Сегодня он играет джаз…

Сергій Жадан
Візьмемо губернатора Михайла Добкіна. Розповідаючи про музичні уподобання, він зазначив, що любить джаз, натомість вимикає радіо, коли співають Скрипка з Вакарчуком.

Головна проблема сьогоднішньої української влади – її фатальна відірваність від широких мас. Так би мовити, "узок круг этих революционеров, страшно далеки они от народа". Романтики й ідеалісти, вони просто не помічають тієї прірви, що відділяє їх від населення.

Візьмемо губернатора Харківщини Михайла Добкіна. Нещодавно, розповідаючи про власні музичні уподобання, він зазначив, що любить джаз та джаз-рок, натомість вимикає радіо, коли співають Скрипка з Вакарчуком (тут відразу виникає питання – якщо припустити, що музику Михайло Маркович справді слухає по радіо, цікаво, на яких хвилях він ловить свій улюблений джаз-рок? На "Радіо Шансон" чи на "Радіо Алла"?).

Але мова не про радіо. Мова про трагічний несинхрон народних музичних уподобань із уподобаннями політичної еліти. Бо що виходить? Виходить, що сам губернатор слухає собі джаз, а народним масам кожного року на різні народно-масові гуляння підсовує як не Антонова з Розенбаумом, то Гурченко з Жанною Фріске.

Що це, як не катастрофічна відірваність від електоральних культурних запитів? Невже представники нинішньої політичної еліти справді не вірять у те, що серед їхніх виборців є потенційні любителі джазових імпровізацій? Невже вони дійсно не відчувають, що одного разу можна й відмовитися від старої совкової естради, виявивши нарешті свої справжні музичні смаки?

Після подібних заяв можна лише поспівчувати харківському губернатору – бо, ось, виявляється, як мучиться людина: замість того, аби підспівувати на майдані Свободи якому-небудь Боббі Макферріну, він змушений підтягувати за Потапом вікопомне "пиришки-пупиришки", виконуючи якусь, нікому до кінця не зрозумілу, культурну місію.

Безперечно, політика – річ жорстока, вона примушує тебе відмовлятись від сокровенного, наступати на горло власній пісні. Та й не лише власній. Тому подібні одкровення політиків потрібно особливо цінувати. Бо звідки ще можна дізнатися про естетичні запити нашого керівництва.

Ось, скажімо, читаєш новини про закриття в Харкові закладів культури, зокрема центру народної творчості та українського культурного центру, і виникає підозра щодо якихось політичних махінацій та незбалансованості культурної політики в місті. А побачиш потім зізнання губернатора, і все стає на свої місця: ясна річ, вся справа в джазі. Зрозуміло, що в джазі.

Можна лише уявити, наскільки незрозумілим може видатися справжньому джазменові сам факт існування в місті всіх цих хороводних закладів. Можна лише припустити, наскільки ріже вухо справжньому любителеві Чарлі Паркера та Майлза Девіса вся ця народна творчість, разом узята. Очевидно, що про жодну політику тут не йдеться – справа в естетичних принципах та культурних орієнтирах. Просто потрібно було свого часу чесно зізнатися й попередити, що далі буде джаз, а Розенбаум це так, тимчасово – щоби не витрачати зайвих грошей із бюджету.

З іншого боку, подібна відвертість є доволі небезпечною й будь-якої миті може вдарити по губернаторському іміджу. Адже, хто знає, як населення відреагує на таку несподівану зміну курсу в бік джаз-року. Чи не образяться виборці? Чи зрозуміють? Чи не скажуть: мовляв, як же так? Ми ж теж усі разом тягнули ці психоделічні "пиришки-пупиришки", а тепер виходить що – переходити на Коріа та Маклафліна, щоби й надалі триматися генеральної лінії партії? І як у цьому випадку ставитися, скажімо, до ще одного губернаторського фаворита – покійного Баррі Вайта, того самого, котрий став прототипом Шефа в забороненому НЕК мультику "Сауз Парк"? І як загалом після цього ставитися до "Сауз Парку"? А до самої НЕК?

Одним словом, питань більше, ніж відповідей, і питання ці далеко не риторичні. Адже так чи інакше, населення прагне бачити в ешелонах влади віддзеркалення своїх культурних преференцій, відлуння своїх прагнень та фіксацію своїх інтересів. І подібне дрейфування від співу під фонограму до біг-бендів із диксилендами може викликати хіба що логічне й стривожене запитання: з ким ви, майстри культури? Себто, хто замовляє музику, яку ми слухаємо? І чому ми не вимикаємо радіо, коли вона звучить?

______________________________________________________________________

Читайте також:

З новим щастям!

Харків’яни привітали з Новим роком мертвого колумбійського наркобарона. Здавалося б, до чого тут Геннадій Кернес?

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
Вибір редакції