдома, вони навіть не намагаються щось приховувати чи вдавати.

Навіть жахливий макіяж та викличний одяг на них виглядає природно й по-своєму симпатично. Я напевне знаю, що вони, навіть коли й не допоможуть, то принаймні зрозуміють.

Мені подобаються пияки, постійні відвідувачі останніх міських забігайлівок, скандалісти й джентльмени, гречні, крикливі й нав'язливі, на яких можна покластися, і від яких краще триматись подалі.

Вони завжди сповнені ідей і внутрішнього вогню, їм завжди є що розповісти цьому світу, дітям, жінкам та правоохоронцям.

Я люблю трамвайних контролерок, які не так упорядковують громадський рух, як вносять у нього хаос. Люблю шкільних учителів, схожих на перших християн – так само запеклих, відданих ідеї, й нестерпних у побуті.

Люблю бібліотекарів, листонош, кур'єрів, пенсіонерів, аптекарів, музикантів, працівників музеїв, книгарень та горілчаних магазинів. Із ними всіма завжди можна домовитись, особливо з працівниками горілчаних магазинів.

Щоправда, терпіти не можу письменників, політиків і таксистів.

Натомість, дуже люблю старі готелі, кінотеатри й гастрономи – будівлі з біографією та багатою кармою. Люблю також пляжі, парки розваг та концертні майданчики – території, що час від часу наповнюються криком, співом та плачем, простір, в якому народжуються й тривають любов, ненависть та зневіра.

Мені подобається час від часу залишати цю країну, тому що так само подобається потім до неї повертатись. Мені подобається, коли ця країна подобається моїм співгромадянам.

Подобається, коли їм, цим співгромадянам, узагалі щось подобається. Подобається, коли вони освідчуються в коханні, пишучи на асфальті слова любові своїм жінкам. Подобається, коли вони діляться в дорозі їжею, водою та алкоголем.

Подобається, коли вони підтримують свою футбольну національну збірну. Подобається, коли вони підтримують одне одного, хай навіть у прямому сенсі цього слова – підтримують, аби не впасти – все одно подобається.

Подобається травнева зелень і липневий пил, серпневі тіні й вересневі дерева, зимові свята й сухі літні дороги. Заводи, які вціліли й далі працюють, і ріки, котрі то пересихають, то знову наповнюються вологою.

Риби, піски, сузір'я, протяги, тиша, коротка ранкова прохолода посеред розпечених кварталів. Усі ті речі, які від мене не залежать. Усі ті речі, від яких я залежу так безнадійно.

_____________________________________________________________________________

Сергій Жадан (Фото Антона Пайсова)
ТСН.ua
Сергій Жадан
Читайте також:

І де ідеологія

Ідеологія висипається нам із кишень і бовтається на дні горняток із рештками чаю, відморожується в наших холодильниках і прогрівається на наших балконах.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: